Вона така тендітна і вродлива…
Чорнії брови та блакитні очі.
Характером така смілива.
Свою країну захищати хоче!

Ще так недавно мрію мала в серці,
Поїхати гуляти по Європі,
Та зараз вона має взути берці
І спати не у ліжку, а в окопі.

Ти відчайдушна! Люди лізли в душу.
Вона усім одне лише казала:
Я українка! Боронити мушу!
Це моє рішення, що я сама обрала.

Така жіночна і така безстрашна!
Вже на позиції із зброєю в руках.
Тікайте вороги нещасні!
Бо сила й міць в наших жінках!

А час мине, колись війни не буде!
Вона така ж тендітна і вродлива…
Але тепер у світі знають люди,
Що українська жінка – особлива!

✍️Автор: Лілія Ходус

Вона така тендітна і вродлива…
Чорнії брови та блакитні очі.
Характером така смілива.
Свою країну захищати хоче!

Ще так недавно мрію мала в серці,
Поїхати гуляти по Європі,
Та зараз вона має взути берці
І спати не у ліжку, а в окопі.

Ти відчайдушна! Люди лізли в душу.
Вона усім одне лише казала:
Я українка! Боронити мушу!
Це моє рішення, що я сама обрала.

Така жіночна і така безстрашна!
Вже на позиції із зброєю в руках.
Тікайте вороги нещасні!
Бо сила й міць в наших жінках!

А час мине, колись війни не буде!
Вона така ж тендітна і вродлива…
Але тепер у світі знають люди,
Що українська жінка – особлива!

✍️Автор: Лілія Ходус

Вона така тендітна і вродлива…
Чорнії брови та блакитні очі.
Характером така смілива.
Свою країну захищати хоче!

Ще так недавно мрію мала в серці,
Поїхати гуляти по Європі,
Та зараз вона має взути берці
І спати не у ліжку, а в окопі.

Ти відчайдушна! Люди лізли в душу.
Вона усім одне лише казала:
Я українка! Боронити мушу!
Це моє рішення, що я сама обрала.

Така жіночна і така безстрашна!
Вже на позиції із зброєю в руках.
Тікайте вороги нещасні!
Бо сила й міць в наших жінках!

А час мине, колись війни не буде!
Вона така ж тендітна і вродлива…
Але тепер у світі знають люди,
Що українська жінка – особлива!

✍️Автор: Лілія Ходус

Якби ви знали паничі,
що люди роблять уночі.
Від куль, снарядів, градів
тремтять їхні тіла.
Коли ваші сплять у ліжку,
бо добре ППО їх захища.
Якби ви знали паничі,
як наші солдати на війні.
Своїм життя простий народ
від куль і градів захищає,
щоб діти спали уночі.
Якби ви знали паничі,
як б’ється сердце матері,
що син її на тій війні.
Та вам цього і не пізнати,
бо в вас реалії другі.
Якби ви знали паничі…

Щоночі вона на самоті,
літала думками туди.
Щоб від куль його зберегти.
Зігрівала вночі коханням своїм.
І шепотіла на вушко :
,, Повертайся живим ”
Думками і вдень і вночі –
,, Коханий для нас ти живи “

Гей, соколи – соколята,
повертайтеся додому!
На, вас чекає мати.
Гей соколе – відважний,
напиши листа тій милій,
шо телефон із рук не випускає.
Гей, содате, милий!
Повертайся ти додому
вже скоріше.
Гей, солдате – мужній,
для дітей обійми не жалкуй.
А мерщій в обіймах поцілуй.
Гей, воїне – друже,
для брата руку простягни.
Гей, солдате – чоловіче,
для батька гордість навіки.
Гей , солдате – милий,
для сестрички квітку принеси.

Хочу літо, хочу на море,
хочу айфон, хочу волосся, хочу ноги.
Всесвіт чує тільки хочу….
Так почуй благаю слово
хочу – солдата!!!!!
Він хоче додому, до
мами і тата. До
дружини, до коханої дівчини.
Хоче обійняти синочка і дочку.
Хоче він миру в житті .
Так, почуй , його слово ХОЧУ !!!!
Я тебе Боже прошу.

У пеклі війни крізь страх і горе,
Україна стоїть, мов камінь у горі.
За волю свою, за край рідний борються,
Від ворога мужно відстоюються.

Кров і сльози течуть, мов ріка неспинна,
Але серця воїнів палають вогнем віри.
Їхня душа не згасне, поки є надія,
На перемогу України, на вільну землю свою.

О, надія світла, не вигасай ніколи,
Хай мир і щастя відзвучать в кожному долі.
Нехай війна скінчиться, як злий кошмар нічний,
І мирна Україна знову засяє як світильник.

Тож долуй, браття, та йдімо вперед,
У нашім серці лиш мир і воля, як світлий світед.
Хай славиться Україна, вічно вольна й сильна,
І мирне небо над нею вічно блакитне сяє.

Я умру и вы умрете
Вождь сказал опять рабу
Мне чет, пофиг, и насрать
Будешь ты жив или гробу

И вышел раб, побит везде
Опять вопрос – и был ты где?
Я воевал, и я боролся
А за кого? Не знаю точно..

Я воевал за те пельмени
Которых матушка дает
Я был бы рад, и был бы честен
Если схавали бы вместе

Но я Трьохсоттый инвалид
Радуюсь что не двухсотый
И вопросы в голове
И за кого опять боролся

Я повернуся – правду кажу!
Мам – я честно вам кажу!
Але якщо я там десь в полі ляжу
Я бився сильно за свою!

Я бився за свою державу!
Боровся за всіх діточок
Які в підвалі, яким страшно
Плачуть, й плачуть не всерйоз!

Які хотіли той світанок
Бачити лиш новий день
Але ранок починається не з кави
А із ракет, які летять щодень

Вона щоразу плакала – чекавши батька з Харкова
Вона щоразу говорила
Віддам я все..
Але вже там стоїть могила.

Дивилась на могилу й плакала
Кричала.. Кричала та лиш дякувала!
Спасибі, Спасибі що забрали батька..
А я тепер самотня та безхатька!

Він віддав життя за нас!
Вони віддали це життя за всіх!
Радій, радій, лише радій!
Що дали нам хочаб надій!

Надію на ось те майбутнє
В якому будем разом жить
В якому будем розквітати
Та всіх героїв шанувати!

А поки нам прийдеться виживати
Але ми будем пам’ятати!
Кожного та кожну хто віддав життя!
Я буду чесний, я плачу знов щодня!

Я плачу хто лишився сам!
Без батьків, лишаючи мадам…
Які віддали й віддають нам це
Щоб знали – що Українці зможуть все!