Не потрібно винаходити велосипед, цей винахід був вже до Нас.
Не витрачай на винахід цей свій дорогоцінний Час.
З тієї пори як з’явився велосипед, рух в дію приводимо силою мускулів ніг.
І принцип дії цієї, змінити за весь час так ніхто й не зміг.
Над покращенням конструкції працюють постійно, покращення конструкції є.
Праця така комфорт в русі звісно що додає.
Працюй над новою конструкцією, про покращення створених дбай.
А створення нових конструкцій в часі не відкладай.
Кожна відкладена справа – це кожна втрачена мить.
Вловив гаву й можливість твоя повз тебе пролетить.
Додавай привабливості своїй професії, тому маєш бути ще й стиліст.
І не важливо ким в Житті ти будеш, військовий , будівельник, хлібороб або артист.
24.02.2025
В.Є. Панченко

Заздрість риса погана- постійна в середині рана.
Рана яка кровоточе, спокою не дає, постійно уваги хоче.
Уваги мало приділили, так мало його похвалили.
А він бідолага так багато для всіх і кожного зробив.
Весь вільний час на всіх потратив,для себе часу ще не мав,він через нас для себе ще й не жив.
Він скромний та такий єдиний, такого більше не знайти людина екземпляр неповторимий.
Він бідолага так багато для всіх і кожного зробив, а ти не вдячний його не дооцінив, та ще й сусіда похвалив.
Бо той уваги не просив, а взяв за просто так добро зробив.
Він бач не обдумав і це спонтанно все зробив.
Тому хвалить його не смій!
Його хвалити рано, а благодійнику не смій наносити душевну рану.
Бо благодійник наш кричить, що все Життя для нас він жив, а ти невдячний ним не дорожив.
Йому ти Оду не співав і він за все своє добро, одного облизня спіймав.
14.02.2025

Є мрій багато в мене, скінчиться час лихий,знову буде Свято.
Для доньки , сестри, дружини, піду парфуми вибирати.
Парфуми містять різноманітні ноти, такі як троянда,мандарин, жасмин, імбир.
Я кожній з них підберу запах індивідуальний, та подарую в день коли настане Мир.
А зараз ще важка дорога, нагально робим в цей час те, на що є час та змога.
Лиха дорога не безкрайня, вона скінчиться.
Проляже дорога Миру, Щастя, Злагоди й Добра,на ній не буде зла.
Це буде новий час , та нова й світла вже дорога.
Та буде час жінкам робити вчасно подарунки змога.
Тоді буде Мир, тоді буде Свято, я власноруч і своєчасно парфуми жінкам близьким серцю, рідним, піду підбирати.
Вони в мене цінують й люблять , свіжі та квіткові аромати.
Від мене лиш потрібно, про це не забувати і як би тяжко не було, про це потрібно пам’ятати.
15.02.2025

У воїнів серце звучить інакше ,.
Замість серцебиття там війна
Боротьба за правду і волю,
За те «Чи буде жити моя сімʼя?»

Там боротьба за нескорену мову,
За нездоланний свій народ.
Там біль, і смерть, і перед Богом сором,
Що має вбивати людські життя.

У такт його серцебиття
Закладені душі предків,
Слова батька Тараса Шевченка,
І метрі нашої Неньки…

У воїна в серці немає жалю,
Немає місця для жаху.
Натомість є місце для жорстокості рук,
І виконання вищих наказів.

Лише у куточку, де сповіді линуть,
Де мати ще в рідній хатині,
Дитинство, діти свої і дружина,
Воїн плаче серцем тихенько,
Біля схиленої в журбі калини.

Вже тисячу днів бʼється серце із болем,
За країну, дітей і народ.
Воїн стоїть на порозі у Бога,
І благає про мир і спокій,
А також про перемогу!

