Війна – пролита братська кров,
Розбиті серце й мрія.
Війна – це змучена любов,
А в глибині душі надія…
Надія бійця на майбутнє,
На те, що ще побачить гори,
Ниви й ліси незабутні
І величаві ті простори,
В них річку, що тече на схилах…
Невже цих спогадів замало?
Саду й будинку – рідних, милих
В душі бійцю не вистачало.
Він прагнув жити, щоб побачить
Батька чи неньку,
Брата чи сестрицю,
Чи, може, дружину молоденьку
І чорноброву й білолицю…
Чи, може, дітлахів, що змалку
Він їм колиски обвивав,
Ростив їх, пестив, та з підпалку,
Коли було за що, карав.
В душі солдата смуток, біль
І серце б’ється без зупину,
Він пройде всі людські свавілля,
Не спинить крок ні на хвилину.
Він хоче жити, щоб побачить
Як процвіте його країна.
Він хоче жити, а це значить,
Що в нього є своя родина,
Свій сад, будинок, рідний край
І мати, що чекає сина,
І дітлахи, й зелений гай,
І чорноброва та дружина.
Він знає, що він може вмерти
І правди нікуди дівати,
Він знає, що цього не стерти
І він повинен воювати.
Він знає, що його недоля
Дасть поштовх іншим в майбуття,
І знову запанує воля,
І процвітатиме життя…
Він знає, Бог не вказує людині,
Люди самі обрали свої пути,
Стали на шлях війни і нині
Лишається йому покірним бути.
І грім кривавої війни
Не сполохнув його із поля бою.
Він там поліг, він за чужі гріхи
Поплатився своєю головою.

Я розповім свою історію…
Не переповнену трагізмом,
Та в ній достатньо страху й болю
Від чергового реваншизму.

Зимового одного ранку
Долинули страшні слова:
“На нас напали росіяни”
Запаморочилась голова…
Те, що забрали Крим й на сході
Їхні війська давно були,
Нам всім відомо у народі,
Та чи повірити могли,
Що пересічні росіяни,
Що нас братами називали
(Хоч ми не дуже й полюбляли)
Нацистами нас обізвуть
Й зі зброєю вбивать підуть:
Дітей, жінок, старих і немовлят,
На батьківській землі наших чоловіків, солдат?
Скажу як є: повірити я не могла,
Щоб ворожнеча між народами була
В цивілізованих країнах спільномовних
Із інтернетом гаджетами повних…
Тоді всі кинулись писати
Далеким рідним і чужим:
“Чому ж пішов той брат на брата?”
Та виявився “брат” глухим…
Ніколи ще не говорили
одною мовою так різно,
Всі як один заголосили:
“Вам бреше влада!”, було пізно…
Роками годовані брехнею,
Гартовані несправедливими війнами
Із Сирією, Сакартвело, Ічкерією,
Прийшли ті дикуни й за нами.
Тоді усіх пройняли лють і страх,
Хто згуртувавсь, хто втік, хто зброю взяв до рук,
Наповнились залізом й кров’ю на очах
Міста і села. Чути серця стук:
Тук-тук, тук-тук, тук-тук…

Для когось то лише світлина,
Театр, актори, мізансцена…
Інший відчує сльози сина
Над тілом матері. Сирена…
Глухий плебей до криків і страждань,
Байдужий до чужого лиха,
Дивиться миршавий екран
Нацистів вголос проклина і стиха.
Хтось вихідні проводить, як тюлень,
Перемика канали випадкові,
Інший чека тривожно новий день,
Прогортує новини щодобово.
Хтось у підвалах горне немовля,
Інші оплакують мертвих дітей.
Хтось чує вибухів відлуння із даля,
Біда поділить на людей і нелюдей.

Спочатку Схід, як сивий дід,
Омитий кров’ю день за рік.
Пройшов неначе цілий вік.
Північ зітхнула, зализала рани,
Ще досі терпить побиття,
Харків скалічений, старанно
Виборює своє життя,
Херсон мов сон чи був чи є,
В повітрі тихо десь снує.
Зазнав чимало він утрат.
Видніється кривава купель
В пустелі – певно Маріуполь.
Збігає з рук неначе збіжжя
Славетне місто Запоріжжя,
Утративши Енергодар.
Знову Одеса зазнає удар.
Плює ракети самозванець
Із півдня.
Свій кривавий танець
Ведуть наші міста та села…
Мелодія їх невесела.

