Сосна звичайна – це величне хвойне дерево,
Що є окрасою й легенями країв.
Сизо – зелена хвоя особлива,
Символ довговічності українських лісів.
Вона вражає своєю висотою, сягаючи
Угору метрів до сорока,та характерною червонувато – бурою корою,
Що лущиться у верхній частині стовбура.
Це дерево – справжній довгожитель;
Її здорові екземпляри понад
Триста років будуть око милувати,
А найміцніші екземпляри й п’ятсот років
Будуть існувати
Дивовижно невибаглива рослина,
Здатна рости на бідних піщаних ґрунтах ,
Добре переносячи морози і посухи.
Буде рости навіть на болотах.
Цінна у будівництві, з неї добувають папір.
Сильне не все дерево, а лише те,
Що пройшло природний відбір.
Сосна – це незамінний, Божий щедрий дар.
З неї отримують смолу,
Живицю, каніфоль та скипидар.
Відіграє ключову роль
У збереженні біорізноманіття,
Наповнює легені наші киснем, бо очищує повітря.
Кожного разу навесні з’являються
Чоловічі та жіночі шишки на сосні.
Чоловічі невеликі, і вони жовтуваті,
Виробляють пилок; сім’язачатки містять
Жіночі, а кольору шишки їх червонуваті.
Сосна – вітрозапильна рослина,
На жіночі шишки пилок
Несе вітер з чоловічих шишок
Коли насіння дозріває,
Луски – шишка – мама відкриває,
І насіння з плівчастими «крильцями»
З вітром від мами – сосни відлітає.
Летить на відстань чималу, де волога та тепло,
Там насіння проростає
А цикл життя сосни триває.
02.06.2025
В.Є. Панченко

У Діви-дружини – класичні
Та стримані завжди квіти:
Айстри й хризантеми, лілії, фіалки,
А ще незабудки.
І їм вона буде радіти!
Бо завжди цінує порядок:
Тому у дворі наш квітник – з лініями чіткими,
Та стриманими кольорами – бачити завжди я звик.

Айстри й маргаритки – то символ гармонії
Та душі чистоти, відповідають характеру,
Кохана, який маєш ти.
Лілії : білі та інших кольорів –
Двір наш вирізняють серед інших дворів.
Фіалки – символ гармонії, чистоти та любові,
Хай будуть прихильні завжди твоїй долі.

Незабудки : малі квіточки – це пам’яті,
Дружби і ніжності символ
Пасує все характеру Дів.
Щасливий живу усі роки з тобою,
Серед ліній чітких і кольорів.
01.06.2025
В.Є. Панченко

У перший день літа — мов спалах картини,
Де барви зелені й червоний вогонь.
Природа шепоче: «Живи, Україно»,
А небо — у крилах залізних погонь.

Чотириста сімдесят дев’ять примар,
Шахеди над тишею несуть свій гнів.
Та кожен наш ранок — то новий удар,
Життя — це не тінь, а вогонь живих слів.

Війна іде. А в парках цвітуть каштани.
Дівча пригортає ляльку у сні.
І мати в підвалі тримає світанок
В очах, де надія горить у вогні.

Війна іде. Гуде. Але ми будуєм
Дім з пісні, молитви, із каменю мрій.
Нас ламають — та ми не гнемося, чуєш?
Наш біль — це коріння для вільних гілок.

У перший день літа, під вибухи неба,
Ми знову тримаємо світ на плечах.
Бо жити — це дія, не тільки потреба.
Це вічний спротив у кожних словах.

Тож війна іде. Та життя триває.
Ми — квіти й сталеві серця в буревій.
Ми — люди. Ми — сила. Ми — те, що палає.
І жити — це значить не впасти на дні.

ВІЗЬМУ Я ТВОЮ ДУШІ НА ДОЛОНІ

Візьму́ я тво́ю душу на долоні,
Ти Ангелом злітаєш в Небеса,
Ворожа куля доторкнулась скроні…
Душа у тебе чиста, мов роса.

Візьму́ я тво́ю душу на долоні,
У ній – любов до рідної землі,
Не стрінуть тебе рідні на пероні,
Бо вбили тебе кляті моsk@лі.

Візьму́ я тво́ю душу на долоні,
Й посе́лю її в рай на Небесах,
Пройшов ти пекло в вражому полоні,
Та й в інший світ злетів, неначе птах.

Візьму́ я тво́ю душу на долоні,
Давно гріхи простелись всі тобі,
Тебе носила мати в сво́їм лоні,
Й була́ за тебе все життя в мольбі.

Візьму́ я тво́ю душу на долоні,
Колись вдихнув у неї я життя,
І поселю́ в Небеснім легіоні –
На землю вже не буде вороття.

