Хто заблукав в житті, того немов
вітер-перекотиполе гоне до великої води.
Кине потім в тую воду, він поплаває, намокне та згниє.
Збережи його, Всевишній, від непоправної біди.
Змалку його не долюбили, розпізнати зло
й добро не навчили,
Лиш щеплення користі змалку зробили.
Живе та не знає де зло, де добро,
язик працює немов помело,
Невдоволений завжди статусом своїм,
Негатив несе в оточення, негатив несе в свій дім.
Сірого кольору думки завжди, користі немає,
лиш би не було біди.
Думкою сірою не чіпай краси, вона нікому не потрібна,
її в суспільство не неси.
Не буде світ однотональним, а твій язик – повчальним.
Є Янгол з народження в кожного.
Його, Янголе, не спи! Завжди над ним виси,
Очисти помисли і Душу, та дай пізнати йому краси
17.01.2025 (перевидання)
В.Є. Панченко

ПІД ОБСТРІЛАМИ ЗНОВУ СТОЛЬНИЙ ГРАД

Під обстрілами знову стольний град,
Під обстрілами серце України,
Заграва в небі, та не зорепад,
Від вибухів тремтять в будинку сті́ни.

Від вибухів здригається земля,
І невідомо далі що чекати,
Дає вказівку ірод із кремля,
Щоб все і всіх на цій землі́ стирати.

Один за одним вибухи у нас,
І ні на мить вони в нас не стихають,
Нам пекло влаштували в нічний час,
У нас домівки із людьми палають.

Й диктатора ніхто не зупиня,
Йому усе дозволено робити.
Щоб згинула, немов роса, руsnя,
Щоб ми змогли спокійно знову жити.

Від вибухів і серце в п’я́ти йде,
Від вибухів втрачається дар мови.
Коли вже сонце МИРУ нам зійде́?
Бо поки що ми чуєм лиш розмови.

Під обстрілами знову стольний град,
Бляшанки вбивчі ворог запускає,
Немає в цьо́му ворогу завад,
Тому́ роки́ страшна війна триває.

23.03.2025 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2025
ID: 1036567

Життя нам надали Мама і Тато.
Народження день, раз на рік – то свято.
І не для кого не новина:
Життя є відрізком, є старт та є фініш,
А ще забирає його в нас війна.
За волю, за долю, з ордою зійшлися,
В кривавім, запеклім та тяжкім бою.
На Богом даній Землі, я вірю в майбутнє
І твердо стою.
Орда московитів тут буде розбита,
А нашій недолі то буде вже край.
А ти, наш нащадку, любов’ю зігрітий,
В майбутнім житті ти про нас пам’ятай.
Життя надають нам Мама і Тато.
Народження день, раз на рік – то свято.
Є старт та є фініш, це не новина.
Скінчиться тоді перемогою нашою
Кривава й запекла ця мука – війна.
24.12.2024 (перевидання)
В.Є. Панченко

Є правда життя, а є своя вигадана правда,
яку озвучують вслух,
озвучують постійно, минаючи реальність,
щоб донести її до слабких вух.
Постійна йде підміна порядку, створюючи
штучний позитив.
Вдягнувши рожеві окуляри, створюють іншим
штучний негатив.
Вони нічого не здобувають, кращими вони не стають.
в купки маленькі збиваються, в придуманому
світі живуть.
Але з часом стає все на місце, приходить істини мить,
живши начебто безтурботно та весело,
дізнаються, що життя йде постійно, на місці воно не стоїть.
Йде не за їхніми правилами, в придуманому
світі краще з них ніхто не став.
Негативом ними обложений, жити й творити не перестав.
Час не вдається сповільнити, на місці він не стоїть.
Для одних минає в здобутках, для інших
просто летить.
07.01.2025 (перевидання)
В.Є. Панченко

