Що за радість у серці у мене
це ж сніжок за вікном вже стоїть
Зволікати сьогодні не треба
Миколай вже прибуде за мить
Принесе подарунків багато
На які так чека дітвора
І збереться у хаті на свято
Мама,тато і ціла сім’я.
Загадаєм бажання сьогодні
і благаєм,щоб збулось воно
подарунки для сина, подарунки для доні
Щоби мирно усюди було.
Миколаю святий,Чудотворцю
Ти у край наш рідненький прийди.
Зроби кожне дитяче ти серце
Повним віри,співчуття й доброти.
Василина Джугля

Доки час не спливе,
Доки сонце палає,
Україна живе,
Україна чекає.

Її серце стучить.
Подивись їй в обличчя.
Україна кричить,
Україна кличе.

Навіть, коли болить
І надія згасає,
Україна дзвенить,
Україна співає.

Пам’ятай її погляд.
Так було і так буде.
Україна поряд,
Україна всюди.

Одна Батьківщина,
Іншої немає.
Вона народила,
Вона й поховає.

Роман Євдокимов

Скажи, що все неправда, сон це,
Нехай жахливий і жорстокий.
Він піде геть, як зійде сонце,
Повернеться в свої чертоги

Нічних кошмарів. Забере все,
Що приніс з собою в світ,
Він забере все й забереться,
Щоб не лишався навіть слід.

Скажи, будь ласка, що це сон.
Всі раптом стали божевільні.
Потвори дивляться з ікон,
Закони пишуть дурні. Сильні

Ґвалтують слабих. Маячня.
Не може бути так. Чи може?
Скажи, коли прокинусь я,
Все буде добре. Правда, Боже?

Роман Євдокимов

Злива з холодної крові,
Сліз і розбитих мрій,
Приреченої любові.
Ми загубилися в ній.

П’ємо отруєні краплі,
Не відчуваючи смак.
Злива умиє, казали.
Не може скінчитися так

Шлях, що ми подолали,
Дорога, яку пройшли,
Справа, яку починали,
Життя, яке прожили.

Кажуть, це воля божа,
Тільки він знає, як жити,
Тільки він допоможе,
Треба лише просити.

Злива, ти можеш, убога,
Нарешті відповісти?
Я вкотре вже кличу бога,
Чому знов приходиш ти?

Роман Євдокимов

Бог, зустрічай королеву.
Вона не була святою,
Мала волю сталеву,
Не уникала бою.

Дайте салют в її славу,
Зніміть головні убори,
Апостол, відчини браму,
Біси, ховайтесь в нори.

В пору цю вересневу
До тебе пішла урочисто,
Бог, бережи королеву,
Зустрінь її особисто.

Роман Євдокимов

Ми зустрілися після війни.
Ми дивилися в різні боки.
Ти рахувала роки.
Я рахував кроки.

Ти мовчала. Мовчав і я.
Ми повернулись додому.
Повернулися до життя.
Я з-під обстрілів, ти з-за кордону.

Ти – надія, а я – ненависть.
Більш ніщо не поєднує нас.
Я, здається, втрачаю цікавість.
Ти, здається, втрачаєш час.

Роман Євдокимов

Коли я дивлюсь в безодню,
Вона думає тільки про себе.
Найкращі у світі твори
Писали жахливі потвори.

Коли я дивлюсь в безодню,
Вона відвертає погляд.
Найкращі у світі картини
Писали дурні кретини.

Коли я дивлюсь в безодню,
Та не має до мене справи.
Музику кращу у світі
Склали собачі діти.

Коли я дивлюсь в безодню,
Вона від нудьги вмирає.
Я думаю, що ці вірші
За будь-які інші не гірші.

Роман Євдокимов

Нарешті прийшов мій Жовтень.
Теплий, холодний, містичний.
Спокійний, веселий, трагічний.
З ним не зрівняється жоден.

Кожного року чекаю.
Він неодмінно приходить.
Жовтень мене не підводить.
Він знає, що я це знаю.

Зі мною мій Жовтень милий.
Я не волію дізнатись,
Скільки нам ще зустрічатись,
Перш, ніж піду у Вирій.

Роман Євдокимов

Ми стали люті, як біси,
Бо ворог прийшов зухвалий.
Казали: «Уходьте звідси!».
Ми не хотіли навали.

Ворог вбиває, грабує.
Діти в кайдани закуті.
Руйнує, сміється, ґвалтує.
Ми стали, як ангели люті.

Кров’ю своєю нап’ється
Ворог. Брудною кров’ю
Своєю він захлинеться.
Ми не здаємось без бою.

Помсти бажаєм. Пощади
Ворогові не буде.
Добра і миру заради,
Станемо люті, як люди.

Роман Євдокимов

Знову осінь восени
Осенить осінньо.
Надягну свої штани,
Полузгаю насіння.

Поетичні хмари всюди,
На землі – пилюка.
Як підуть дощі, то буде
Чарівна багнюка.

Різнокольорове листя
Весело танцює.
Дядю Вітю баба Христя
Віником лупцює.

Всі, хто вміють римувати
Палку і сельодку,
Починають римувати
Палку і сельодку.

Головне, щоб загадково,
Сумно і не дуже.
Одним словом – осеньово.
Втім, мені байдуже.

Надягнув старі штани,
Лузгаю насіння.
Знову осінь восени
Осенить осінньо.

Роман Євдокимов