Линув в небуття
Погрузивши всіх істот в темну мряку всього життя
І закінчивши навіки
Проростання останньої насінини
Що закінчить проживання людей й тварин у чорному світі
Не видно края темноти і не видно світла в кінці тунеля
Всі люди та тварини стали не мов сліпими
Закінчивши бородьбу за світла край
Розпочавши початок всього кінця
Там де не чутно слова нашого пророка
Де закінчилась вся віра
Де згас останвй промінчик нашого життя
Микола Колісник

Не забувай про історію твоєї свободи
Кров і піт складали камінь за каменем в твоєму будинку
Запомни ж ти тих хто дали тобі не зависимість від пана чи офіцера
Бий тих хто забрав камінь
Бий тих хто проти тебе
Історія твоїх дітей лежить на твоїх руках поки люди в пеклі за Вкраїну милу встань і борись до кінця ж кінець твоєї історії
Це початок історії життя інших
Вмій захищати від пролиття крови твоїх дітей умій вбивати за свою історію
Микола Колісник

Кожна людина дякує Господу,
За життя минуле прожите.
Словами і молитвах вони звертаються.
За гарний і спокійний день.

І вихованих своїх дітей,
Про добрих і щирих друзів в житті зустрічалися.
Природа різними барвами світиться,
Восени настав час збирати врожай.

Перші плоди і сімян присвячуємо Богові.
Любов'ю і шаною дякуємо Йому,
За пораду і підтримку братів і сестер.
Мудрість і знання потребує молоде покоління.

Воїнами захисту і благословіннь бажаємо.
За мирний клаптик нашої Землі.
Квітучі і щирі серця людей.
Спасіння і віру Ісус дарував нам.

Шляхи до вічного Царства ведуть,
Через Слово Його пізнають.
До Дому Божого запрошуємо усіх.
У пошуках істин і обличчя Його.

Маленькі діти,як ангели радіють,
Небесному Батькові хвалу відають.
Пройдений весь шлях до вічності.
Дякуємо за те, що усиновив нас.

За Ймення і радісно носити Ім'я Христа.
Спасительну жертву, яку дарував нам.
І вічне Царство відкрив для всіх.
Щиро дякуємо Йому, що не полишив нас на самоті.
Амінь. Хвала Тобі Господи.

Денис Третяк 27.09.2025
Денис

В осені зацвіли троянди,
Різні кольорами радіють нас,
Зірву пару квіток тобі.
Подарую від щиро серця.

Хоча колючі вони і красиві,
Ніжними руками принесу Тобі.
Кохання двох сердець вирує зараз,
Що мріяти можемо постійно.

Червоні,білі різні троянди,
Даруємо кожній людині.
Не має болю від торкання до них,
Тільки радісно в душі стало.

Дякую за любов Тобі,
Серце наповнено щастя від Тебе.
Де б ти не була,
Квіти троянд принесу Тобі.

Денис Третяк 27.09.2025
Денис

Я бачу лише СЛОВО,
Написане тобою з кривавих пелюстків.
І це і є свобода?
Чи наша це свобода?
Як хтось так вчасно зник,
Як хтось лежить у ґрунті,
Як хтось до цього звик!
Ми маємо стояти, ми маємо писати,
Для тих, хто ще не знає,
Для чого ми тримаємось за це єдине слово,
За цю єдину мить.
Лія Ланер

До дзеркала вранці:
вмити
у очі світанки,
щоб райдугу ма.
Цей день ще мене
не невпізнав
Бо знову, як новий

Так вийду у світанні
з роси мережево
зберу із павутиння.
Бо так пізнав красу цю ранню.

та вплету тобі у коси.
Краси такої
ще не знав я досі.

Проснеся ти у цьому ранні:
– лише попросиш кави.
Ігор

Мадонна

Від вітру та цвіту
первоцвіту.
Шука тебе.
гра музика,
Я тобі сливи
щоб очі милі,
Впізнав…

Безсоння.
Лінії нові.
Зранку просоння.
Коли одежу ми зніма
для сонця.
У цьому світанні
Знайду тебе вперше,
То бачу
Красу, що ніхто
У цім світі
не зверше.

Та навіть в холоднону пору
ми силу ма
пройтися босоніж
бо правду зна.

Краса не має часу
Хто любить,
Той лише зна
прозорості світанків

Лиш тиша
та ця заплутана роса в намисто .
Від сонця опада
Малюючі твоє обличчя.
Ігор

В ночі задумали ми гру,
давай зупинем.
Вже падають Персеїди.
У спалах :
шастливі та дикі,
мов знову набуваєм сили.

У цьому сяйві
Вся мова зайва
Нема облич:
прозорість хто прийме у віч?
Мов стерте на малюнку,
але у когось, щось залишилося в думці.

Всю біль облиш .
Незнане непізнайєш.
То смуток рве неспокій.
Я спати мушу
бо до роботи.
Ми сьогодні все рішити мусем.

Лише один в житті буває крайнім.
Тому все плине
зайве.

Красу спасе лиш ніч.
А ранок – ранить,
тому такий важкий світанок.

І лиш коли на тебе впаде зоря,
та в воду
увійдеш ти голий ,
свого позбутися ти горя.
Ігор

Я хочу тихо,
щоб ма з просоння легкість відчуття:
коли босоніж у росі втрача свідомість.

Зі квітів одіну, що миле.
Вже вмився росою,
То ніч проважаю, щоб не заважала Сонцю!
Ігор

Так тихо…
все вкрало лихо
що не згледів:
як розум
від душі втіка.

У ночі часу нема.
Бо сонце сіло.
Вже навіть зрячий не пойме:
де сніг, де сіль?
Все було красиво.
І вибух той розлучив нас,
без нас,
ми планували жити.
Не просіє даже сито.
Нашу біль.

Двері одні:
ти правий війти.
Ти нехочеш війни?..
Тебе розділи,
і знову оділи.
У дзеркалі
вже ти новий.

Очі лише праві.
Туди, ти не йди.

У дверей одне незнане,
шо закриваються без твої волі самі.

Бо в сумі біль,
ти солю не розбавиш,
то лиш добавиш.

Із сону чуєш гомін!?
То Дервіш: голий, босий,
музику свою,
до болю грає.
У тужі,
бо єдиний знає,
хто б'ється
ТОЙ І ПЕРЕМАГАЄ!
Ігор