Нехай не знають
Очі ті дівочі,
Як колихають
Дрони серед ночі.

Нехай не знають
Очі материнські
Того, що вже не мають…
Та сестринські.

Хай кожна жінка
Не лише в країні
Промовить світу:
“Слава Україні!”

Кожна дитинка
Хай лише радіє.
Кохає жінка
Серцем, шаленіє.

Хай знають всі –
Ніколи! Нездоланні!
Хай чують всі –
Вночі, удень та зрання.

08.03.2025

чийсь син
і чийсь отeць
і чийсь коханий
занурив руки в кров
в осю війну
і аж до неба крик за ним пішов
невідворОтньогОстрою косою

не вЕрнеш,
каїн,
Отчу ти любов
нічим не змиєш з рук
гріх цей паганий

стули повІки свОйї ти
навік
звєзда полЫнь
вже знайдена
тобою

обИ тобІ не ввІдіти веснИ
бодАй ти не вернЕш до свОйїх дІти
навсЕ
тут бУдеш
пророснУтий
в глИні гнИти
межИ корІння трАв
із зАпахом вкраЇн

врожай ворожих літаків
перевалив за терикони танків
артилерії і суден
з дірою чорною в боку
у Чорнім морі синьоголубім
між тим всім бувші люди
що колись були собі людьми
коли їх народила їхня мати
усі вони хотіли щастя мати
і жити як всі інші на Землі
тепер на дні і дні їх zочтены
тих всіх zагиблих й не порахувати
бо руки й голови роzкидані zбирати по полям
потім до тіла в танку прикладати
ну хто б таке cумне робив?
і нАщо?
от хіба щоб їхня мати
забрала все те зібране в полях
у домовині і до свого дому
привезла сина у останню путь
і поховала у сиру могилу
чекати Страшного Суда
де Бог його напевно запитає
чом синку ти прийшов сюда
чому не залишИвся жити
радіти сонцю і дітей родИти
робити коло хати у саду
садити моркву і часник покрАй горОду
ти пропустив всю насолоду
і спів рождЕнної душі
а замість того з своїм взводом
стріляв жінок і стариків
які з дітьми від вас тікали
от як ти міг? …
тепер цей гріх навсЕ залишиться з тобою
і не поворухнеш рукою
щоб щось у тім усім змінИть

Отче наш Христос
Україно мати
той Хто їх борОнить
не будЕ вмирати

Бо блажен той Є
й гОден все оддати
як покличе Бог
чи заплаче мати

Сонце знов зійдЕ
будуть обіймать їх
во віки віків
і Отець і Мати

війнуло війнов
спека і лють
перевертали
гОри глини
догори
над наші голови
і бог
богато був
із нами там тоді
і з кождим з нас
у хрестику
у серцю
в стИснених зубах
розшкірчених негОлених губах
під на павУки змрУжених очах
стиснЕних в камінь пальцях
прикипІлих к теплій зброї
з ним
було легше як без нЕго
і тільки він був
між тобОв
і тим смертельним жЕлізом чужим
яке тебе шукало пильно
у складках ритої земли
воно ретельно пОрпалося всюди
де мОж тебе булО знайти
коли роз’ятрене те мотовило
знаходило живе
то нам усім
на сій малій земли
навіки чувся утоплЕний чавк…
і безконечне роздирання плОті
один-одненький зОйк
і схлип душі скаліченого тіла
бринів беззвучно в голові
«НЕ ТИ !
і
НЕ ТЕПЕР !»
і це
давало сил
бо вперше
тАк
коса пронЕслася
тебе ж бо не скосИла
і бОронь боже
тебе
і на твоїй-його земли
і ти
живий
здоровий
і ще рАз хрещЕний
пОпри тЕ
що душу кОгось із братів
від нас забЕре
димом-порохАми
в небо
йся війна
тебе лишИли воювати
і жити далі
за усіх
за отченаш
за маму з татом
за дідів і внуків
і за любов
останню
тепер тИ
до неба маєш мУс оддАти
врагам
усю цю лють і спЕку серць
полеглих і живих

