А в нас війна четвертий рік…
А в когось свято день за днем…
Співає хтось руських пісень,
Хтось проклинає весь їх рід…

Хтось ставить за хрестом граніт,
У серці біль пече вогнем.
У нас війна четвертий рік,
А в когось свято день за днем…

Втрачаєм хлопців самий цвіт.
Хтось заливається плачем,
Бо вже не прийде чоловік…
А в когось свято день за днем…
А в нас війна четвертий рік…

Залякування, травля, геноцид…
Споконвіків боролись за свободу.
Хотіли вкрасти наше, краєвид.
Забрати землю, волю й мову.

Ми УКРАЇНЦІ, не як ви!
На дрон збирають навіть діти.
Не окупанти, не кати!
Де прилетить, посадим квіти.

В нас не забрати силу волі!
Вам не зламати сильний дух!
Ми вистоєм за діток долю!
Кати прокляті, ви лиш звук.

Ми УКРАЇНЦІ, не раби!
Ми міць об’єднана народу!
Коріння – славні козаки!
Підтримка – наша сила роду!

Є мрій багато в мене, скінчиться час лихий,
Знову буде свято! Для доньки, сестри, дружини,
піду парфуми вибирати.
Парфуми містять різноманітні ноти:
троянда, мандарин, жасмин, імбир.
Я кожній з них підберу запах індивідуальний
та подарую в день, коли настане Мир.
А зараз ще важка дорога, нагально робим
в цей час те, на що є час та змога.
Лиха дорога не безкрайня, вона закінчиться.
Проляже дорога Миру, Щастя, злагоди й добра,
на ній не буде зла.
Це буде новий час, та нова й світла вже дорога.
Та буде час жінкам робити вчасно подарунки змога,
Тоді буде Мир,
тоді буде Свято,
я власноруч і своєчасно,
парфуми жінкам, близьким серцю, рідним,
піду підбирати.
Вони цінують й люблять,
свіжі та квіткові аромати.
Мені лише потрібно
про це не забувати.
І як би важко не було,
про це слід пам’ятати.
15.02.2025 (перевидання)
В.Є Панченко

В кожного своя життєва нива, в кожного свій врожай,
На протязі життя всього, майбутній врожай ти плекай.
Живи на своїй ниві та про колосся дбай,
Підживлюй його своєчасно, своєчасно його поливай.
Життя не стоїть на місці, воно весь час протіка,
В когось тече, як річка, в когось — як течія струмка.
Прийде час збирання з колосся спілого вінця,
Зберуть свої врожаї, плекали які спочатку й до кінця.
В когось врожай відмінний, в когось середній,
а в когось — скудний,
Стоїть хтось на своїй ниві сам не свій, весь блідий.
Чує навіть не голос, а якийсь голосок:
«Що зробив в житті ти своєму? В тебе на ниві лише пісок.”
(перевидання)
В.Є. Панченко

Ми всі живемо у часі вогню,
Де тінь війни затуляє зорю.
Та крізь руїни, крізь дим і біль,
Ми не впадемо – у нас є ціль.

На передовій і в тилу – бійці,
Кожен на фронті – в своїм ремеслі.
Хто зі зброєю, хто словом міцним,
Хто зі світлом в серці незламно палким.

Ми будівничі нової весни,
Крізь кров і бурю несемо сни
Про мирне небо, про ясний день,
Де сміх дитячий розвіє тінь.

І хоч би як нас не пробували зламати,
Ми кам’яною стіною стоятимем брат за брата.
Бо в нас – народ, що не знає раба,
Що вільним був і вільним буде завжди!

Виборемо. Вистоїмо. Виживемо.
Україна переможе!

«Спробував, сподобалося», – воїн всміхнеться,
Та в очах не жарти – там полум’я б’ється.
Бо війна – це не слава, не пісня, не крок,
А тяжка і брудна, безупинна робота.

