Карпатські гори – велична, унікальна природа:
Вершини гір, густі ліси та животворні річки –
Це Всевишнім створена неповторна врода.
Карпати – це чарівний куточок земної краси.
Флора та фауна, і різні за складом ліси.
Перепади висот, різноманітні ґрунти.
Відвідавши одного разу Карпати,
До них знову повернешся ти.
Царство струнких смерек доповнює
Дерев різноманіття – це символ здоров’я і довголіття.
Карпати – це не просто гори,
Це живий організм, що дихає вітрами,
Співає водоспадами й шумить лісами.
Полонини – мальовничі відкриті простори,
Вкриті високотрав’ям та рідкісними квітами –
Ця вся краса прикрашає карпатські гори.
Численні водоспади, що утворюються на
Швидких річках та струмках.
Незабутні прогулянки по гірських стежках.
Національний природний парк «Синевир» –
Перлина Українських гір.
Озера чистої води – доповнення природи –
Це символ нашої Свободи!
20.06.2025
В.Є. Панченко

А вітер віє?
Виє.
А світ – повія?
Криє.
А ми – то люди?
,,…вряд лі”.
А їх засудять?
Крайні:
Так,ті що скраю,
Це не останні,
Це ті, що можуть,
Це й ті, що крають:
Серце людини – то на частини,
Серце останніх – то на руїни.
А ті руїни – то сім’ї,
А ті руїни – то діти,
А ті руїни – довір’я,
А ті руїни – то квіти.
…Їх вже не буде.
Криє.
Вітер не віє – виє.
– Крайні – то люди?
– Навряд чи.
Бог їх засудить.
А гріх чий?

А вітер віє?
Виє.
А світ – повія?
Криє.
А ми – то люди?
,,…вряд лі”.
А їх засудять?
Крайні:
Так, ті що скраю,
Це не останні,
Це ті,що можуть,
Ще й ті, що крають:
Серце людини – то на частини,
Серце останніх – то на руїни.
А ті руїни – то сім’ї,
А ті руїни – то діти,
А ті руїни – довір’я,
А ті руїни – то квіти.
…Їх вже не буде.
Криє.
Вітер не віє –
Виє.
-Крайні – то люди?
-Навряд чи.
Бог її засудить.
А гріх чий?

Не хочеться писати про любов,
Бо де вона, коли палає лють?
Не видно щастя поміж тих оков,
Що заснували землю, ллють і ллють
Скипілу, зболену, гарячу, свіжу кров…
Що день – то свіжа… І бракує зла
На нечестивий отупілий скот,
Який огидним стадом вник у сад,
Як ті безликі, безплеменні, без отця.
Якась, щоправда, виродила їх
Собі на лихо. І вона, оця,
Колись сконає в смороді дітей своїх.
…Не можеться писати про любов,
Бо так пече ненависть до rozzni,
Що все святе і Боже проросло
Не вгору, а у глиб землі. В землі
Тепер цвіт нації і сміх,
І мама кличе досі сина в дім…
Не чує, бо в бою той син поліг.
І отаких вже сотні матерів!
…Не скоро я напишу про любов,
Хоч дуже хочеться писати і любить.
Коли ж ті рани висохнуть, і кров,
І сльози тих, що якось мусять жить?

НІЧОГО НЕ МІНЯЄТЬСЯ

Нічого не міняється,
Нічого взагалі,
А крівця проливається,
Вбивають моsk@лі.

Минула ніч пекельная,
Палало все в вогні,
Бо зброя вся смертельная
Не ли́шилась в багні.

Її до нас відправили
З гнилих боліт руsні,
Мету собі поставили
Убивці у війні.

А люди в нас загинули,
Убив їх орко-кат,
І світ оцей покинули,
Не вернуться назад.

Так ворог убиває нас,
Це робить кожну мить,
Страшний прийшов для всіх нас час,
Прийшлося крівцю лить.

І знов страшні руйнації
Зробили моsk@лі,
Для них це – декорації
На цій святій землі.

А світ на все це дивиться
І докази збира,
Він навіть і не скривиться –
Не в них хтось помира.

Чи довго споглядатиме
Весь світ з-за паркана?
Ще скільки нас вбиватиме
Ординець-сатана?

17.06.2025 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2025
ID: 1041905

Було море спокійне, та вітер стрімко налетів
І порушив моря спокій,
Спокійно море він збурлив.
Від дії вітру море неспокійним стало,
Енергію віддав він водній гладіні.
А гребені – найвищі точки хвиль –
На берег покотилися й розбились,
Щойно торкнулися піщаної землі.
Морські хвилі мають дивовижну
І різну форму: від дрібних брижів
До гігантських гребенів,
Переносячи поживні речовини,
Свою енергію втрачають на лініях
Піщаних берегів.
Щоразу, коли бачиш
Енергію вітру та моря,
Їх спільний витвір – хвилі, –
Ти завжди маєш дивне відчуття,
Відчуваєш себе частиною живої природи,
Завжди переосмислюєш життя.
16.06.2025
В.Є. Панченко

Кацап приперся в нашу хату —
З бородою, з мордою п’янчука,
Замість хліба — міна в лантуху,
А замість правди — сморід і туга.

