Ще ми живі…Ще ворог нас не знищив ,
Хоча стріляє влучно кожну ніч.
Він запускає дрони, посила ракети.
Але не змусить нас покинути свій дім.
Ми народились тут,ходили тут до школи,
Ми на своїй землі працюєм,- ми живем!
Не зрадим Батьківщині ми ніколи!
І вірим в Перемогу так, як вірить Президент.
Як нам живеться? ,-
Живі ще Слава Богу!
Хоча рашисти п’ють безжально кров,
А вся Європа не спішить на допомогу,
Вони все думають, що ми здолаєм зло…
Стараємось…але щоднини важче,
Багато наших хлопців полягло…
На цвинтарях жовто-блакитні стяги,- а у могилах люду, наче й не жило .
Якби допомогла зараз Європа,-
Щоб згуртувались, як одна сім’я!
Була б невдовзі довгождана Перемога,
І стала б вільна Україна вся моя.
Аякже, так воно і буде,але коли настане вже той день?!
Коли орда рашистів ляже в землю скопом,
І здохне їхній карлик-людожер.

4.03.2025. КОЛ

Оксана Колесникова

Ти не печалься, рідна,
Знаю, все пройде.
Над нами теж засяє в небі сонце.
І Україна наша так яскраво розквіте ,
І щастя й Мир постукають в віконце.
Ми будем жити так, як ми жили колись,
До клятої війни, до ковіду,- до "сказу",
Але щасливий час затримується десь,
Буде усе, усе, але не зразу.

О.Колесникова
20.05.2025

Оксана Колесникова

Душа болить і серце розриває на частинки,
Згадаю я дитинства мить.
Оту стареньку в зелені хатинку,
Де дні щасливі проживали ми.
Бабуся доглядала за городом,
А мама пекла добрі пиріжки,
А ми такі були щасливі, безтурботні,
Бо в мирі, бо жили ми без війни.
Ходили на ставок купатись,
І на морозиво "збирали" ми пляшки;
Так проживали ми дитинство безтурботне,
Тоді самі щасливі ми були.
Ходили босі, – міряли калюжі,
А ще, стояли в черзі ми по хліб.
Були веселі, щирі, дужі
Тепер лиш згадуємо ту щасливу мить…

О.Колесникова

Оксана Колесникова

Стаю все більше схожа я на маму, no
Її хода і постать вся її Життя моє так схоже на рекламу,
Сьогодні молода, а завтра ні.
Так швидко плине час, Летить, мов швидкий потяг.
А ще багато треба вспіть зробить.
Сьогодні у житті буяє осінь,
А завтра й зиму треба пережить.
Зима по малу вносить корективи:
На скроні більше сипле серебра,
Увагу не звертаєш ти на негативи,-
І розумієш,- на порозі вже ЗИМА…

О.Колесникова
Оксана Колесникова

Моя єдина, найвродливіша з усіх.
Мені щоночі сповіщали зорі,
Як плачеш ти в полоні своїх мрій,
І ти одна, одна, як вітер в полі .
Моє кохання й материнські молитви,
Мабуть ніхто не чув, або не час було почути…
Я бачила в очах твоїх і біль, і сум,
І сльози відчаю твої,- ніколи не забути.
Моя єдина, щастя ти моє,
Щоночі я молю у Бога,
Щоб він зберіг усе, що в тебе є,
І посилав тобі лиш допомогу.
Давно не бачила я блиску у твоїх очах,
Не бачила тебе таку щасливу.
Мабуть це Бог почув мене,
І молитви перетворив на щастя зливу .
Нехай ця злива, л’є рясним дощем,
Нехай не буде горя і печалі,
Щаслива я, що ти у мене є,
А Бога я молитиму й надалі.

