Сьогодні тепло на Душі і дзвін Церковний лине.
Я Вірю Богу і собі, а ще Я Вірю в Україну.
Я вірю навіть і тоді, коли здається все пропало.
В тяжку хвилину на війні я кличу Бога, а потім Маму.
Ми самі винні всі за те, що зараз з Нами стало.
Згадать потрібно, як жили й чому ж тепер орди навала.
Тепер всю гіркоту пережувавши, всі висновки зробить потрібно,
себе в руки взявши.
Та вигризти не тільки свою долю, а також відстояти свою Волю.
Сьогодні тепло на Душі і дзвін Церковний лине.
Настане Мир та Віра в Бога вийде із руїни.
Й послужить вірно нам усім, на Славу Вільній Україні!!!
16.11.2024 (перевидання)
В.Є. Панченко

Минуть холода і сніги зійдуть,
а первоцвіти знову зацвітуть.
Подекуди лід, а подекуди сніг,
а Крокус маленький зацвісти вже встиг.
Зірки блакитного та рожевого,
синього й білого, та це ж Хіонодокса
в малюнку, серцю милому.
Атмосфера казки в кольорах рожевих,
фіолетових, блакитних та білих,
Акварельної фарби мазки – це Печіночниці пелюстки.
Квітень прийде, цвітуть Гіацинти –
рожеві, лілові й бузкові.
Рожевий і фіолетовий – Пульмонарії цвіт,
Як сонця промінчик яскравий до Вас завітає у віконце.
Ряст пишний та елегантний потягнеться до сонця.
Травень – це магія сходу.
Корончаті, мініатюрні, мульти вікові й махрові
зацвітуть Нарциси.
В такт зацвітуть володарі чарівної краси,
назва цим квітам Іриси,
Тюльпани – хвилясті й махрові, потім красу принесуть.
Опісля краса не скінчиться, коли вони відцвітуть,
свою естафету квіток Весняних,
Літнім квіткам передадуть.
27.02.2025 (перевидання)
В.Є. Панченко

На галявині я – яка велична природа,
це Всевишнім дана Землі нашій врода.
Костяниця в Травні цвіте білим цвітом,
ягодами червоними в Липні налита.
В Травні – білий цвіт суниць п’яти пелюстковий.
Червона ягідка в Червні і цвіт вже частковий.
Мов на посту стоїть весь сезон звіробій.
На материнку, цвіт її темно-рожевий,
переводжу погляд свій.
Ожина – цвіт рожевий, ніжний, якщо білий цвіт,
то білосніжний.
Ожина – в природі багатокістянка, спілі плоди
смачні вдень, ввечері та зранку.
Шипшини цвіт світло-рожевий,
плоди яскраво-червоні,
в осінній час на людській долоні.
Безліч квітів в полях, лісах, ярах, цвітуть, красу несуть.
Відпочивають люди серцем тут, в дім позитив несуть.
Лише малий куточок краси я оком своїм захватив,
А скільки в світі є краси багато
І все це Бог Наш сотворив.
Що потрібно – бери, користуйся, неси,
тільки не згуби цієї Богом даної краси.
23.01.2025 (перевидання)
В.Є. Панченко

Війна – то час випробування людини кожної на зрілість.
Хто був нічого, стане кращим і буде все на Божу Милість.
Не всі вже встануть на світанку, не всі побачать,
як знову сонце сходить зранку.
Біль пекучий час загладить, з очей рідних впаде сльоза,
впаде, як на сході сонця спадає ранкова роса.
Хто по коліна був у багнюці, під сонце виліз та попав під дощ,
Не висохне на ньому багнюка, вона із нього не стече,
Зв’язне ще більше в багнюці, вона йому дістане по плече.
Такі з таємних сховищ повилазять,
Пороги всіх інстанцій обійдуть,
Багато з них розкажуть про такі свої звитяги,
що їм повірять та з повагою за їх псевдо заслуги
Держави ордени й медалі нададуть.
Та в час новий їм люди не повірять,
псевдо заслуг вже не оцінять їх,
А шану віддадуть солдату, тому хто є й тому, хто у бою поліг.
20.12.2024 (перевидання)
В.Є. Панченко

Похмурі хмари небо затягнули,
Вітер сильний стрімко налетів.
Дерева слабкі з корінням він повириває,
Він зломить ті дерева, які не мають кріпких стовбурів.
Він гне та різко відпускає,
А потім гне їх знову до Землі.
Ламає деякі, а деякі з корінням вириває.
Одна лиш мить, короткий проміжок часу,
Та вітер стих, а сильне дерево стоїть.
Та дощ пішов і все живе водою напуває,
А недалеко, майже поруч, в інше блискавка влучає.
Ось дерево горить, тепер ніколи
Воно не буде зеленіть.
Гроза скінчиться, вийде сонце,
Побачимо істини ми мить.
В слабкого дерева гілки зломані,
Та на землі воно лежить.
Сильні ж дерева крони розкинуть,
Їх сонце зігріє, їм буде світить,
Потягнуться в небо кронами своїми
В синю неба безмежну блакить.
10.12.2024 (перевидання)
В.Є. Панченко