Візьму́ я тво́ю душу на долоні,
Бо місце їй на Небі між святих,
За тебе сльо́зи ллються при іконі,
А голос твій уже наза́вжди стих.

27.05.2025 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2025
ID: 1040646

У кожного у житті свій шлях.
Одному – піт та праця,
Комусь занадто він важкий,
А в іншого – зі смаком крові він.
Та кожному потрібно йти.
І зупинятись ти не смій!
Не втрачай омріяних надій.

Розкаяння лише тобі потрібне,
На вчинок добрий, здатна не одна лише людина,
А все живе створіння в світі здібне.
А ти людина, і твоя відповідальність найвищою у світі є.

Покладена відповідальність на людину,
Їй сам Творець Наказ дає,
Творити і життю радіти.
Закон єдиний для усіх людей – собі подібного не вбити.
Але якщо твою родину вже прийшли вбивати ?

Ти мусиш воїном ставати
І дім свій рідний боронити.
А потім все аналізу піддати,
А потім знову жити, та жити так,
Щоб ворога до дому свого, ніколи вже не підпустити.
Покаятися у гріхах своїх
І більше їх не повторити.
23.05.2025
В. Є. Панченко

СКІЛЬКИ?

Ворог спати не дає,
Не дає нам жити,
Скільки буде те сміття
Світом колотити?

Скільки буде литись кров
Через ту сволоту?
Я про це питаю знов
Світову спільноту.

Скільки будуть нас вбивать
Клятії ординці?
Скільки горя ще пізнать
Мають українці?

Скільки буде з болотів
Ворог наступати?
Скільки має ще життів
Нарід наш віддати?

Скільки слізоньок гірких
Вилити ще маєм?
Просим захисту в Святих,
Що роби́ть – не знаєм.

Скільки бути цій війні,
В вибухах «купатись»?
Здихіль коли сатані?
Як з ним поквитатись?

Скільки буде світ мовчать
І на все дивитись?
Скільки буде все вивча́ть?
Як із цим миритись?

Скільки в землю нам лягать
І в крові́ тонути?
Як Всевишнього благать?
Як нам далі бути?

17.05.2025 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2025
ID: 1039914

Немов підготовка до весільних свят,
конвалії в сукнях весільних стоять.
На Гірці Червоній грають весілля,
грають музики й святкове застілля.
Немов наречені в очікуванні Червоної Гірки,
чекають конвалії свята, весілля,
святкового столу, з якого їм крикнуть
голосно : “Гірко!”
Запашними білими квітками цвіте, і завжди так цвіла.
В кисть зібраними дзвіночками,
на стороні безлистого стебла.
Ніжність та неповторність – конвалія – лісу окраса.
Гуляючи в лісі, її не зривай,
бо згине весняна прикраса!
11.05.2025
В. Є. Панченко

Є в світі різний брат,
Не маючи фізичних вад.
Живе у світі різний брат:
Має зір, а він сліпий,
Має слух, а він глухий,
Голос є, а він німий.
Якщо підводить брата зір- йому знайдеться поводир,
Він проведе його повсюди.
Йому розкаже про весь Мир.
Як має слух, а він глухий, то не біда,
Викладемо на папері
Та доведем реальність всіх подій.
Але якщо фізичних вад немає,
А по житті глухий, сліпий, німий-не варто витрачати зусиль без міри,
Не покладай надмірних на нього ти надій,
Хоч, може, десь і криється той шлях незримий.
Але йому ти не відкриєш правди,
Він правдою на даний час ранимий.
10 травня 2025 року
В. Є. Панченко

Чи зможе колись людина,
Що бачила жах війни?
Здобути життя спокійне,
Поринути в гарні сни?

Чи вистачить завтра сили
Почати нове життя?…
Так, щоб усе було миле
Крізь ніжне серцебиття?

І точно не все так просто
В цивільній душі пітьми.
Словами поллють як воском.
Не всі залишились людьми…

Не хтось нам дає свідомість,
Формуєш собі її сам.
Якщо говорити про совість,
Не в кожного є по ночам.

Та є неймовірні люди.
Із них починається все.
Їх світло живе повсюди,
А совість до цілі несе.

Що там за краєм не ясно.
Та варто лишатись людьми.
Добром поливати вчасно,
Щоб зовсім не було війни.

Так хочеться просто жити…
Проснутись під небом мирним.
Під лепіт дитячий щирий,
Спокійні роки, не миті.

Новин би страшних не чути,
Могил не копати вирви.
Так хочеться просто жити,
Проснутись під небом мирним.

Мені би не чути крики…
Мені би на віки знати,
Що мирно у всьому світі.
І голосно прокричати:
Так хочеться просто жити!