Ти знаєш, мамо, знов не спала я вночі,
Наснився сон, як тато в полі бою.
Але вуста промовили: – Мовчи,
Всього лиш сон, і все це не з тобою.
Ти знаєш, мамо, а вони ж чиїсь сини,
Невже не скінчиться ніколи це
жахіття?
-Не думай доню, просто собі спи,
Настане мир, закінчиться страхіття!
Ти знаєш, мамо, серденько болить,
За тих солдат, які взялись до зброї.
-Не треба, доню, їм ще землю
боронить,
За нашу честь – на те вони й герої.
Ти знаєш мамо, й тато наш – герой!
Безстрашний, із сміливим серцем.
-Так, доню, не здолає ворог той,
Того́, хто для людей є охоронцем.
А ми з тобою будемо чекать
Той день, коли настане Перемога!
Надію в серці будемо плекать,
Вони повернуться до рідного порога!

Той день, коли закінчиться війна…
Ми всі чекаєм, що повернуться додому
Всі ті, кого згадаєм імена
І не забудем подвига ніколи.
Той день, коли закінчиться війна
Усі чекаєм, вдень, вночі і в зливу
І більше не повториться вона,
І більше не чинитимем спротиву.
Той день, коли закінчиться війна
І вийдуть із підвалів наші діти –
Це буде вже не та, нажаль, весна,
Таку ми більш не будемо хотіти.
Той день, коли закінчиться війна
Ми всі почуєм слово «Перемога!»
Не буде вже зажурена, сумна,
Не залунає всюди знов тривога.
Той день, коли закінчиться війна,
Ти обіймеш душею Україну.
І не важливо літо, чи весна –
Ти повернешся у свою хатину!

Все буде добре! Слава ЗСУ!
Відбій тривоги знов лунає всюди.
Якби ви знали, нашу правду цю –
То не топтали б наші тут дороги!
Якби ви знали ночі матерів,
Які очей ні на хвилину не закриють.
Та звідки ж знати, хто кого жалів,
Ніхто не думав, що ворог в хату прийде.
Ніхто не думав, просто всі жили,
Жили і у проблемах сво́їх потопали.
А зараз об’єднатись ми змогли,
Заради миру й волі разом встали.
Щоб наші діти бачили завжди,
Як сонце сходить і цвіте калина.
На карті сво́їй Україну обведи –
Бо це найкраща в світі Батьківщина!

Ох, мила, рідна, ненька – Україна
Я вірю – ти піднімешся з колін!
Побачить кожна мати свого сина,
За подвиг їхній – до землі уклін!
Хай кожен захисник наш пам’ятає:
Ми їх чекаємо з сльозами на очах,
Бо зло не переможе, так просто не буває,
Ми всі давно перемогли свій страх.
І буде наша ненька справжнім раєм,
Де всі один у одного – брати.
Й полине пісня там, за небокраєм
І викарбуєм Перемогу назавжди!

Вони вторгаються до наших країв,
Намагаються спалити дари Божі,
Що розмістилися на тисячах полів.
Виконують наказ своїх господарів:
Несуть неволю й недолю,
Від малого та й до старого,
Боряться намарне.
Ці недоумки, бовдури й сволоти,
Ще з кінця лютого двадцять другого,
Дбайливо заплітають на майбутнє,
Для народу України,
Жахливі й страхітливі траурні вінки,
Аби зберегти ганебну пам’ять,
Що вони наші вірні люблячі брати.
Не шкодуючи грошей:
Замовляють лопати й паркани,
Для нових безіменних,
Чи братських могил.
Але правда у тому, що
Ці віники стоять гнилими у них самих.
Їх турбота як й лопата,
Стала, нагородою лиш для них самих.

НАМ ВИПАЛО НЕДОЛЕНЬКУ ПІЗНАТИ

Живемо ми, живемо ми, панове,
В буремний час, який для нас настав,
Пішло від нас те щастя веселко́ве,
Якому кожен двері відчиняв.

