Ніч. Темрява. Витають сни.
Годинник шепче: спи, за-сни.
А сам веде хвилинам лік.
І так щодня із року в рік.
Не зупинити час ніяк.
Летить він мов великий птах.
Розмірено мина роки,
Перетинає він віки.
Йому все рівно день чи ніч.
Хоч як кричи, зови та клич,
Проси, навколішки ставай
Та повернутися благай –
Даремно все. Байдужий час
Та невблаганний, а підчас
Здається, що він дуже злий,
Підступний, хитрий та страшний.
Ніч. Темрява. Думки снують
Неначе сіть якусь плетуть.
Навіює годинник сни,
Шепоче він: за-сни, за-сни.
Думки повільніше течуть,
Незчуюсь, як вони підуть.
Їм на заміну сон примчить,
А час летить, летить, летить…

Світлана Сомош

Сонце. Ліс. Трава шовкова.
Річка. Берег. Комиші.
Тиша. Дух п’янкий довкола
І немовби зникли всі.

Спека. Полудень. Застигли
І травинка і листок.
Комиші і ті притихли,
Не нашіптують казок.

І, здається, ніби в світі
Залишилась я одна.
Тиша на усій планеті
І полуденна жара.

Шурхіт. Коник несміливо
У траві десь засюрчав.
Потім птах якийсь журливо
В лісі щось процвірінчав.

Риба, граючись, пірнула,
Різко вдарила хвостом.
По воді лиш тінь майнула.
Ожило усе кругом.

Вітерець верткий з`явився,
В комишах він заплутав.
Там відразу шум зчинився.
Череду пастух пригнав.

Враз життя завирувало.
Чути шум, ревіння, спів.
Зникла тиша. Десь пропали
Чари. Світ увесь ожив.

Та у пам`яті не вмерла
Незбагненна, чарівна
Мить, коли усе завмерло,
Спека, тиша неземна.

Ворухнутися не може
Ні травинка, ні листок,
І ніщо не потривожить
В`ялий плин моїх думок.

І, здається, що навколо
Вічне все: ріка, земля,
Сонце, ліс, трава шовкова,
Спека, полудень і … я.

Світлана Сомош

Може в вашому житті трапилась біда –
Залишайтеся людьми, і мине вона.
Не плекайте помсту, злість, ненависть та гнів,
Бо не бачити в житті світлих, ясних днів.

А якщо біда завжди обминає вас –
Залишайтеся людьми і в хороший час.
Тільки пам`ятайте, що в світі є біда,
Не байдужою до бід буде хай душа.

Як опустить у житті доля вас на дно –
Залишайтеся людьми, що б там не було.
Не впадайте у відчай, волю прикладіть,-
Віру в щастя і добро там не залишіть.

А якщо вас до висот доля піднесе –
Залишайтеся людьми там ви перш за все.
Пиху, егоїзм, користь ви не проявіть.
Чесність, щирість, доброту там не розгубіть.

Як би в вихорі життя не кидало вас –
Залишайтеся людьми завжди, повсякчас!

Світлана Сомош

В дитинстві я прикмету знала
І часто в небо поглядала,
Бо я була мала й вважала –
Та зірка, що із неба впала,
Мені удачу принесе,
Для мене виконає все.

Усе, що я в той час хотіла,
Поки вона іще летіла.
І часто я вночі без діла
На вулиці сама сиділа,
Очей не зводила з небес
Та все чекала я чудес.

Падучу зірку виглядала,
Бажання в думках повторяла.
Вже не згадати, що бажала
Та знаю, що всерйоз вважала:
Та зірка виконає все,
Мабуть, і щастя принесе.

Коли ж вона униз летіла,
Я зачудована сиділа
І дуже часто забувала,
Чого від неї я бажала
А, спохватившись через мить,
Бажання пізно говорить.

Бо зірка вже давно упала,
Майнула в небі і пропала.
З тих пір багато літ минуло.
Звичайно, щось я позабула,
Не пам`ятаю, чи хоч раз,
Щось побажала я в той час.

Та часто в пам`яті зринає:
Ніч, небо зоряне безкрає,
Дитина небо розглядає.
Вона з надією чекає
Падучу зірку із небес,
Бо хоче чуда із чудес.

Світлана Сомош

Сузір`я. Космос. Вічність.
Ніч. Холод та планети.
Орбіти. Безконечність.
Пустоти і комети.

Там холодно і страшно
Пливти у невідомість
Та, мабуть, і прекрасно
Відчути невагомість.

Без захисту людина
Там не живе й хвилини
Та все одно ми линем
В незвідані глибини.

Світлана Сомош

Війна – страшне, криваве слово.
Якщо про неї йде розмова,
То страх тягучий виникає,
У душу тихо заповзає.
Це слово викликає жах
І сльози болю на очах.

Невже це може повернутись
І в нашій дійсності відбутись?
Невже війна вже десь іде,
Не рік, не два біду несе?
Кривава, пропади війна!
Геть щезни, чи згори дотла!

Не розповзайся по планеті,
Не розставляй свої тенета.
Невже тобі ще крові мало?
Невже смертей не вистачало?
Не наситилася іще?
Коли ж тобі кінець прийде?

Коли вже люди зрозуміють,
Що всі конфлікти не розвіють,
Що не рішать усіх проблем,
Та, виниклих із них, дилем
Тим, що війну вони почнуть
Та горе й сльози принесуть?

Світлана Сомош

У кожного своє життя,
Критерії для щастя різні.
Оцей шукає сенс буття,-
Той богу шле молитви слізні.

Один до влади рветься та
Переступає через трупи,
А інший гроші любить так,
Що в жертви вириває зуби.

Оцей сьогоднішнім живе,
А той про завтра пам`ятає.
Один відразу хоче все –
Другий шлях до мети тримає.

Комусь щастить. Йому завжди
Все легко й даром дістається.
А хтось, приклавши лиш труди,
Працюючи всього доб`ється.

Отой усе своє життя
Немов в стіну залізну б`ється.
Оцей вбачає сенс буття
У тому, що зрання нап`ється.

Той радий – хліб у нього є,
Другому треба ще і масло.
Цей ради всіх людей живе,
А той викрикує лиш гасла.

Один життя своє віддасть,-
Другий нічим не допоможе
І навіть руку не подасть,
Щоб витягти з біди, хоч може.

Від цього чути лиш ниття,
А той завжди співає пісні.
У кожного своє життя,
Критерії для щастя різні.

Світлана Сомош