Життя нам надали Мама і Тато.
Народження день, раз на рік – то свято.
І не для кого не новина:
Життя є відрізком, є старт та є фініш,
А ще забирає його в нас війна.
За волю, за долю, з ордою зійшлися,
В кривавім, запеклім та тяжкім бою.
На Богом даній Землі, я вірю в майбутнє
І твердо стою.
Орда московитів тут буде розбита,
А нашій недолі то буде вже край.
А ти, наш нащадку, любов’ю зігрітий,
В майбутнім житті ти про нас пам’ятай.
Життя надають нам Мама і Тато.
Народження день, раз на рік – то свято.
Є старт та є фініш, це не новина.
Скінчиться тоді перемогою нашою
Кривава й запекла ця мука – війна.
24.12.2024 (перевидання)
В.Є. Панченко

ПОМОЛІМОСЬ ЩИРО ЗА СУМЧАН

Помолімось щиро за сумчан,
Хай життя Всевишній їм врятує,
Хай заго́їть кожную із ран,
Хай вже МИР і спокій запанує.

Помолімось щиро ми усі,
У молитві є велика сила,
Ворог всіх тримає у страсі́,
Хай торкають нас Анге́льські кри́ла.

Помолімось люди, бо біда,
У війну страшнющу ворог грає,
Всюди кров тече, а не вода,
Все з лиця землі́ орда стирає.

Помолімось щиро від душі́,
Сумщина із ворогом межує,
Ворог так зрива свої́ куші́,
І щоразу далі все прямує.

Помолімось, зцілення просім,
Бо сумчани – також українці,
Наодинці їх не залишім,
Сумщину всю знищують ординці.

Помолімось щиро за сумчан,
Помолімось, хай горять їх свічі,
Хай мине у них страшний цей стан,
Хай біда не дивиться у вічі.

24.03.2025 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2025
ID: 1036216

МОЛИТВА Й МАМИНА ЛЮБОВ

Яка доба, а звісточки немає,
Нема дзвінка… до цьо́го ж за́вжди був…
А мама на ту звісточку чекає –
Це з перших днів війни́ синок збагнув.

Нема дзвінка, думки́ взяли́ся роєм.
Що трапилось? Чому́ набрать не зміг?
Чи може знову бій іде за боєм?
А може?… Ні!!! Синочок не поліг!

Ідуть думки́, неначе поторо́чі,
Та їх жене́ матуся навсібіч.
Такі страшні в чеканні дні і ночі…
Нема дзвінка… нема. У чо́му ж річ?

В руках стареньку вервичку тримає,
Благає Бога, сина щоб вберіг,
Молитву без упину промовляє,
І ко́си вже біліють, наче сніг.

Тріпоче серце, наче пта́ха в гру́дях,
Думки́, моли́тви, син… і ця війна.
Ракети, танки… міни рвуться всюди,
Вже пекло скрізь. Воює сатана.

Стоїть робота, зовсім не бере́ться,
Що ві́зьме в ру́ки – падає із них,
Бо ірод ще ніяк не схаменеться.
Й чо́му ж бо телефон давно затих?

Присіла ненька, телефон тримає,
Його із рук вона не випуска,
Бо звістку від синочка все чекає,
Найгіршого в думках не допуска.

Уже опівніч, а в думках молитва,
І знову сльози, і думки́, і син…
Невже і зараз в них запекла битва?
І сльози знов, гіркіші, ніж полин.

Ридає, плаче… плаче і голо́сить,
І вервицю в руках вона трима,
Моли́тви мо́лить, Господа все про́сить,
А звісточки від сина все нема.

Над ранок вже й на сон чому́сь склонило,
Так, си́дячи, й здрімалася вона,
Та закололо серце і занило…
Що ж ро́бить ця проклятая війна?

Вже й сон минув, думки пливуть, як хмари,
І вервичка в руках, і телефон…
За що нам куштувать цієї кари?
А може син потрапив у полон?

