Одеса мама, мама
Так кричали рускомовні
А я гордо крикну - рідна мати!
На державній мові

Ще в літку я бував в Затоці
Там всі були щасливі
А зараз я приїду
Та й вже не такі кмітливі..

Ще на тому пляжі
Креветки продавали
Було дорого..
Але все ж ми кайфували..

Ця Одеса рідна мати
Справді є крутезна..
Хоча і рідко я ось там
Але вона чудесна!

У Маріку було жахливо
Вони бомбили кожен день
Ми ховалися в підвалах
Збираючи усіх дітей

Ці діти знову плакали
Чекали свої матері
Котра скоро вернеться
Якщо якась граната в тім дворі..
Ще раз не взірветься

У ріднім місті було страшно
Обстрілювали все підряд
Та їм все ж байдуже було
Чи це родом, чи воєнкомат..

С-300 запускали всюди
Куда летіло, там лягло
А тіло дівчинки, котра була в садочку
На віки вічні - полягло!

І жила та сім'я біля Бахмута
Не знала радості й печаль
Але той танк, у синьо-білій фарбі
Заїхав в дім, в якому жив той дід

Розрушена хатина ще стояла
Сім'я в тих нелюдів благала
Просила лиш, життя свого
Але їм так байдуже було.. "І ось тепер, нема його"

Убили кати, того діда
Який лиш доживав своє
Хоча їм було так начхати
Що із патрона, стрільнули в хребет..

І ось не стало того діда
Котрий всю пенсію збирав
Щоб подарити все, своїм тим внукам, тій родині
Але ці орки, вичистили все!

Мене уроди катували в Бучі
Я благала в них - "Ну не стреляй!"
А їм так байдуже було
Насилували кожного, ламаючи ребро

Ми так ховались від них
Ми справді їх боялись..
Але знайшли мене у тім підвалі
У котрому мене в ночі вбивали!

Вони нас не жаліли зовсім..
Їм справді було все начхать!
Звучить дзвінок від рідної матусі..
І чую звук - "Не дам тебе его поднять!"

Прошу, прошу, ну дайте хоч хвилину!
Сказать матусі, як її люблю..
- Я тебе сказал молчать!
- Не дам тебе его поднять!

Дзвінок дзвенів вже в третій раз
І ця мелодія сумна..
И русский говорит в который раз..
- Убью вас всех, молчать сейчас!

Ось хто б сказав, що справді відбувається,
Бо враження - над нами вже знущаються.
ООН то треба зняти санкції з росії,
Вивозити зерно щоб з України.
А то Г-20 увійшло в абстракцію
І випустила невиразну декларацію,
В якій війна не «проти України» - «в Україні»,
І слова жодного немає о росії.
Теж вимагають виконати зернову угоду,
Росії що додасть ще додаткової свободи.
Зверху додати паралельний імпорт,
Рекордне завантаження портів росії,
Затримки з F-16 і з ракетами,
І що росія власними пуляє вже «шахедами».
Світ, втомлений війною, проблему розчиняє,
Одні поняття іншими по-трохи підміняє.
І враження, щоб вийти із війни красиво,
Скоро заявить - «винна Україна».
Настільки все безглуздо виглядає,
Що голова змінити глобус вимагає.

10-09-2023

Ми стали забувати про війну.
Ми миттями її не відчуваємо.
Те що життя грає із смертю,
Ми забуваємо, ми забуваємо.

Ми відвернулись від новин,
Набридло, не читаємо.
Їх схожість - втома наших днів.
Ми забуваємо, ми забуваємо.

Нам соромно. Кричать військові:
«Кого ми захищаємо?!»
Безмежна вдячність в нас живе,
Та забуваємо, ми забуваємо.

Мати, вдова і сирота -
Їх сліз не помічаємо.
Прискорюючи біг життя,
Їх забуваємо, ми забуваємо.

Ми загубили інших біль.
Єдність свою втрачаємо.
Рвемо ми від життя своє
І забуваємо, ми забуваємо.

Нічного не закІнчилось!
Ми, навіть, не чекаємо.
Огидно й важко на душі,
Бо забуваємо, ми забуваємо…

08-09-2023

Омертвление войной

Мы умираем постепенно.
Мертвы, когда мир не цепляет,
Когда уже ничто не ново,
Ничто не впечатляет.
Когда сложился пазл мира,
Природа человека,
Когда становимся холодными,
И ничего не греет.
Мы омертвляемся в войне
Сверхскоростными темпами.
Все чувства охлаждаются,
И мы холодны нервами.
Небрежным безучастным взглядом
За теми наблюдаем,
Инъекция войны которых
Ещё все впечатляет.

Кто убил пригожина?

«Это не я!» - сказал шойгу.
«Это не я!» - герасимов.
А путин вновь в своей манере:
«Терпи моя красавица».

***
Живу на грани счастья я.
И в этом жизни соль моя.
Оно еврейским называется.
Не знаю, как так получается…

Дню россии посвящается

Для песика порой хозяин
Свой день рождения назначает.
Собаке оно непонятно,
Зато хозяину приятно.

02-09-2023

І темна ніч
І знову свист на дворі
Не спиться цій
Бридкій потворі..

Летять ракети
Страшно вдома
Уже всі сплять
Але у мати втома..

Я хочу, вже скоріше миру
Ми хочемо, всі класну риму
Але, хто як не ми..
Уб'є! цю тварину?

Ми зробимо це разом
Поки ще не пізно
А поки запасайся
Та послухай пісню.

І знову тривога
Ще раз цей Міг
Клятий вороже
Досить страдати хернею, ходи вже на бій!

Але ви можете лише все ламати
В котрий раз показуєте, що здатні лиш гради
Але ми все зробимо
Щоб поставити вас всіх за ґрати!

Лежавжи в окопі
Третю добу
Воїн знову думає
Що краще помру..

Але кидати братву
Права не матиму.
Краще візьму
Та ворога в полон забиратиму..

Тихенько, сидячи в підвалі
Благала мати, сина!
Ну не іди, ти знов туди..
Мам, но там мої брати!

Синок, а може за кордон..?
- Мам..
Мені стидно віддавати командирові
Мій золотий патрон.

Та нічого, рванем у Польщу та й забудемо!
Хоть серце вирви мам..
Но цю рідню
Ми покидать не будемо!

Для мене, всі вони сім'я..!
Я розумію син, но переживать буду щодня!
"Зібрала цю валізу мати та й поплакала"
Но снаряд у дім, цей потрапила..