най бог все береже тебе
у всіх твоїх дорогах

тепер
і ти
готовий боронИть
як він

так і живи

вкраЇнь

за мертвих і живих
і ненароджених

й полеглих

Чому
Моїй Вкраїні бути кра́йній
У безкінечній
Цій
Війні
?
Стікати кров’ю
Не втікаючи
Світ-за́очі
З землі
З якою
Кров’ю
Нас поєднує любов
Така́ близька́
Така́ оста́ння
?
Тому
Не ма́ю
Стра́ху
Коли стою
На са́мому краю
Змілкіло круглої планети
В окопі
Викопанім уночі
Ще теплім від тепла́ лопа́ти

Я – кра́йній
Бо
Беру усе на себе
Са́м

Справýю свóї спра́ви
Загóю рани
Рано буде бій
І вдень
І ввечір аж до нóчі
Гримітиме
І смерть
Прибуде
Брать
Своє

Її спинити може
Тільки
Більша сила

Доведена до краю
Україна
Стоїть
В цілого світу на краю
І я
Стою
У крайньому окóпі
Земля від вибухів гуде
Минає літо
Ще одне
І хмари
Ще одні
І сóнце
День
Іще один
Приносить
Із собóв

Допóки я живу
Я буду
Вкрай свій боронити
Допóки встóю
На краю
Вкраїни
А в неї
Є
Таких як я

І

Кохання язикИ
У хОлоді
Земнім
Космічно
ОхОплюють і душу й тіло
НеземнИм
ОгнЕм
ОтИм однИм
Що нам залишився од Нього

Любов
ОпАла з дерева життя
ЛисткОм
Чи
пЕлюстком
На землю
Щоб проростИ добрОм і злОм
І
стАти всім
для тих вигнАнців
ЖивИти в них життя
нескІнченним узОром з хрестиків в землі
і без хрестів з травИ горбОчків

зсудИлася нам доля не вві сні
горОбчики цвірінькають пісні
дитина вперше відкривАє свОї очі
і
світ приймАє бути в нім царЕм

ІІ

гОла
головА
не мЕрзне
Тільки
коли вітер
на мостУ
крИлами-губАми
все мінЯє
з
тЕрену вінОк
на
холОдно-мОкру АнтарктИду
проростає
ув макітру
лід
гУсіні неввИдимої гамір

з чим дойдУ до тебе якщо від
мОго вЕрху й сліду не зостАне

в кришталі зупИниться мій пульс
у своЄму хтИвому хитАнні
прОстором простЯгнутим в твій бік
де б ти не булА – я йдУ до тЕбе

Ракета прилетіла
так рано
що була ще ніч
Нічого
не
лишилось
тільки рани
і
цей нестерпний безконечний біль

Брати мої залишились живими
Лиш я один іду на дно
Із цілим ящиком патронів
І пів окопа рознесло

Я не погасну
Скоро перев’яжусь
Як буде слухатись рука
І бинт на рани добре ляже
І спинить кров
Як я спинив врагА

Стояв би й далі я
У тім своїм окопі
Стояв би не на смерть
А на життя
Коби не клята вража та ракета
Тепер мені немає вороття
А може й ні
А може й буду жити
Біжить до мене молодий медбрат
Удвох ми скорше
Перев’яжемось
Це точно
Надіюсь в ворога більше нема ракет для мене на сьогодні
Ми як стояли
Так і стоїмо
І мій окоп не лишиться порожнім
Бо є кому за Україну воювать

один хтось
довго
робить
велетенські кораблі
а
другий хтось
помалу
всіх їх
топить

з останніх сил
зі скреготом зубів
живе
моя скривавлена
Вкраїна
і кожен день її
як рік
і кожна ніч
шахбомбардія

тривога в серці
і
з усіх сторін
мільйони поглядів у небо
уперта ненависть до ворогів
і сподіваємось лише на Бога
не мав би всіх нас Він лишить
тоді
як всі
помалу нас лишають
зі звіром в клітці
божевільним і страшним
тоді як ми
із голими руками
вночі схопились діток боронить
і досі
з босими ногами
продовжуємо повінь цю гатИть

та тануть сили
мЕншає нас

у надриві
все більшому
моя душа

вже третю зИму приплИвли
а бЕрегу війні нема

один хтось
довго
тАнки
виколУпує
зі схронів
всілякі різні БМП
клепАє з них “нові”
фарбує їх
рихтУє
і
через пів-Землі
усе це чЕбря зтягує сюди
де ми його
як ті горіхи лущим
шкарлупки лиш летять у всі бокИ