Та чи верне́ воно до нас з роками?
Чи небо мирне зо́рить будем ми?
Чи зрадників не буде поміж нами?
Чи ляже ворог назавжди́ кістьми?

Чи буде сила ворога здолати?
Бо ми з бідою в пеклі сам на сам…
Чи хтось візьме́ться нас порятувати?
Чи зможем відсіч дати ворогам?

Нам випало недоленьку пізнати
І лити сльо́зи через ворогів.
Допоки буде пекло це тривати
І скільки буде складено голів?

Але ж чому́ недоля нас спіткала?
Чому́ до нас прийшла брудна війна?
Орда життя усім нам зруйнувала…
Чому́сь біда приходить не одна.

Хіба живем? Та ні… Уже існуєм
В страху́ й тривозі кожну-кожну мить,
І кров’ю ПЕРЕМОГУ ми гаптуєм,
Бо хочемо не існувать, а й жить!

08.11.2024 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2024
ID: 1026085

ТРИВОГА, МОТЛОХ І МОЛИТВА

Тривога знову в нас звучить,
Звучить вже вко́тре й не вгаває,
Бо вражий мотлох знов летить,
І ціль собі вже вибирає.

Та ні… Давно вже вибрав ціль,
І ймення цілі – УКРАЇНА,
Та не сконає р@schоцвіль,
А з неньки постає руїна.

Поставив ворог за мету
Усе спалити, зруйнувати,
ВКРАЇНУ знищити святу…
Нас від життя він всявсь звільняти.

Все вбивчий мотлох запуска,
Людей для нього не існує,
І підіймається рука,
Що мотлохом нас атакує.

А світ мовчить, хоч бачить все,
Мовчить роки́ і споглядає,
Добра́ їм це не принесе́,
Бо ворог сво́ї плани має.

Але найперше нас вбива,
А ми в молитві зводим ру́ки,
Тече сльоза, звучать слова́
І рветься серце від розпуки.

07.11.2024 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2024
ID: 1026038

Пора – зима,
Місяця лютого,
Дня раннього четверга.
З вікна бачу,
Як у бік міського аеропорта,
З неба впало не сонце,
А ракета з кривавого кремля,
Котру запустили гидотні москалі.
Ніби й така далека відстань,
І такий великий шлях,
А хвилин зо десять,
І вже помітно сяйво,
Та страшного вогню,
А не доброго сонця.
Бачу із свого віконця,
Як до того пекельного вогню,
Їдуть пожежні автівки.
У новинах кажуть,
Що на Київ женуть,
зетівські танки й броньовики…
У душі море горя, розпачу й страху,
Бо розпочалось все раптово,
Та перетворилось у страшну війну.
Але краще бути,
У клятій війні та страшному вогні,
Аніж з мерзотним кацапом
У рідному домі на своїй землі.

Усе це шоу маскарад
Замінить жовтень листопад
Завмерлі люди ввічність йдуть
За ними інші заживуть

Полки плаци герби паради
Чиїсь звитяги чиїсь зради
Безжально б‘ють війною гради
Війни лунають канонади

Тривожні темні наші ночі
Чи ще відкриєм вранці очі
Коли закінчиться війна
Війна вкорочує життя

Вона калічить і лякає
Вона навіки забирає
Для неї своїх тут немає
Вона це смерть і ми це знаєм

Війна фізична і духовна
Там де війна там помста кровна
В тіні війни в оковах смерті
У слові Мир такі відверті

Нас ще тримає наша віра
Надія в серці не зітліла
Ми переможем неодмінно
Бо так Любов колись хотіла

Себе питаю я чому
Ми знов вступаємо в війну
Війна буденність і рутина
В війні народжена людина

Скажи мені чому війна
Де мир лиш привидом зника
Тече війни в крові ріка
Зі свіжих ран вона стіка

І якщо можеш поясни
Чи нам чекати ще весни
Якщо захочеш ризикни
Ввійди і ти у світ війни