Вже взя́ла свічку Стрітенську у ру́ки
І приступила знов до молито́в.
Душа болить, нестерпні тії му́ки…
Страшні думки́, у жилах стине кров.

Яка доба, а звісточки немає…
«Всевишній, їх щитом усіх закрий…», –
І день і ніч все Господа благає,
Аж тут СМС: «МАТУСЕ, Я ЖИВИЙ!».

І знов молитва. Дякує в ній Богу,
Що син живий, що звісточка прийшла.
Вимолює ЖИТТЯ всім й ПЕРЕМОГУ.
Та й знову сили в со́бі віднайшла.

Аж сльо́зи градом, а тоді – й рікою,
Очам не вірить і читає знов…
Нічо́го тут не вдіяти з собою –
Така вона, матусина любов.

03.05.2022 р.

© Королева Гір Клавдія Дмитрів, 2022

ДОДОМУ ПОВЕРТАЮТЬ НА ЩИТІ

Додому повернули на щиті,
Ще скільки так пове́рне – невідомо.
Вони пізнали пекло при житті,
Й живими не вертаються додому.

Таку доро́гу ворог їм проклав,
Хоч мріяли не нею повертати,
Та кожен з них життя за нас віддав,
І з засвітів сюди завітати.

У кожного була́ в житті мета,
У кожного були бажанням й плани,
Та ворог нам завдав цього́ хреста,
А рідним спричинив довічні рани.

Не на щиті хотіли повертать,
Та ірод взявся свічі їм гасити,
З щита, на жаль, ніко́ли їм не встать
За те, що взя́лись неньку боронити.

За те, що Україна над усе,
За те, що в серці мова солов’їна,
За що ж бо кожен хрест такий несе?
Любов до неньки у серцях нетлінна.

Герої повернуть на щиті,
Остання путь, остання дорога,
Багато що зробили б ще в житті,
Та були в пеклі, йдуть тепер до Бога.

28.03.2025 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів, 2025
ID: 1036528

У МАЛЕНЬКОМУ СЕРДЕНЬКУ

Українська я дитина,
В мо́їм серці – Україна,
В мо́їм серці – мама й тато,
Я молю́сь за них завзято.

Добре вивчу солов’їну,
Берегтиму Україну,
Берегтиму і не зраджу,
Тільки добре слово ска́жу.

Бо у нас земля родюча,
Є і гори, й степ, і круча,
Полонини і простори,
Є Азовське й Чорне море.

Є багато квіту в полі,
Світять нам яскраво зо́рі,
Ще й спадають срібні ро́си
На жита́ і на покоси.

На душі́ за́вжди тепленько,
Бо Вкраїна – рідна ненька,
Про яку говорять в світі,
За яку в молитві й діти.

Я душею багатію,
Що вкраїнець – я радію,
Буду гордістю родини,
Хай добро росте з зернини.

27.03.2025 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2025
ID: 1036433

Для всіх єдиний є Закон, історичні постулати.
І ти нікого не вини, як Отче Наш їх маєш знати.
Хто хоче Миру, той готовий до війни.
Якщо не знали – це проблема Ваша, історії не вчили Ви.
Хто хоче миру дорогою ганьби,
той отримує війну й ганьбу, та після цього
ще не все пропало.
Потрібно горе те, що притягнули, зусиллям
спільним подолать і кожен висновок
зробить для себе
та думати – в рюкзак похідний, що з собою взяти.
В собі знайди причини, задай питання сам собі,
Свою провину не скидай на інших,
бо на тобі не менше їх вини.
Хотіли жити безтурботно?
Закрили очі на відверту ганьбу?
Тепер готові будьте це признати.
Дві категорії людей: стадо і суспільство,
їх потрібно між собою розділяти.
Одні пливуть, куди вода несе, а інші висновки роблять,
щоб все це подолати
Та Жити далі й помилок таких ніколи вже
не повторювати.
29.01.2025 (перевидання)
В.Є. Панченко