Багряне листя опадає.
Навколо геть усе вкриває
Барвистим килимом шовковим,
Недовговічним та чудовим.
Це осінь впевнено іде.
Нас до зими вона веде.

Птахів у вирій проводжає,
Північні вітри зустрічає.
Вони щоразу дужче віють,
На землю хмари дощик сіють.
І, хоч стоять ще теплі дні
Та ранки вже холодні, злі.

Разом із осінню-красою
Ми на побачення з зимою
Ідемо сонячними днями
Похмурими та із дощами.
Це наближається вона –
Холодна матінка-зима.

Вона несе нам хуртовини,
Морози люті та крижини.
Все білим килимом вкриває,
Блискучим снігом замітає.
Та все одно їй раді ми,
Бо як же бути без зими?!

Адже і взимку день буває,
Коли все сонце осяває.
І, хоч воно уже не гріє,
Та, навкруги усе радіє.
Сміється баба снігова,
Червонощока дітвора.

На ковзанах, на лижах, санках,
В святкових іграх-розважанках,
З Снігуркою, червононосим
Та добрим дідусем Морозом
Проходить матінка-зима.
Назустріч їй спішить весна.

І сонце гріти починає,
На річці крига вже скресає,
А талий сніг нам відкриває,-
Де проліски зима ховає.
І горобці кричать: “Зима
Закінчилась! Прийшла весна!”

Весна-красуня поспішає,
Пташок гостинно зустрічає,
В зелені барви все вбирає,
Повсюди квіти розкидає.
Цвітуть тюльпани і бузок
І чути гомін, спів пташок.

Промчала злива. Забуяло,
Життя навкруг завирувало.
У квітках бджоли мед збирають.
Усі на літо вже чекають.
Прощається із усіма
Бурхлива, лагідна весна.

Веселе літо прилетіло,
Всю землю квітами покрило.
Яскраве сонце припікає,
Додолу промені пускає.
Прийшла канікулів пора,
Біжить до річки дітвора.

Червоні яблука поспіли,
Малину дітлахи обсіли –
Їм є там чим поласувати
Та вірних друзів пригощати,
Бо літо щедре на врожай.
Лиш не лінися та збирай.

Часи ранкові вже свіжіші
І ночі стали холодніші.
Спекотні дні десь пропадають,
На осінь знову всі чекають.
Не забариться чарівна,
Осіння бархатна пора.

Світлана Сомош

Вітер листя розвіває,
В вихорі його кружляє.
Небо хмари покривають,
Дощ на землю накликають.
Вдалечінь іде дорога.
Скрізь незатишно та вбого.

Чи погода так впливає:
Настрій долу опускає,
Чи тому, що я чекаю
Те, чого і не буває –
Смуток душу оповив,
Ніби змій її обвив.

Дощ на землю накрапає
Ніби цвяхи забиває.
Він немов про смуток знає
Та з душі його змиває –
Заколисує мене,
Каже, що усе мине.

Все на світі цім минає.
Сонце вигляне, засяє.
Сльози висохнуть осінні,
Зникнуть хмари та їх тіні.
І, радітиме душа,
Що негода вже пройшла.

Світлана Сомош

Пом`ятий бурями життя
Стоїш, зігнувшись при дорозі,
І викликаєш співчуття,
Яке здолати я не в змозі.

Колись ти теж був молодим
І мчав вперед шаленим вихром.
Пройшов, як кажуть, Крим і Рим
Та все в минулому затихло.

В війну сміливо воював
За спини друзів не ховався,
А потім важко працював,
Для Батьківщини ти старався.

А нині осторонь життя
Стоїш, зігнувшись край дороги.
Пішли всі друзі в небуття,
Старі уже не носять ноги,

Рука натруджена дрижить,
Ціпок невпевнено тримає.
А мимо молодість біжить,
Байдужим оком поглядає.

Світлвнв Сомош

Життя не пестує тебе,
Здається осоружним часом.
В житті у мене донька є,
Ми біди подолаєм разом.

А ти залишилась одна.
Одна у цім великім світі.
Коли ж була ти молода –
Прихильники дарили квіти.

Були поклонники, та ти
Єдиного свого чекала
І залицяльникам своїм
Категорично відмовляла.

А він тебе не віднайшов,
Або в свій час не роздивився,
Повз тебе байдуже пройшов,
В твоїм житті не об`явився.

Не здогадавсь, що міг знайти
Сімейне щастя із тобою.
Можливо зараз, як і ти
Веде розмову сам з собою.

Свытлана Сомош

Як часто хочеться нам змін,
Рутина вже надокучає.
В житті бажаєш перемін,
А доля їх не надсилає.

