‎Зійшли з небес у сяйві громовиці,
‎До внуків рідних, пращури Боги.
‎Перун ступив аж іскри розлетілись,
‎Сварог зігрів вогнем все навкруги.
‎
‎Спустилась Лада ніжна мов веснянка,
‎Дарує серцю радість і тепло.
‎А Велес шепче ,ви запам’ятайте,
‎Що мудрість предків в цій землі давно.
‎
‎І Рід зійшов та мовив своє слово,
‎Цініть Роди ,що тягнуться віки .
‎Він мовив ” Діти пам’ятайте плем’я,
‎Бо в ваших жилах, наші витоки.
‎
‎Стрибог підняв долоні над полями,
‎Пустив вітри щоб думки рознесли.
‎Нехай у вас не згасне дух й наснага,
‎Щоб бачили ночами дивні сни.
‎
‎Згадайте як природу не губити,
‎Як слово берегти і шанувати кров.
‎Щоб знову вміти бачити й любити,
‎І жити правдою, не зраджувати знов.
‎
‎І їх онуки все підняли очі,
‎Почули клич від рідної землі.
‎Боги сказали” Бережіть що треба,
‎І стане світ яснішим у добрі”.

‎

Вже журавлі
здійнялися до неба,
З сумним курликанням
летіли угорі,
Й лелеки там,
летіти — їх потреба,
Уже до іншої,
нерідної землі.

Птахи прощалися
у літню днину гожу,
Кружляв з них кожен
над своїм гніздом,
Без сліз згадати
те уже не можу,
Як осіняла
тричі їх хрестом.

І знову біль,
прощання, тихі сльози,
Лелеки вкотре
покидали двір,
Аж до весни,
коли підуть морози,
Тривожний сум
зі мною до тих пір.

Вже заспокоюсь,
як в гнізді побачу,
Пригорне погляд
кожного з птахів,
І тихо знов,
від радості, заплачу,
І день щасливим
стане поміж днів.

30.08.2025.
Ганна Зубко

‎Люди блукають все щастя шукають,
‎Де мрії вмирають, не встигнувши жить.
‎В погоні за тим, що із часом згасає,
‎Вони забувають як серцем любить.
‎
‎Порожні слова і обличчя в завісі,
‎Де сміх загубився у гуркоті справ.
‎І кожен неначе бреде по пустелі,
‎Шукає оазис, примарний той рай.
‎
‎В гонитві за щастям не бачать нещастя
‎Коли вже не бачиться світло в очах.
‎І навіть на сонці якась прохолода,
‎Бо темрява виросла в їхніх серцях.
‎
‎Люди шукають щастя повсюди,
‎Але ж воно поруч, в простіших речах.
‎У сміхові друга, у теплому слові,
‎В дитячих обіймах, у рідних руках.
‎
‎Ми часто втрачаєм себе у тривозі,
‎В гонитві за часом,у марних ділах.
‎Та варто спинитись, вдихнути повітря
‎І радість відчути в малих чудесах.
‎
‎Нехай у серцях розквітає надія,
‎Взаємопідтримка хай стане ключем .
‎Бо щастя не в тому щоб мати мільярди,
‎А вміти ділитись теплом день у день.
‎