На шматки розірвано душу…
І кришталеве серце звично розіб’ється,
Коли щоночі затемняти вікна мушу,
А в дім тривогою сирена увірветься

На шматки розірвано сім’ю…
Коли на фронт ідуть батьки, брати, сини.
І не зібрати скалки кришталю,
А рідних обійняти можна лиш у сні.

Війна… Чому? Чи чуєш нас, о Боже?
Коли молитви в крик сплітаються один
І матері клянуть нападників ворожих
Під час щоденних мовчазних хвилин.
(2023 р.) ©Ірина Вірна

Не знаю я, як ви воюєте в окопах.
Та знаю про жорстокості боїв.
Я пам’ятаю двадцять чотринадцять,
і Краматорськ… Як вистояв в борні.

Сьогодні теж війна… Важка й злиденна.
І Краматорськ тримається незламно.
А я далеко… Хоча й згадую щоденно
Про тих, хто місто захищає справно.

Щоденно вранці о дев’ятій,
у ту хвилину тиху, що єднає,
я плачу разом з матерями
За тими, хто в серцях не помирає.

Героям слава! Слава Україні!
І Краматорськ мій витрима, я знаю.
І ті, що виїхали зараз, неодмінно
Повернуться, бо місто їх чекає.
(2023 р.)

Літнє зоряне небо – це найчарівніше видовище природи,
Яскравість , яка додає літу вроди.
Споглядання безмежних просторів Всесвіту,
Свято молодості й краси цвіту.
Дивлячись у небо, розумієш, який Всесвіт могутній!
А над головою – найяскравіші зорі літа,
Різних сузір’їв – це Літній Трикутник,
А серце спокійне і страх відсутній.
Чисте прозоре повітря, що дозволяє
Яскраве сяйво зірок,
І вітерець нічний, який збирає й до нас
Доносить легкий аромат квіток.
Літня ніч – це насолода Всесвітом, його красою,
Засипаною міріадами мерехтливих
Діамантів – зірок над головою.
Це рівноваги та енергії час,
Пора року, яка завжди манить нас.
29.06.2025
В.Є. Панченко

Золота осінь – це симфонія яскравих кольорів,
Це не просто пора року, а мить приємних відчуттів.
Легкий смуток і свято, розкішні шати.
Урочистий, чарівний бал,
Де учасників вдячних повний зал.
Легкий смуток та свято – усе завмирає
Перед зимнім сном ,
А золото нам платить
За працю нашу вже добром.
Промені сонця вже не палять, а лагідно зігрівають
І ласкавим промінням своїм нас ніжно обіймають.
Небо , високе і бездоганне,
Виблискує чарівною блакиттю;
Ліси стоять, мов казкові палаци.
Насолоджуйтеся цією миттю!
Листя опадає повільно:
Вдень, ввечері , в ніч та вранці,
Падає воно додолу,
Кружляючи в останньому танці.
Утворює шелесткий килим, він стелиться,
І манить нас пройтися неодмінно ним.
27.06.2025
В.Є. Панченко

Золота осінь – це симфонія яскравих кольорів,
Це не просто пора року, а мить приємних відчуттів.
Легкий смуток і свято, розкішні шати.
Урочистий, чарівний бал,
Де учасників вдячних повний зал.
Легкий смуток та свято – усе завмирає
Перед зимнім сном ,
А золото нам платить
За працю нашу вже добром.
Промені сонця вже не палять, а лагідно зігрівають
І ласкавим промінням своїм нас ніжно обіймають.
Небо , високе і бездоганне,
Виблискує чарівною блакиттю;
Ліси стоять, мов казкові палаци.
Насолоджуйтеся цією миттю!
Листя опадає повільно:
Вдень, ввечері , в ніч та вранці,
Падає воно додолу,
Кружляючи в останньому танці.
Утворює шелесткий килим, він стелиться,
І манить нас пройтися неодмінно ним.
27.06.2025
В.Є. Панченко

КРОВАВИЙ ПОТЯГ

Ось знову вдарили потвори,
Життя забравши у людей,
Прине́сли знову біль і горе…
Коли ж не бу́де в нас смертей?

Коли не будуть в нас стріляти,
Сміття убивче запускать?
Чи при́йде час, щоб їм сконати?
Чи довго нам на це чекать?

