І не буде вам прощення
За війну, російська влада
За дітей, за полонених
За той мир,де була зрада
За військових,пересічних
Тих,в кого життя не збулось
І людей тепер калічних
Тих,кого земля торкнулась
За скалічену природу
За структуру,що критична
Буде суд вам від народу
ІГаазький суд- довічно!
Нас не треба розділяти
Бо ми – нація єдина
Так як звали,будуть звати
А країну – Україна!!!
Tana

Війна біля смерті — як сестри,
по-жіночому ніби звучить.
Та пройти бойові кілометри
чоловікові доля велить.

Заручила свинцева обручка
і землею прикрила навік…
Куля ворога вдарила влучно,
перервавши орлиний політ.

ПРИСПІВ:
А ти згадуй. згадуй, згадуй
поіменно загиблих солдат,
бо лиш міцніші стали
перед пам'ятю наших втрат.
А ти міг би, міг би, міг би
полягти замість нього в бою?
Як він не пішов захистити тебе,
врятуваши весну твою!

Де кулею серце пробито,
те місце накрила медаль
і плач материнський над світом
посіяв і біль, і печаль.
Сусідка брудна і зрадлива
змією вповзла на поріг…
І впали, як колос на ниві,
найкращі сини у борні!

ПРИСПІВ.
В'ячеслав Семенко

Кожен день дають присягу на вірність,
Лікарі і військові служать постійно,
За правду і захист народу.
Життя віддають своє.

Лікують в стаціонарі або на фронті,
Спасають поранених бійців і людей,
Велика боротьба за життя існування йде.
Вони віддані праці і вірності.

Любов до них і шану віддаємо їм.
Ціна безмежна,як великий скарб.
Як дихання і серцебиття у грудях.
Рятують 24 години без сну.

Все може бути, а надію постійно дають.
Розмовою і підтримують весь час.
Стабілізація хворого іде зараз.
Хтось хоче забрати життя.

Але людей і народ не відаммо,
Хоть кров'ю пролиємо.
Покриємо своїм тілом.
Не покинемо вмирати на полі.

Слова,як ліки і гвинтівка під руками,
Захищає нас від ворогів.
Де б Вони не були,
А пам'ятати народ буде.

Денис Третяк 08.11.2025
Денис

О,Україно,рідна ненько!
Пробач мені,моє серденько,
Що замість дарувать тобі надію
Я прийняла чужую віру.
І несвідомо взяла я,
Чужую голову й слова.
Чужі думки,чужую мову
Друге життя й другії твори.
О,матір наша,Україно
Пробач своїй доньці й своєму сину
Що не батьківськими словами
Своїм синам пісень співали.
І що казали діти тії,
Не мама,тато –
І не батьківська то є хата,
А то був,їхніми словами
Родительский свой дом,та мать і папа.
Просіть же діти те прощення
Своєї матері благословення.
Бо ви зробили зовсім навпаки,
І на землі,де були козаки,
Самі ж прийняли друге слово
Лукаву і жорстоку мову.
Що відбирає у вас ваше
Бо саме вам,-козацьким дітям,
Залишені оті скарби,
Що відчиняють все і вам,і вашим прадідам.
Тож будьте дітьми-дітьми України,
Бо будете як московити,
Нічо й ніде не знать.
floralis

Хмаринки
Бавилися біленькі ягнята
Вони такі маленькі хмаринки
Для милої дитинки
Ловила та сніжинка сон
Бо робить все в унісон
Має свій розум дитя
Але ж мале як ягня
Вони такі маленькі хмаринки
Для нашої дитинки
Зроблять все разом ягнятів стадо
але тим користуються радо
Оберігатиме їх ловець снів
Аби спати хмаринці навіть серед снігів
Підгорна Кіра

Я бачила, як небо чорним стало,
Як місто впало в тишу і димок,
Як серце в грудях тихо завмирало,
Коли над дахом свистом йшов літак.

Я чула плач дитячий у підвалі,
Де час спинився — день і ніч одна,
Де страх і тінь — мов дві печалі,
А віра — єдина, мов весна.

Ми хліб ділили крихтами між собою,
І кожен крок — то битви гул німий,
Та навіть у морях залитих кров’ю
Горить любов — незгасний наш вогонь живий.

Я бачила, як хлопці йшли у поле,
Сміялись тихо, хоч ішли на смерть,
А в поглядах — не страх, а воля,
І клятва: «Ми повернемось тепер».

А потім — тиша, тільки вітер плаче,
І хрест біля дороги, мов маяк,
І я шепчу до неба, спрагло, наче:
«Боже, бережи моїх, прошу хоч так».