Тут немає героїв, що прагнуть зірок,
Тут є тільки ті, хто тримає висоти.
Бо кожен із нас добре знає, за що
Стоїть на межі між світлом і кров’ю.

За землю, що предки в боях берегли,
За рідну домівку, за лагідні руки,
За слово «повертайся» від тих, хто чека,
За те, щоб не знали війни наші внуки.

Вони в нас вірять – дружини, батьки,
Діти малими долоньками шлють нам надію.
То хіба ж ми можемо їх підвести?
Хіба ми зламаємось? Ні, не змовкнемо!

Війна – це робота, що мусимо вчити,
І втома у м’язах, і попіл в душі.
Але поки серце у грудях палає –
Ми будем стояти, допоки живі.

Хто ж думав, що в серці у солдата молодого
Хоробрість, що гідна бійця незламного?
Що вогонь у очах – то не просто слова,
А присяга народу: «Стояти до кінця!»

Він вчора ще слухав весняний прибій,
Він мріяв, сміявся, любив до нестями.
Та вибух прокинув – і в темну добу
Країна покликала стати за правду.

Він рушив у ніч, не ховаючи страх,
Та страху нема у тому, хто знає:
За спинами рідні, за спинами дім,
А воля без крові ніколи не сяє.

Свист куль розтинає повітря, як ніж,
Снаряди стискають легені розпечені.
Та серце юнацьке, мов коване з сталі,
Горить і веде у бій нескорений.

Хто ж думав, що в серці у солдата молодого
Хоробрість, що гідна бійця незламного?
Хто думав, що юність – не час для меча,
Та юність боронить святе – до кінця!

Вдома там на воді, на її гладині, білі лебеді на Ірпені.
Я не вдома тепер, всі хто поруч – той брат, України тепер я солдат.
Чекають вдома в сім’ю, обмини небезпека мене, в цьому
тяжкому бою.
Обійняти дружину хочу, доньку, племінників, сестру,
Та побачити стареньку, рідну Матінку свою,
Але йде в атаку ворог, в однострої стою.
Солдат війни, чорноробочий, приймаю участь я в бою.
Війна скінчиться, на Землю рідну прийде Мир,
Та згине ворог неодмінно, його затягне в себе війни вир.
І я прийду тоді додому і рідних своїх обійму,
Побуду з ними, піду прогуляюсь, до річки Ірпеня прийду.
Побачу милую картину, там на воді, на гладині,
такі поважні і красиві,
Лебеді білі на Ірпені.
18.12.2024 (перевидання)
В.Є. Панченко

Зростають троянди в неволі,
На вигляд красиві й стрункі.
А в руки потрібно їх брать обережно,
Бо мають колючі шипи.
Зростає в неволі оця красота,
Хватає тепла їм і світла хватає,
Й ситого під корнем ґрунта.
А ми волошки польові,
Зростаєм у чистім полі.
А ми волошки польові,
Ми прагнемо до волі!
Нас напувають небеса,
Колише вітер колискову.
А сонце нас відігріва,
Ми мову чуєм колоскову.
Шепочуть в полі колоски,
Ведуть свою розмову.
А ми волошки польові,
Зростаєм в чистім полі.
А ми волошки польові,
Ми прагнемо до волі!

Землі наші, коли орда напала,
знову лижуть криваві язики.
Тоді кожному стає питання:
що в цей час робитимеш ти?
Вже вибір став і кожен обирає,
а хтось, щоб себе відбілити,
негатив на інших перекладає.
Все не так, він такий розумний,
йому б усе і все було б гаразд.
А скажем вам від нас,
що вже полягли, що вже безвісти пропали,
а також від тих, хто ще є:
в час тяжкий, петляючи в життєвім лабіринті,
знайшовши вихід, але злякавшись,
повернувсь назад і знову заблукав там ти.
То дороги додому тобі більш не знайти!
15.11.2024 (перевидання)
В.Є. Панченко