Дніпро… Руйнації і жертви,
Усюди кров, усюди плач…
Так мріють нас у прах всіх стерти…
Чи є від вбивць тих захист-плащ?

Кровавий потяг, скло і люди,
Квиток хтось взяв в один кінець,
Та скільки ж це тривати буде?
Чи зна про це хоча б Творець?

Жахіття знову, знову й знову,
Й щоразу гірше все страє,
Нас кат обрав невипадково
Й щораз накази віддає.

Дніпру дісталось знов сьогодні,
А світ все дивиться й мовчить,
Нам співчуття не треба жодні,
Глобально треба щось робить.

24.06.2025 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2025
ID: 1042408

Червоні маки – це символ достатку,
Яскрава, нестримна краса.
Їх вітер колише та дощ напуває,
І ранком вмиває роса.
Короткий та пишний період цвітіння,
Мить пристрасті й кохання, – це час настав,
Палкої і чистої любові пізнання.
Колір насичений червоний – це символ
Палкого почуття, але для тих,
Хто переніс його через усе життя.
Символ достатку, життєвої сили,
Зв’язок з рідною землею,
Де кохання зустріли, де палко любили,
Там, де коханих на руках ми носили.
Маки – це символ пам’яті про загиблих
Солдатів на війні,
Які спочивають у своїй землі і на чужині.
Маки – це колір крові, пролитої в боях.
Символ пам’яті для тих, хто
Пам’ять про загиблих на війні
Носить у своїх серцях.
24.06.2025
В.Є. Панченко

Не встигла ще вимовить “мама”,
А вже — у труні.
Не впала, не вмерла від хвороби —
Вбита. В своїй стороні.

Мов ангел — втомилась літати,
Її — не верне ні жаль, ні час.
І світло в очах її тата
Погасло в ту мить… назавжди. Враз.

Її берегли, як святиню —
Від сходів, від вітру, від снів.
Та ракета прилетіла у спину
Від “руского міра” й “псів”.

А наші — хто з формою й статком —
Утік. “Не мій час”, “не мій бій”.
Прокурор у Парижі на шопінгу,
А дитя — в домовині… в рідній землі.

Пробач, маля, що країна — не стала,
Що щит в нас вкрали й совість продали.
Пробач, що не встигли, не зупинили —
І ворог, і зрадник в тилу процвіли.

Але ми пам’ятаєм. І будем — як криця.
І кров, і неправда — повернеться їм.
Бо кожна дитина — це наша столиця.
І кожна сльоза — як крик України в тім.

Спогади юності, анютині вічка, братчики,
Або братки, моя вірна товаришко,
Ці квіти на балконі в юності
Вирощувала ти.
Квіти на балконі – це елементи декору,
Які створюють атмосферу простору,
І погляд перехожих переводять угору.
Віола, анютині вічка – це родина фіалкових,
Славиться різноманіттям кольорів
Та є прикрасою балконів і дворів.
Віддає перевагу сонячним місцям,
Але може рости у напівтіні.
Вона любить тепло, тому висівають
Її влітку або навесні.
Потребує поливу у посушливу погоду,
І так зберігає свою вроду.
До заморозків тоді цвіте
Бо лише в теплі віола росте.
І лише з роками я нарешті зрозумів,
Що власноруч висаджені квіти
Українськими жінками,
Підкреслюють характер, як зрілих жінок,
Так і непорочних юних дів.
23.06.2025

Перші промені сонця, стріли золоті,
Пронизують крони густі.
Абсолютна тиша ранку, перервана лише
Шелестом листя та співом птахів
В кленовім гаю на світанку.
Краплі роси, наче дорогоцінне каміння,
Виблискують в сонячних променях,
Концерт ранковий починає соловей –соліст –птах.
Звичайне павутиння виблискує, мов срібні ланцюжки,
Не заростуть до гаю протоптані стежки.
Відчуття глибокого спокою та єднання з природою.
Зустріти ранок у кленовім гаю,
Помилуватись його вродою,
Як не проспав, то це вже є для мене нагородою.
Ранкове проміння пронизує ранковий
Кленовий лист, і він сяє, як зелений бурштин,
А в ранковім гаю я бачу людей,
Я такий не один.
21.06.2025
В.Є. Панченко