Символ вірності і щастя, живий символ України,
то Лелеки, які по весні прилетіли.
Ми вміємо любити,творити добро та гідно Жити,
А в час тяжкий, лихий, Землю рідну боронити.
Красиво вміємо будувати, інфраструктуру розвивати.
Відсіч вміємо давати, з колін вміємо вставати.
Шедеври в праці вміємо творити,
палко вміємо любити, вміємо по Людські Жити.
У Нас сади кругом цвітуть та квітники в дворах буяють.
Молоді Лелеки гнізда в’ють, а в небі Ластівки літають.
В пошані завжди Мама й Тато, проводим
в праці дні свої і завжди є в Нас Свято.
Розмірено живемо, знаємо час, коли нам працювати,
та знаємо час, коли відпочивати.
Над морем, горами й лісами,
на сході сонця чарівна краса,
а в полях ранкова стелиться роса.
Це все України Краса!
08.02.2025 (перевидання)
В.Є. Панченко

Коли на ноги твердо став,
То Бог хреста мені надав.
Й поніс його своїм шляхом,
Але ж коли ставало тяжко,
Мав гріх — хреста з себе скидав.
Й до прірви йшов та бачив там,
Що хрест покинутий в дорозі —
Містком би став.
І прірву тую з хрестом я подолати в змозі.
Вертавсь назад, хреста я брав,
До прірви йшов, її долав.
До вас звертаюсь, мої сестри й браття:
Хрест не кидайте!
Бо на ньому ж святе розп’яття.
Якого б розміру не був,
Як тяжко б його не нести.
Але покинувши його, хреста святого,
Ту прірву вам не перейти.
26.08.2024
В.Є. Панченко (перевидання)

Є чаша в кожного в житті,
а в ній, духовного життя напій.
Коли нестерпно ти духовно пити хочеш,
то спрагу можна вгамувати в ній.
А в чаші тій , смак не постійний,
солодкий є, а є гіркий.
Бо змінює його постійно, кожний вчинок твій.
І в новий день, на смак ти не жалійся,
Ти смак цей заробив в минулий день.
Тому тепер не ний!
І напій цей, до дна сьогодні пий.
Наступний день він може все змінити.
Як день по доброму прожити.
Смачний напій в наступний день, вже будеш пити.
Чи повна, чи не повна чаша,
скільки зміг за день зібрати, а смак такий, як заробив.
Своїм напоєм, можеш інших частувати.
А рішення вони самі будуть приймати, чи з рук твоїх, напій той брати.
А чаша в кожного своя,
Ми мусим пить її майже до дна.
Лиш по краплині в спільну чашу віддаємо,
до повної, наповнює її вона.
А спільна чаша, також в нас одна.
Ми не лишаємо жодної краплини, який би смак не був,
коли п’ємо її до дна.
30.03.2025
В.Є. Панченко

ПАЛАЮТЬ СЕЛА І МІСТА

Палають села і міста́,
Щоразу ворог атакує,
Страшна у ворога мета,
До неї він іде-прямує.

Страшна у ворога мета,
Страшні у ворога всі плани,
Про захист просимо Христа,
Щораз сильніш ятряться рани.

Про захист просимо Христа,
Бо тільки нас болять ці рани,
Тяжкого ми несем хреста,
Це нас боліть не перестане.

Тяжкого ми несем хреста,
Аби не впасти ми благаєм,
Про біль голосять в нас вуста,
На допомогу уповаєм.

Про біль голосять в нас вуста
І кров’ю землю напуваєм,
В спільноти світу сліпота,
Ми сліпоту ту розганяєм.

В спільноти світу сліпота,
Ніяк не йде до них прозріння,
Горять в нас села і міста́,
Благаєм в Господа спасіння.

28.03.2025 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2025
ID: 1036647

Жалість – це явище, а не форма життя.
Жалість – дорога, яка веде в забуття.
Хто жалості просить, той з тобою не піде,
Він іншу дорогу для себе знайде.
Для нас, Християн, милосердя присутнє.
Розмірянно й чітко, все інше відсутнє.
Для нас все є чітко і зрозуміло,
до завершення завжди доводимо діло.
Від труднощів життєвих, ми не тікаємо,
робити це гріх і про це твердо знаємо.
Хто жалості просить, той зрадить тебе,
він в тяжку хвилину тебе підведе.
Ношу йому, завжди нести важко,
він в колективну не стане упряжку.
Буде на жалість постійно давити, бо тяжко
так завжди йому в світі жити.
Для нас, Християн, Милосердя присутнє.
Йдемо на допомогу, а все інше відсутнє.
Для нас, Християн, усе зрозуміло,
до завершення завжди
доводимо діло.
15.01.2025 (перевидання)
В.Є. Панченко