Вража брехня немов отрута
Труїть людські думки й серця,
Просочується у шпарини
До закордонного слівця.
Хто винен: айсберг чи профани
У затонулім кораблі?
В коня стікають кров’ю рани,
Вершник сліпий сидить в сідлі.
Пів світу спогляда на муки,
Як жебраки простягли руки.
На троні тішиться тиран,
Завдаючи чергових ран.
Страшна навала, чорна й дика,
П’яна, спотворена й безлика
Трощить будинки та життя,
Розум не має каяття.
Як світло з темрявою б’ється
Наш люд, а ворог все сміється.
І кров все ллється, ллється, ллється…

Вона прийшла сьогодні опівночі
Така близька і недосяжна водночас
Я так до неї прагну і так хочу
Вона огидно-сповнена прикрас…
Так безсоромно обнадіює й тривожить,
То світлом гріє, то реальністю пече.
Мрія… про довгождану перемогу…
Щодня крізь пальці, як вода тече…
І час, цей капосний хлопак, насвистує:
Тік-так, тік-так, тік-так…

Лунає чергова тривога
Повітряна і душевна.
Чекаємо на перемогу
Правди добра над скверною…

2024 р.

Ми молимось так сильно, відчайдушно
Богу, Христу, Аллаху, Будді і вітрам,
Ми молимось так гучно і так дружно.
Безмежно й щиро вдячні вам, захисникам.
Мізерний ворог той і наміри дрібні, Він в розпачі, розгублений, розбитий,
Оманутий і дії його хибні,
Для нього відступ до своїх закритий.
Для вас же світить сонце опівнóчі,
Для вас відкриті всі наші дороги,
За вас же видряпають орку очі
Наші жінки й не пустять на пороги.
За вас старий, не побоявшись зброї,
Повибиває зуби окупанту.
Народ наш відчайдушно йде до бою,
Хоробрості нам не бракує і таланту.
До наших лав долучаться сусіди:
Латиш, чечен, поляк, француз і білорус
Із нами розділяють наші біди,
Приймаєм добровольців у союз.
Бо ви розумні, ви хоробрі, ви рішучі,
Опора наша — ви, захисники,
Ви знищуєте ворога в Чернігові і в Бучі,
Ви — українців гордість навіки.
Вас не злякає вже нічого:
Хай куля то, граната, а чи плаха.
Будьте завжди за пазухою в Бога!
А руський військовий корабель нехай йде нахуй!

Червень, 2022

Україна вистоїть, високо піднімається,
Ніколи не згасне, вогонь в серці горітиме.
Героїчна боротьба, наша рідна земля,
Проти ворогів, що хочуть її знищити.

За волю, честь і гідність, українці боролись,
Славні діла своїми руками створювали.
Земля кров’ю змочена, але не здолана,
Ми не здамося, поки не здобудемо перемогу.

Слава героям, що віддали життя за нас,
Що стояли міцно на передовій, мов стіна.
Вони не піддалися, не зрадили своєї землі,
Залишивши нам спадщину, якою ми пишаємось.

Українці сплотилися, одним голосом говорять,
Ми хочемо волі, честі, гідності та незалежності.
І кожен день, ми працюємо для нашої країни,
Чинимо добро, будуємо світле майбутнє.

Нехай звучить пісня, яка згуртує нас разом,
Про нашу Україну, що вистояла вогонь і морок.
Ми мріємо про мир, про щасливу долю,
І ніколи не забудемо, що воля – наше прагнення.

Україна вистоїть, ми віримо в це напевно,
Тому її героїчну боротьбу ми виспівуємо.
Хай лунає по світу наш голос вільних сердець,
Україна – наша земля, невмируща нація!

Народ весь спав у ліжках тихо,мирно,
Всі набирались сил на новий день.
Ніхто й подумати не міг що того ранку,
Життя країни піде на нівець.

Почулись вибухи,вогонь по всій країні,
Летять ракети на усі міста.
І в телефонах тільки сльози й крики,
Вставайте швидко, почалась війна.

Через кордон ломилась чорна лава,
А в небі гвинтокрили й літаки.
Нахабно ворог йшов на наші землі
Хотів парад в столиці провести.

Вони вважали що їх тут чекають,
Із сіллю,хлібом,з квітами стоять.
Скував їх страх коли народ без зброї,
Почав колони їхні зупинять.

Горів Чернігів і горіли Суми,
В бої вступали хлопці ТРО.
Горіли танки в Ірпіні і Бучі,
Народ зубами гриз прокляте зло.

А ворог злився, людяність втрачалась
Розпочались насильства ,грабежі.
Хотіли так народ мій залякати,
Та тільки більший опір здобули.

Їх полювали по лісах мисливці,
А в Конотопі відьми прокляли.
Ідіть ви на … ,кричали їм у вічі,
Щоб здохли ви Кремлівські халуї.

Зміїнний острів огризнувся матом,
Що стало гаслом і підняло дух.
А їхній крейсер виконав підказку,
Пішов на дно без всякого жалю.

