Безхмарне небо, лише сокіл в ньому літає,
Розправив крила, розмірянно кружляє.
Неспішно в небі він парить, лиш інколи в
небі сокіл закричить.
В небі яснім сокіл парить, лиш інколи на землю
з неба каменем летить.
Падіння, як невдале, знову в небо він злітає
та знову розправив крила розміряно парить.
Знову в чистім небі сокіл кружляє
та гострим своїм зором Землю оглядає.
Як вдале падіння,
він небо полишає,
він лишнього не візьме,
бо мірку свою знає.
Свободу в чистім небі птахам іншим полишає.
Він лишнього не візьме, він візьме лиш потребу,
Поверне він після цього всю свободу небу.
Опісля цього небо знову оживає і безліч птахів
різних знову там літає.
Кожен має в Житті знати свою потребу,
Щоб жила наша Земля та, щоб жило Небо.
11.01.2025 (перевидання)
В.Є. Панченко

Війна скінчиться, але ворог повернеться.
Він пропагандою брехливою надалі буде воювати,
Він розбрат на Землі на нашій буде сіяти,
Щоб мати змогу слабкі мізки до кошика свого зібрати,
Та щоб не дати шанс для темних справ його,
історію потрібно вчити.
Щоб підлий гад врожай не зміг зібрати свій
та горе на Землі на нашій повторити.
Підступний, підлий ворог в нас,
живи після війни і пам’ятай.
Не забувай його підлоти всі і буде квітнути тоді
твій рідний край.
Не вір у щире каяття його, про смерті рідних
та знайомих пам’ятай.
На псевдокаяття кацапське ніякої уваги не звертай,
там щирості ніколи не було й немає.
Як тільки слабину даси, шакал-кацап
приходить і вбиває.
Він шансу для життя, хто слабкість проявив,
ніколи не залишає, кацап слабкого
завжди добиває.
А наш російськомовний співвітчизник,
спокійно каже і «суниця», і «пшениця», і «паляниця»,
Бо завжди в ріднім домі спить та дуже добре
йому в рідному домі спиться.
04.02.2025 (перевидання)
В.Є. Панченко

Кацап створіння людиноподібне,
на побрехеньки та на підлість здібне.
Такий улесливий в розмові, хоч до рани прикладай.
В розмові з ним будь обережний, що є в душі не викладай.
Він наче сіє позитив та наче йде від нього радість.
Будь зібраний ти в цей момент – він вже готує тобі гадість.
Якщо одну роботу поруч робить?
Це вигідно йому на даний час,
йому не довіряй,
будь пильним ти і обережним,
завжди кацапа провіряй.
Порядності в кацапа не було й немає.
В житті нікчемному – артист,
на публіку порядного він грає.
В твою довіру тільки влізе, одразу тебе підставляє.
Сіє смуту і розбрат, кричить що він кацап – всім брат!
Він людям жити заважає, а підлістю
й підступністю своєю, людей майбутнього лишає.
За ним лише одні руїни й рабів натрудженії спини.
Кацап – нікому він не брат, отруйний змій,
спокуси гад.
25.01.2025 (перевидання)
В.Є. Панченко

Я буду вдячний, Господи Тобі, якщо мені даси Ти змогу,
з війни неушкодженим прийти, до рідного,
до рідного порогу.
Та знову бачити родину, обійняти всю свою сім’ю,
Бо в однострої я стою і Землю рідну бороню.
Я зараз Господа прошу, щоб дарував новий світанок,
Отче Наш, Тебе благодарю, за те, що бачу
новий ранок.
Я часто зараз на війні стою в пороховому тумані,
а Вірю, Господи, Тобі і не купаюся в людськім обмані.
В Житті багато завинив, гріхів багато я зробив,
прости, Мій Боже, мене за те, що так паскудно
досі жив, життям своїм не дорожив.
Але скінчиться нехай війна, станок я мрію запустити у дворі.
Виготовити бруківку і покласти біля Церкви на горі,
Та знову бачити рідню, обняти рідную сім’ю.
А зараз, Господи, прошу, щоб дав мені Ти змогу,
знову прийти до рідного мені, до рідного порогу.
30.01.2025 (перевидання)
В.Є. Панченко