З очей у нього — вата й злість,
На грудях — «Z», в душі — корість.
Каже: “Брат!” — та несе багнет,
І у кишені — вкрадений хрест.

Стоїть у полі, сиче, як гад:
— То все НАТО винне, то ЄС — в нас спад!
А сам у коморі хліб мій їсть,
Ще й кричить: “Вас не існує! Брись!”

Але в землі ця нечисть гниє,
Бо українська куля — не минає.
І кожен цвях у труну — як грім:
Кацап, вертайсь у свій Мордор-дім.

Бо тут не північ, не тайга —
Тут не лякаєш серця козака.
Ми не раби і не слуги Кремля —
Ми Україна. І в нас —своя земля!

КОЛИ ЗАПАХНЕ МИРОМ?

Коли запахнуть МИРом Небеса?
Коли усюди МИРом зарясніє?
Чи зді́йсняться Господні чудеса?
Чи МИРом Україну Бог засіє?

Коли запахне МИРом навкруги?
Коли на землю ступить ПЕРЕМОГА?
Коли із неньки щезнуть вороги?
Коли для них закриється доро́га?

Коли запахне МИРом на землі́?
Коли безпека вступить в володіння?
Коли в болото ве́рнуть моsk@лі
І зрадникам коли прийде́ прозріння?

Коли запахне МИРом поміж нас?
Коли з війни пове́рнуть всі в домівки?
Коли до нас пове́рне мирний час?
Коли вже не складатимуть голівки?

Коли запахне МИРом вже? Коли?
Тим МИРом, за який ми так благаєм,
Щоб ми в страху вже більше не жили́…
Той МИР, якого вже роки́ чекаєм.

Коли запахне МИРом, Боже мій?
Ще скільки цвіту має облетіти?
Коли вже, Боже, переможний бій?
Чи зможемо, Всевишній, ми вціліти?

08.06.2025 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2025
ID: 1041706

А МИ ЗАКІНЧИМОСЬ

А ми закінчимось… ви знайте…
Стає нас менше защораз,
Орді шляхи не відкривайте,
Бо ворог ближче кожен раз.

А ми закінчимось, як літо,
Ми тут закінчимось колись,
Тут не одного з нас вже вбито…
Не йдеш на поміч, то молись.

А ми закінчимось… Це правда…
Й ніхто не йде нас заміни́ть,
На захист стати кожен мав би,
Аби усім нам далі жить.

А ми закінчимось… на фронті,
Бо нас неміряно не є,
Не видно МИР на горизонті,
Ударів ворог завдає.

А ми закінчимось, як днина,
Яка мина й не поверта,
Хтось втратить донечку, хтось – сина,
Замовкнуть кожного вуста.

А ми закінчимось не вдома,
Ми всі закінчимося тут…
Зате у вас в домівці втома…
Нас на щиті звідсіль везуть.

А ми закінчимось… повірте,
Не вічні ми… що не кажіть,
Аналізуйте все і змірте…
Боротись, хлопці, поможіть…

14.06.2025 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2025
ID: 1041691

Коли в когось рот відкривається грошима, назвати
І йдеться про сто тисяч, мов про великі гроші,
Згадай, що є такі, хто без вітрила
Пливе на фронт — туди, де смерть не мрія.

Сто тисяч? То бери свою сраку в руки,
Бо там не гроші — там пекельні муки.
Там не купляєш «кросівки й айфон»,
Там скидаєшся з братом на дрон.

На коптер, що, може, не доживе ранку.
На «бус», що палає, мов серце у танку.
На тепловізор, на кевлар, на шолом —
На шанс не вернутись додому живим.

Бо завтра цей дрон — вже лиш дим у степах.
А бус — чорний згусток металу й страх.
І брат, що сміявся учора до сліз,
Сьогодні — мов тінь, мов нездійснений вірш.

Тож шануй, сука, воїна! Воїна — Бога,
Що тримає за тебе небесну дорогу.
Ти спиш у ліжку? Це їхня заслуга.
Ти смієшся? То їхня закривавлена мука.

Працюй, не ной, не бубни за ціни.
Бо поки не поряд — не знаєш війни.
А вони — там. І в пеклі без фальші
Платять щодня за те, щоб ти жив далі.