Посеред ночі ,в темряві,
по темному небі серед сяючих зірок.
Летять сталеві кулі, мов диявол.
І виє і стогне земля, вся кров’ю і дитячими слізьми вмита.
Все в темряві, в пітьмі стріляєш ти.
І тільки на Божому світанку ,
стихає все навкруги.
Знай, що під час великої біди,
ти нас об’єднав .
Наші воїни і наші ЗСУ, наші соколи –
світанки нам дарують знов і знов.
І великого ляща скоро отримаєш ти!
Тільки не в тямряві, а посеред світлого Божого дня, адже Українське сонце зійшло.

Кава на світанку у кожного своя,
у мене в кімнаті, а в тебе в окопі.
У мене весь день у турботі,
а в тебе весь день за життя.
Два полюси в одній країні
і лиш одна молитва на двох.
Тільки я в кімнаті ,а ти в окопі.
Бережи нас Боже.
Ось і вечір настав.
У мене вечеря на столі за вікном,
а у тебе вечеря під відкритим небом.
І тільки лиш молитва одна :
Дякую Боже, що цей день пройшов.
Ніч за віком. Я під ковдрою.І
очима дивлюся я в стелю.
А, ти ,в спальному мішку
і очима шукаєш ту зірку ясну.
Сон поглинає нас в темную ніч.
Дякую друже – солдате,
за спокійную ніч.

Привіт, коханий!
Не в змозі я в розлуці
більше жити.
До тебе я збираюсь на війну.
Не сердись, коханий, адже
я тебе люблю.
Кохаю так, що поруч хочу
завжди бути. І ось
зібралась я в дорогу.
День за днем і сотні
кілометрів позаду.
Стою я поруч і тихо тобі
на вушко шепочу :
,, Коханий мій я поруч ”
І сердце затремтіло,
як в зайча.
І лиш дзвін будильника
вернув мене в реальність.
І в ліжку знову я сама.
А на телефон прийшла смс
,, Кохана – я поруч, ти не одна!!!”

Війна… Кулі… Вибухи гранат…
Крики болю… Море сліз…
Шепіт сердець.
І молитви з уст летять
до святих небес.
Боже, я тебе молю :
,, Захисти. Збережи. Мир.
В кожну оселю поверни!”
Поверни мамі – сина,
Поверни дружині – чоловіка,
Снстрі – брата,
донькі і синові -тата….

Очам не віриться, авжеж,
Так сон красу не віє,
Як не дивися, як не стеж —
Умить все зеленіє.

І там весна, у ній війна,
Снарядами скрізь сіє,
Білявих галявин нема…
Підсніжник багряніє.

13.03.2024.

Плаче тихо дівчинка вночі,
її мама на війні.
Рятує солдата – чиєгось сина,
брата, тата.
Медсестра її призвання,
давно обрала вона його.
Я пишаюся нею, сильна вона.
Але моє сердце плаче вночі.
Мамо! В молитвах я звертаюся
до Бога і тихенько шепочу :
,, Бережи матусю. Бережи нас всіх.
Подаруй нам зустріч в Мирі.
В нашій рідній Україні.

Ти – там!
А я – тут.
Нас роз’єднала Війна,
а може сотні кілометрів.
Але наші сердця літають разом,
думками поруч Ми.
І війна не перешкода нам,
сотні кілометрів не біда.
Адже кохають не очима і
не дотиками щодня.
Кохають ріднею душею
і коли в унісон співають сердця.

Із нашим українським ШО,
не зрівняється ніхто.
По землі скаче наш тризуб,
під звуком ШО він долітає до небес.
І цей тризуб зі звуком світу
в кожну країну залетів.

Ти не хвилюйся, тато!
Я все ще чую стукіт
сердця твого.
Ти не хвилюйся, тато.
Зі мною поруч мама йде.
Так судилося нам
в Божий світ так рано підти.
Ти не хвилюйся , тато!
Сестричку мою бережи.
А ми з матусею разом
у світ інний пішли.
Тут так спокійно, тато,
не чути диявола сміх.
Не чути постріл снарядів
і кулі вже не летять.
І мамине тіло від страху
уже не тремтить.
Ти не хвилюйся , тато!
Я з мамою поруч завжди….
Нас розлучила з вами ,
клята – війна навіки….

Вона така тендітна і вродлива…
Чорнії брови та блакитні очі.
Характером така смілива.
Свою країну захищати хоче!

Ще так недавно мрію мала в серці,
Поїхати гуляти по Європі,
Та зараз вона має взути берці
І спати не у ліжку, а в окопі.

Ти відчайдушна! Люди лізли в душу.
Вона усім одне лише казала:
Я українка! Боронити мушу!
Це моє рішення, що я сама обрала.

Така жіночна і така безстрашна!
Вже на позиції із зброєю в руках.
Тікайте вороги нещасні!
Бо сила й міць в наших жінках!

А час мине, колись війни не буде!
Вона така ж тендітна і вродлива…
Але тепер у світі знають люди,
Що українська жінка – особлива!

✍️Автор: Лілія Ходус