Уранці, як завжди встаєш,
Зібравшись, мчишся на роботу.
І кожний день одне і те ж:
Розмови ті ж, і ті ж турботи.

Щодня довкола бачиш ти,
Напам`ять вивчені, обличчя.
І хочеться кудись іти,
Десь бігти з духу протиріччя,

Скроїти наново життя,
Нових знайомств і нових вражень,
Почути пульсу знов биття,
Зірвати геть “стоп-крану” важель,

Щоб вибитися з колії,
Яку рутина прокладала,
Прокинулися щоб усі
І, щоб життя завирувало.

І, навіть хаос в почуттях
Не відбиває це бажання,
Адже на те воно й життя,
А не бездумне існування.

Світлана Сомош

Біжить дорога вдалечінь,
Зове і манить за собою,
В душі куйовдить жмут велінь,
І мрії купчаться горою.

Я по дорозі хочу йти,
Чи бігти, тільки б не стояти.
Я хочу перемін в житті,
Надокучає їх чекати.

Відомо, що дорога ця
Не всюди рівна безперечно
І є на ній такі місця,
Іти якими, небезпечно.

То яма виникне на ній,
То бік о бік провалля зяє.
Буває, що над нею тінь
Обвалу смутно нависає.

Можливо, вдалині вона
Вузькою стане, мов стежина,
А потім – знову ширина:
Йде поруч не одна машина.

Не відомо ніколи, що
За поворотом дожидає.
Та це не втримає, якщо
На тій дорозі хтось чекає.

Світлана Сомош

Коли тернистий чагарник
Постане раптом на дорозі,-
Один іде так, як він звик,
А інший прямо йти не в змозі.

Він хоче стежку віднайти,
Та гибле місце обминути,
Шляхом безпечнішим пройти,
Про неприємності забути.

А хтось, зневірившись в житті,
Додолу руки опускає,
Не хоче далі він іти,
І навіть стежку не шукає.

Змирившись з долею, затим
Будинок на піску будує
І від реальності у нім,
Ховаючись від бід, існує.

Хто ж перешкоди подолав,-
Упевнено в житті крокує
І хоч він труднощів зазнав,
Я думаю, він не жалкує.

Світлана Сомош

Якби знаття де упадеш,
То підстелив би там соломки,
Та в невідомість ти ідеш,
Ведеш всліпу життєві гонки.

Сьогодні добре і життя
Удачу, успіх посилає.
Тому у тебе відчуття
Упевненості виникає.

А завтра доля піднесе
Невдач і горя цілий ворох,
Опустить із висот тебе,
Об`явиться твій давній ворог.

Не кожному дано пройти
І вистояти в час негоди.
Та той, хто зміг перемогти
Та подолати перешкоди

І голову не похилив,
З невдачами він не змирився,
А навпаки доклав всіх сил
Для боротьби – не помилився.

Не опускай рук в час біди,
З невдачами завжди борися.
Борися, щоб перемогти,
Біді у очі ти дивися.

Світлана Сомош

Говорять, що життя – це гра,
А ми всі нібито актори,
І кожний має амплуа,
Яке тримає наче шори:

Ти злодій, значить укради,
Коханець – бігай по коханках,
Добряк, тоді добро твори,
Пияк – напийся спозаранку.

Ти трудоголік, то працюй
З світанку самого до ночі,
А ледацюга – байдикуй,
Адже ти бити їх охочий.

Картяр, то значить банк знімай,
Герой – на подвиги збирайся,
А шибеник – розваг шукай,
Гріхи творить не зарікайся.

Та у житті так не завжди :
Герой задвірками йде часом,
Тікає далі від біди,
Біжить із боягузом разом.

Завуальовано усе,
Життя шаради підкидає.
Дивись – коханець чийсь іде,
Міцну сім`ю, двох діток має.

Метнувся шибеник в вогонь,
Бабусю з пекла рятувати.
А де ж подівся наш герой?
Удалині мелькнули п`яти.

А ледацюга, хто ж це зна?
Можливо, переверне гори.
Говорять, що життя – це гра,
А люди, нібито актори…

Світлана Сомош

Нащо дароване життя?
Мабуть цього ніхто не знає.
І в чому сенс його буття,-
Це кожний сам собі рішає.

Замислювався ти над тим,
Для чого ти живеш? Для втіхи?
Чому в одних життя, мов дим,
А інші слід лишають, віхи,

Які в майбутнє нас ведуть,
З минулого шлях осявають.
Нащадки шляхом тим ідуть,
У невідомість путь тримають.

Світлана Сомош