В Кремлі збагнули все йде не по плану
Команду дали військо відвести.
Щоб відпочити й зализати рани,
Та знали всі ,це не кінець війні.

Європа вся за цим спостерігає
Як Україна захищає світ.
Смішні байки про блок розповідає,
Що ніби НАТО захистить усіх.

Вже кілька років йде кровопролиття
Міста в руїнах і усе в хрестах
А ті кому війна як мати рідна,
Наїли морди і народ гноблять.

Але ж закінчиться війна, як все на світі,
І що ви потім будете казать.
Коли людей по вулицям ловили,
Як торгували ви чужим життям.

Народ мій вистоїть я в це всім серцем вірю,
Все відбудуємо,аби був тільки мир,
А ті що з ворогом народ мій катували,
Підуть з країни як весною сніг.

Ніч прийшла і місяць світить,
Як ліхтар на небі.
Та народ не може спати,
Виє знов серена.

Бо ракети балістичні,
І шахеди люті,
Котрий рік моїй країні
Не дають заснути.

День і ніч гудуть серени,
Мапа червоніє.
Тихо моляться в підвалах,
Щоб летіло мимо.

Страшно зранку по ТВ ,
Слухати новини.
Знову влучили в будівлю,
Правда безліч й збили.

Скільки ще таких серен,
Маєм пережити.
Аби вільними і в мирі,
Далі могли жити.

Я бажання загадаю,
Щоб почули Сили.
Всі ракети розвернули,
І на Кремль пустили

На шевронів тризуб,жага жити в очах,
І не маєш до ворога жалю.
А на грудях твоїх оберіг Перуна,
Він тебе у бою захищає.

За спиною твій Рід,що на протязі літ,
Як і ти за цю землю стояли.
Сильні богатирі, козаки і УПА.
Всі вони свою кров проливали .

На твоїй плитоносці символ Чура блистить.
Закриває від куль і снарядів.
І як кузня Сварога твоє серце горить,
Що зігріте любов’ю коханих.

Мудрий Велес вложив в тебе дух хижака,
Гострий зір і підтримку природи.
Щоб у жодному лісі заблукати не міг
І себе почував як удома.

Ти під захистом Праві, могутніх Богів,
Смерть від тебе відводить Морена,
Чорнобог кожну мить поряд ходить вночі
Бо ти захист Вітчизни своє

Співають словами війни чорні птахи.
Чекають на сина вдома старенькі батьки.
За обрій заходить сонце в кривавих тонах.
Ніколи не забудуть люди побачений жах.
Здригається земля під звуки гранат,
та вже не здригнеться в руках у воїна автомат.
Хтось віддає своє життя за вільну країну,
хтось тихо молиться, ховаючись у руїнах.
Хтось більше не зустріне світанок з коханим.
На згадку в когось залишаться рани…
Діти зростатимуть без батьків сиротами.
Хіба можна домовлятись з такими катами?
Ви знищили безліч життів — і радієте.
А ми зберегти свободу воліємо!
Ніколи братами з убивцями не будемо.
Не пробачимо. Помстимось. Не забудемо!
04.05.2023

Сади зацвіли, зеленіє трава,
А серце радіти не хоче.
Бо кров’ю синів залита земля.
Розвалені сім’ї і долі.

Поля які мусять плуги оброблять,
Їх орють ракети й снаряди.
А руки що мали лани засівать,
Тримають тепер автомати.

Чудові міста і маленьке село,
Винищують вщент на руїни.
Де мали звучати пісні і вірші,
Лиш тільки сирени там виють.

Могутні Боги і мудрі Волхви,
Прийшов час усім об’єднатись.
Онукам у битві цій допомогти,
Свободу і мир відстояти.

Вже годі випробувань,сліз, і смертей
Щоб дим закривав ясне сонце.
І тільки хмаринки по небу плили ,
А не ракети і дрони.

Щоб в кожному домі,лунав тільки сміх
А сльози лиш в радісні миті.
І більше ніяка ворожа нога,
Не могла на ці землі ступити.

Посеред ночі ,в темряві,
по темному небі серед сяючих зірок.
Летять сталеві кулі, мов диявол.
І виє і стогне земля, вся кров’ю і дитячими слізьми вмита.
Все в темряві, в пітьмі стріляєш ти.
І тільки на Божому світанку ,
стихає все навкруги.
Знай, що під час великої біди,
ти нас об’єднав .
Наші воїни і наші ЗСУ, наші соколи –
світанки нам дарують знов і знов.
І великого ляща скоро отримаєш ти!
Тільки не в тямряві, а посеред світлого Божого дня, адже Українське сонце зійшло.