Хто горе ніс на Нашу Землю?
Багато скажуть – це не я.
В таких не має Батьківщини,
відсутня в них рідна Земля.
Вони ситуативно жили , та впевнені,
що горя нікому не робили.
Безтурботно завжди жили, за пайки , за чарку дармову,
на виборчі дільниці продавати голос свій ходили.
А ті що їх так підкупили , з Державної скарбниці потім їли.
Та їли так, що те що не поїли, взяли та надкусили.
А потім тим що надкусили, на мітингах підтримки. тим самим виборцям,
котрі за гречку та за чарку голоси віддали, їм платили.
А ті покірно взявши недоїдки , в чарчині губи мочили, довго Ми так жили.
А тут на зламі системи, прийшла в наш дім війна.
Хто винний?
І голосно всі закричали, це не Я!
Мабуть таки продати голос свій за гречку, Вас заставляли.
І зранку з ліжка піднімали, під дулом автомата на виборчі дільниці заганяли.
А потім силоміць мабуть в автобус запихали.
Возили по дільницях різних, Ви голосом своїм там торгували.
Того не розуміли мабуть, що кримінал вчиняли.
Безтурботно так жили, за порушення Закону покарання не несли, відповідальності не мали.
Тепер війна, так , це не ваша, не має в тому вашої вини.
Мабуть якби прийшла раша, то радість би велику мали Ви.
А рід ваш молодий жіночий, має мрію мабуть таки одну,
в груповому зґвалтуванні, роль зіграти головну.
Чоловіків такого роду до лав своїх, покличе раші польовий військкомат.
Відмовитися можливості не буде, бо за відмову на власному подвір’ї,
солдат з шевроном триколору, Вас буде на смерть забивати.
І вибору тоді не буде , за рашку мати, чоловік такого роду життя має віддавати.
Така розплата є вже декому за те, за небажання гідно жити,
та Землю Рідну боронити.

В.Є. Панченко 21.03.2025

Їх доля – то битва, їх шлях – то вогонь,
В очах їхніх полум’я, серце – як бронь.
Коли все згорає, коли світ тремтить,
Вони підіймаються – скеля стоїть.

Не страх їх веде, не розпач, не біль,
А сила, що рве всі кайдани і сіль.
Вони не питають, як важко іти,
Бо знають: лиш сильні здатні цвісти.

Хай вітер лютує, хай буря гримить,
Їх воля міцніша за будь-яку мить.
Їх дух не зламати, не стерти, не вбити –
Вони народжені вільно творити!

З попелу й крові, крізь бурі і грози,
Встає Україна — мов лев із облоги.
Зломити хотіли, знищити, стерти,
Та в жилах народу вогонь не померти!

Мечі розбивають кайдани століть,
Встають із колін ті, хто впав у пітьмі.
Де ворог ступав, там тепер наша сила,
Земля заговорить, що вільна й щаслива.

Дим вже розвіявся, сутінки згасли,
Сонце над Києвом знову заграло.
Козацька відвага, хоробрість, відданість —
Все це в серцях, у руках, у діяннях.

Відродження наше — не просто слова,
Це кожен удар, це правди ціна.
Бо скільки нас гнули, топтали й палили,
Ми стали ще міцніші, бо серцем єдині.

Україна не впала, вона розцвіла,
І воля її вже ніколи не згасне.
Тепер її слава, мов полум’я ясне,
Світить крізь темряву — вічно, прекрасно!

Тисячу днів – крізь вогонь і руїни,
Ракети у небі, розірвані сни.
Та серце країни не знає зупини,
Бо в жилах у нас – перемоги вогні.

Тисячу днів – і втома палає,
Та воля незламна, мов криця в руках.
За кожного брата, що в бою тримає,
За кожну сльозу у материнських очах.

Тисячу днів – і ще стільки, скільки
Потрібно, щоб ворога стерти з землі.
Ми стали стіною, ми стали великі,
Нескорені духом, єдині й міцні.

Слава Героям, що світлом горіли!
Слава народу, що б’ється й живе!
Допоки є віра, допоки є сила –
Ми вистоїмо! Перемога гряде!

Він – солдат-окупант, чужинець, загарбник,
Прийшов на нашу землю, як тінь, як примарник.
Не кликав ніхто, не просили його,
Та приніс із собою лише горе й вогонь.

Російський солдат — окупант, загарбник,
Прийшов на чужу землю, мов тінь, мов жах.
В очах — не герой, а сліпа пітьма,
Що не розуміє, що тут — не його земля.

Вам не перемогти, бо це козацька земля,
Тут предки мої, тут сила і віра жива.
Земля не прийме вас, не пробачить,
І правда тут сильніша за вашу лож, що бреше.

Тінь залишиться, пам’ять про страх,
Та в серці народному — тільки кроки до правди.
Земля ця не дасть вам спокою вічно,
Бо жоден злочин не зникне безслідно.

Російський окупант, ти що наробив?
Вбивав і грабував, нищив, палив.
Думав, що зможеш сховатись від карми?
Та ні, тебе знайде суд правди і армій.

Буча, Ірпінь — це твій чорний слід,
Душі невинних кричать звідусіль.
Кожна сльоза, кожен стогін і плач
Буде тобі, як смертельний палач.

Тобі це з рук не зійде, не втечеш,
Відплата прийде, хоч як не схитреш.
Світ не забуде, не зітре час,
Бо наш народ — мов криця і газ.

Україна жива, Україна стоїть,
Правда за нами — і буде так вік!