А потім тиша. І тривога.
І білий хрест серед поля трав.
І я кричу до неба — «Боже, досить!» —
Та грім мовчить, ніби все вже знав.

Ми — Україна. Ми — незламне плем’я.
Хай ллє дощі, та виросте зерно.
І з попелу, крізь бурю і терпіння
Зросте нове, щасливе — все одно.

І тільки зараз ми зрозуміли,
Що світ — це не слова і не броня,
А дім, де поруч ті, кого любили,
І тиша — там, де більше війни нема.
Ксенія

08.11.2025
1354-й день повномасштабної війни

Досить руйнувати Україну!
О, люди світу, прокиньтесь вже і нам допоможіть,
Зупинимо негайно всі разом терориста,
Зламаєм плани, відвернем світ від більшої біди.

Війна у кайф катюзі, він хоче воювати,
Потрібна повна влада й підкорений народ,
Пиха не заважає і трон іще тримає,
Та світ лякати буде, аж поки він сконає.

Коли вже зрозумієте, яка зараз війна?!…
Її здолати може міцна тверда рука.
Наважитися треба, міцно об'єднатись,
Потужну дати відповідь, щоб його здолати.
Галина Корольова

Русский Иван, скажи ка мне честно:
В вашем болоте тебе стало тесно?
Зачем ты к соседям идёшь убивать
И всё их добро себе забирать?!

Почему не стараетесь сами нажить
И дом свой на сказку уже превратить?
Научиться всё делать своими руками
И гордиться во веки своими трудами?!

Вы с детства живёте будто бомжи
На свалке вонючей, по шею во лжи.
У каждого из вас одна лишь мечта
Лишь бы прожить на чужие счета!

А когда от запаса не остаётся и следа
То вы снова идёте с войной на соседа
Убивая без чувства всех мирных людей
И жизни лишая невинных детей!

Вот и ответ: что когда лишь вас видят
Почему вас вокруг так все ненавидят!
Потому что сравнить вас можно смелее
Только с питоном, что пригрелся на шее!

Ты за всю жизнь не создал и гвоздя
Чтоб похвастаться всем: то работа моя
Всё что умеешь, у тебя не отнять
На печке лениво все дни провонять…

Кем же ты стал, посмотри на себя!
Так же и сдохнешь, от сказок царя
Мол, лучше России на свете и нет
И уже на пороге богатства рассвет

Но ты понимаешь что это всё ложь?!
А жертвы России в сотни умножь…
Царь ваш любимый страну развалил
И насеял на ней миллионы могил

Он же хотел победить всю Европу
А вами свою прикрывает он жопу
И пока до конца вы всё не поймёте!
Вы как живой щит на мясо пойдёте!

Вот и задумайся: Зачем ты живёшь?
Чтоб быть лишь рабом за ломаный грош
И с позором подохнуть за прихоть царя
Который лет 30… уже плевал на тебя?!

Ігор Лівак

Покохайте мене втомлену
Знесилену і знедолену
Покажіть дотиком
Вдарити дайте у груди
Піймайте на слові
Візьміть обіцянку

Покохайте мене тиху
Пустотою наповнену
Охоплену страхом
Гнівом розтерзану
Ніжну, слабку
Напевну у виборі
У ковдру закутану
Повну бажанням розтанути

Покохайте мене будь-яку
Зламану, крихку
В тлумі самотню
Свободу схопивши
На коліна впавши
Каюся

Покохайте мене
Щиро, тепло
Дозвольте відчути
Доторкніться, скажіть
Гріхи відпустіть
Дайте притулок

Покохайте..
Хелена

"Молися завжди, у окопі глибокім,
У лісі густому, у полі широкім,
Молюся за тебе і Бога благаю,
За тебе, мій сину, Його умоляю"

Сказала це слізно заплакана мати,
Її син молодий пішов воювати.
Холод в окопах, вогонь там і сталь,
Тяжкою є доля солдатська, на жаль…

І знову під обстріл потрапив солдат.
Тіло болить, а в душі- мов набат.
Дрон прилетів, усе загорілось
Навкруг що було- усе задимілось.

Згадав слово матері, перехрестився,
І щиро Спасителю він помолився,
І знову прильоти, за кожним- новий.
Відкрив очі в шпиталі, слава Богу, живий !

Прийшов ветеран до рідної хати,
Обійняла героя вже сивая мати.
І в храмі поставив свічу: "Ти зберіг,
Спасителю наший, що смерть переміг".
Бірець Роман