не око тут за око йде лічбА
щодень
по краплі
падають
на землю нашу
кубометри крові
поту
болю
сліз
і
розпачу що нас ніхто не чує

вже друга тисяча пішла
тих чорних і кривавих днів-ночЕй

мільйони матерів з дітьми
втекли
світ-за-очі
від бучі
бомб
і
ґвалту
бійні
де їх по плану шикували на забій
пальцЯми всім повидирати душі
скалічити тілА
й знівечити життя їх

світ проковтнув
ці ешелони втечі
не відірвавшись від своїх утіх
і
звичного лінивого
життя
в яке
той Звір ще поки не прийшов

один хтось
довго
робить
літаки
і
гвинтокрили, РЛС і РЕБи
складні
дороговартісні машини
щоб убивать

а ми – збиваєм їх
інОді з першого удару
іноді – з двох, чи трьох, чи чотирьох
он – скільки того вже металолому
що вчора був машинов надскладнов

один хтось
ліпить
дрони
як в пекарні пиріжки
і
ще гарячими у небо їх пускає
мопедами розвозити жахіття
щоночі
в бомбосховища
іще зганять людей
і їх дітей
і внуків

і на Хануку
й на Різдво
і в Рамадан
безбожно
болісно
повзе слимак війни
через десятий рік
а світ живе
своїм життям
і
зойки в свіжовиритій могилі
не заважають лайкати інформпомиї
й
не зупинЯть страшну Чуму
що пре й до їх дітей

колись докотиться й до них
те кОлесо війни
росте лише в якого сила
якщо його не зупинЯть

аби не було надто пізно
бо божевільним потакать –
дурна ідея –
трісне клізьма
що переповнена лайна брехні
і
скрізь тоді вже буде смерть
яка
накручує свою пружину тут
щоб вибухнути там

гартує свОє жало
муштрує орди мертв’яків

гарматне м’ясо приростає
до піднятих з могил ідей
в яких панує хам над світом
й зростає нОвий чінґісхан

а ви –
ніяк
не бачите й не чуєте пожежі
та церемонно
вкотре
відкриваєте Нотр-Дам

не дасть вам більше Бог
нічого даром

нічим не іскупИть вселенський гріх
і глупість ту безмежну
ту глухоту до нас
що дала розростися лиху до самих небес

почуйте ж нас
рятуйте ж світ
од цеї нОвої напАсті

як ми впадЕм
то прийде хам
прямісінько до вас
і
в вашій зАтишній оселі
настане горе
як у нас

і буде хлів
і сморід без кінця
не буде крові
бо ви всі здастЕся
на милість переможців
що зґвалтують вас
але не вб’ють
щоб завтра знову ґвалтувати далі

що ж
ми в бою нерівному
загинем

всі

а ви –

живіть собі
й чекайте свОю жахітливу кару
і
далі лайкайте оте усе лайно
що затуляє очі вам від правди-правди-правди
й ілюзії
що якось лихо боком перейде
і буде статускво фореве кокакола
але
прийде потоп
який не раз у світ уже приходив помиї змить
і все осе ні те ні се потоне
щоб знов з нуля нове життя розквітло
на згарищі цивілізацій заблудилих

На дніпровській кручі Батьківщина Мати,
Знову меч двосічний має підіймати.
Завжди на сторожі за свою країну,
За ліси і гори,берег правий й лівий.

У лютневий ранок стала ти до бою,
Коли ворог підло йшов до нас війною.
Всіх ти об’єднала у тяжку годину,
Нація повстала за рідну країну.

Як на землю впала зірка біль-полин,
Встали ми шеренгою у єдиний стрій.
Білий світ закрили від біди грудьми,
Всі були єдині,всі були людьми.

Дивишся ти грізно із мечем в руці,
Як в війні цій гинуть дочки і сини.
Всіх своїм щитом хочеш захистити,
Бо не звикла мати діточок ділити.

Ненька Україна вірю в твої сили,
Буде перемога,будуть дні щасливі.
Єдність повернеться у серця народу,
І не буде сварок за землю і мову.