Оксана Колесникова

І знов зима, прийшли свята,
І, як завжди гудуть сирени.
Десь мати сина виглядає,
Бо син у неї полонений.
Таке життя,- неначе сон…
Прокинувсь вранці,- Слава Богу!
Бігом новини ти перечитав,
Бо з нетерпінням ждеш на Перемогу.
Так важко, на душі печаль,
І гіркі сльози заливають очі.
Нам діток, які янговами в небі дуже жаль,
Так жаль, що не хватає мочі…
Ці дітки, які янголи тепер,
Хотіли жити в вільній Україні,
Убив їх лютий звір, мов людожер,
Але він їх і не поставив на коліна…

О.Колесникова

Оксана Колесникова

О, Боже,захисти нас із небес,
Від лютої орди кацапів,
Напав на нас, п’є кров мов людожер ,-
А ми не в змозі себе. захищати.
Уже всі хлопці полягли в полях,
За нашу незалежну Україну,
А він бомбить, стріляє,- який жах,
П’є нашу кров і б’є ножем у спину.
Скільки іще йому потрібно крові?
Людських життів?!
Зруйнованих осель?
О, Боже, подивись довкола,
На сльози обездолених людей.
Там де лишився слід кацапів,-
Руїни…,- там життя нема.
Колись була квітуча Україна,
І з кожним роком краще й краще все цвіла.
Опав той цвіт моєї України,
Стомилась, наче й не цвіла.
Коли ми проженемо всіх кацапів,
Моя країна знову забуя.

О.Колесникова

Оксана Колесникова

Минають дні, а я йду далі
І серце моє не болить.
Я не жалію що любила,
І не жалію ні на мить.
Згадую спогади ті милі,
Із теплом, на моїй душі.
Та я іду, іду я далі,
Та згадую тебе.
Такий ти милий, чарівний,
В моїх оченятах юних.
На мого батька чимось схожий.
Але це все вже по ззаду,
Це було давно,
Та для мене так не давно.
Ти був кимось дорогим в моїм житті?
Так, звісно ДОРОГИМ!
Любила я тебе, що духу.
Вибір твій був не простим,
Але для мене, не для тебе.
Був ти ввічливим завжди
Що не прошу, ти завжди зробиш.
За те тебе і полюбила…
Для мене був ти золотим,
Як ангел розпустивши крила.
Завжди був ти біля мене,
У важку хвилину.
Та як все наладилось ти мене покинув…
Ти показав яка я є,
Яка добра, чесна.
На жаль наші дороги розійшлися,
Ми залишилися знайомими.
Ті спогади досі гріють мені душу,
Дякую тобі за все!
Пройдуть роки,
Ми станемо незнайомцями,
Незнайомцями які багато знають.
Коли у мене буде син,
У нього буде твоє ім’я.
Вівчарук Анастасія

В нашім житті як ніби пророцтво
Місце чимале займає мистецтво
З ранку до вечора зволікає воно
З насолодою дивимось своє кіно

Хтось шаленіє від романів, і драми
Любить помріяти під мелодрами
Як красива дівчина аж до кінця
Зводить із розуму чоловічі серця

Комусь до вподоби бойовик, і пригоди
Як проходить герой усі перешкоди
Адреналін закипає, як в небезпеку
Він легко проходить, і холод, і спеку

Також і комедію хтось полюбляє
І під час фільму від сміху волає
Посміятись від жартів завжди корисно
І як там герої падуть ненавмисно

Фантастику теж багато хто любить
І фантазію в собі також пробудить
Як на ракеті летить по сюжету
Від чужих захищаючи свою планету

А дехто із нас фанатами стали
Коли споглядають свої серіали
І разом із героями на різні теми
Рішають із ними їхні проблеми

З насолодою дивимось у почуттях
Що не вистачає в наших життях
Скрізь сльози романтики, також і сміх
Кіно це важлива частина для всіх

Про цю всю фантастику ми б і не знали
І як всі герої у стрічках виглядали
Уявіть якби сумно всім нам було
Якби не створили в цьому світі кіно

Ігор Лівак

Ми молитви читаємо щоночі,
Ми просимо нас захистить,
Ми не спимо, ми молимось щоразу,
Ми розуміємо, що дуже хочемо жить…
Звичайно, що у нас одна дорога,..

Але ж ще рано! Ми ще й не жили!
Ми хочемо побачить мирне небо,
І "нелюдів", які стали людьми…
Прощення їм від нас не буде!
Це їхній вирок! Їхній хрест!
О, Боже, ти закрий над нами небо!
Ми хочем миру кожен день.
Це нам за всі гріхи,- ми грішні!
Але ж жорстока кара, ця страшна війна…
Ми хочем миру! Хочемо ми жити!
Молитися, молитися й чекати,
І більше виходу у нас нема…
25.05.2025

Оксана Колесникова