Вижити попри все –
Будь-якою ціною.
Кожен хрест свій несе,
Щось втрачає з клятою війною.
Будинок, робота, сім’я –
Щось неважливо стало.
Можливо забудеш ім’я,
Та чи воно значення мало?
І відчай, і горе, і жах-
Нам не забути сльози.
Покинули рідний дах
І зустрічі на порозі.
Життя має ”після” і ”до”,
Таке незабутнє, щемливе –
Де сіяли ми добро,
Де вранішню чули зливу.
Де вперше почули: -Так!
Де вміють щиро любити.
Одне запитання: – Як
Вкраїну свою залишити?
Де мама співала пісні,
Де татове слово суворе.
Де бачили дні ясні,
Та зараз спіткало горе…
Я виживу попри все
Ти чуєш, моя Україно!
Солдат на руках несе
Того, хто країну підніме!

Прийшла весна не вквітчана у
вбра́ння,
Схилила голову, побачивши наш край.
Сказала тихо: – Ось моє послання –
Настане перемога, тільки знай
Яку ціну дають наші герої,
Схиливши голови так низько, до
землі.
Вони ніколи не складають зброї,
Лиш очі їхні стомлені, сумні.
Не бачать зараз як сади квітують,
Як діти їхні вчаться розмовлять
І сльози матерів вони не чують,
Лише в окопах з автоматом сплять.
А у думках завжди лунає слово:
-Ти повернись живим і обіцяй,
Що будем разом ми й обов’язково,
Здобуде перемогу рідний край!

Ще йде війна, а я чекаю вже тебе додому,
Ще чути вибухи та серденько щемить.
Ми всі вже перестали відчувати втому,
Та піднімаєм очі в синюю блакить.
Ми всі забули про страхи й мовчання,
Навчились жити разом у біді.
І кожен має в серці крапельку “чекання”
Від першого моменту, як тоді…
Тоді, коли закрили небо хмари,
Як світ весь на хвилинку замовчав,
Як люди почали шукать підвали
І зупинився часу інтервал.
А потім – плач дітей і сльози мами…
Тобі цього я, звісно, не скажу.
Як міцно обіймала тремтячими руками,
Та тихо витирала я сльозу.
А ти тримайся там, все буде добре!
Ми подумки з тобою, як завжди.
Не поцілую наніч, уже вкотре,
Але ти знаєш, як тебе люблю!

Ще вчора тут було усе знайоме,
Ще вчора ми верталися додому.
Ще вчора навіть те, що так вагоме
Нам здається, не потрібне вже нікому.
Ще вчора ми дивилися на хмари,
Ще вчора в небі там пташки літали,
Ще вчора діток міцно обіймали,
Ще вчора всі в коханні потопали.
Ще вчора ми могли ось так сказати,
Ще вчора не усе могли прощати.
Ще вчора, нам здавалось. щось даремно,
Ще вчора… а сьогодні всюди темно.
Сьогодні – не вертаємось додому,
Сьогодні – ну або 100 літ потому…
Сьогодні – так мінливо, неспокійно,
Сьогодні – так не буде вже постійно…
Ми зможем цю навалу подолати,
Ми вмієм дуже щиро пробачати.
Щоб завтра було в кожного сьогодні
Ми вірим – закінчаться дні холодні!

Заснула Україна тихим сном,
Неначе вкрилась темним покривалом.
Світ захотів зробить її рабом
І в саме серце зробив боляче кинджалом.
І потекла сльоза з її очей –
Неначе річка, між Дніпром й Дунаєм.
Почався відлік тих недоспаних ночей
Відтоді, як оборону ми тримаєм.
Мужніє Україна з кожним днем
І витира сльозу, яка скотилась
З самого серця, спалена вогнем,
Як крапля крові – боляче з’явилась.
Терпи, моя рідненька, зможеш ти
Все витримати, ти ж бо – нездоланна!
Не бійся впасти з тої висоти,
Ні з ким у світі більш ти незрівнянна!