У світі шарів, де зорі танцюють в небі,
Де кожен вітерець ласкавий й мрійливий. Тут мрії плетуть килими з відтінків дивних,
А серця грають мелодіями ніжних.

Під сяйвом місяця й зірок вогняних, Таємниці світу розкриваються в очах. Літають у небі казкові кораблі,
Де кожен мить – немов кришталеві хвилі.

О, як чарівно в цьому світі мандрувати,
Де кожна краплина роси – мов казка вишивати.
Світ шарів – це сонця промінь на долонях, Де мрії стають живими, як чарівні каменя.

Нехай триває ця поема, мов квітучий сад, Де слова линуть, мов ріка, веселі й владні. Світ шарів запрошує на танок часу й простору,
Де кожен мрії – чарівність, де вічно вірють у диво.

У затишку вечорів тихих,
Таємниці в суті досліджував я.
Де смуток зустрічається з легкістю,
І мрії пливуть, мов вільний потік.

Тут серпанки сплітаються зірками,
Світить місяць, наче вірний світлофор.
В думках згадуються минулі дні,
І серце тихо шепоче: “Живи!”

Під таємничим відкритим небом
Розкриваються таємниці часу.
Де тіні танцюють у півмріях,
А вітер шепоче свої пісні.

О, таємниці тихих вечорів!
Вони неначе книга давніх легенд.
Їх вирішити – не для нас здати,
Лиш залишитись, спостерігаючи.

Так хай же вечори тихі тривають,
Зберігаючи свій вічний спокій.
Бо в їхніх таємницях ми знаходимо себе,
І відкриваємо дорогу до світла.

У країні думок і рацій,
Де числа танцюють у стінах казкових складів,
Математика — найвищий закон,
Відкриває шляхи відкриттів.

Вона — відкриття без меж,
В світі істин, де зорі мов рими,
Розв’язує задачі й створює зв’язки,
Математика — мова творчості вічної.

У руках математика ключі до долі,
Де формули звучать мов пісні,
Від кутів та ліній до найскладніших рівнів,
Вона веде нас крізь час і простір.

О, математика, ти вічно мудра,
Твої числа — музика для душі,
Ти вклала в нас віру в безкінечне знання,
Твоя краса не має межі.

Нехай же лунає голос твій,
В умах і серцях усіх народів,
Математика — вічна поема,
Що сплітає світ і гармонію в нас.

У країні чарівників, в дивовижній казці,
Де сонце мерехтить в золотих проміннях,
Там мешкає великий чарівник,
Володар казкових сил і чудес.

Він чарує вечірні зорі в небі,
Підступається до срібних місячних променів,
Розквітають в садах троянди й лілеї,
І всюди лунає його чарівний сміх.

У лісі густому дзвенять дзвіночки,
Звуть до себе кожного мандрівника,
Щоб розповісти казкові історії,
І виказати дорогу в невідоме.

Чарівник творить світ, що повний дива,
Де кожна квітка здатна розповісти казку,
Де вітер шепоче таємні слова,
І всюди панує веселий сміх.

Літають на небі феї і лелеки,
Приносять добро й щастя в кожен дім,
А в серцях людей горять світильники,
Вогонь кохання, що ніколи не згасне.

О, чарівник, мудрий і добрий,
Ти наш провідник у світі казковому,
Насолоджуймось цією красою безмежною,
І зберігаймо її у серцях своїх вічно.

В лісі тихому, де тіні грають у хоровод,
Лунає казка, ніжно шепоче лісовий вітродвір.
Дерева тут розмовляють мовою таємничих слів,
І вся природа — велика казка, де живе веселе диво гір.

Рокцвітає літа пелюстка на струнах лісових,
Де лелеки танцюють в небесній висоті,
А соловейко співає в мові ніжної музики,
І весняні квіти шепочуть про веселощі життя.

Під сонцем золотистим, що світить весняним теплом,
Лісова казка розквітає, наче казковий сад.
Ведмеді грають у прихованки серед вишневих гілок,
А квітучі поля танцюють, мов весняний вальс.

У кущах малини сміються ягідки червоні,
А дерева шепочуть таємниці століть віків.
Лісова казка — це пісня, що звучить без крайньо,
Де кожна стежка веде до чарівних джерел.

Так летять дні у світі, де лісова казка триває,
Де природа пише велику поему життя.
І серце чуттєво відгукується на її вічний лад,
В цій чарівній казці, що лісовими стежками веде.

Любов немов, як казка, зірка у небі блакитнім,
Де серця сплітаються, як квіти в обіймах весняних.
У світі казковому, де сонце ласкаво сяє,
Ми зустрічаємо чудеса, як дива, нам творяться.

На полях вишневих, де трави пахнуть медово,
Любов розцвітає, мов зоряна роса вранішня.
У казковому лісі, де казка літає вільно,
Дива творяться, де мрії збуваються чарівно.

Вітрила корабельні, пливуть у світ казковий,
Де кохання вишукане, мов перлини на морському дні.
Там діва чарівна, як принцеса на весіллі,
Співає пісні кохання, віддана своєму принцу навік.

Любов немов, як казка, вічною мудрістю сповнена,
Де кохання над усе, мов крила, наші душі зняли.
У світі казковому, де серця зближені навіки,
Ми живемо у гармонії, коханням вічно осяяні.

• Твір:

  У лузі, де сонце весело грає,
  Кролики весело стрибають і грають.
  Їхні вуса мов травички тендітні,
  Із радістю дитинства, вони живуть, неначе діти.

  Серце весело б'ється у кроленят,
  У їхній грі діти забувають про смуток.
  Вони навчають нас простим радощам,
  Що важливо у житті - це не маємо часу втрачати.

  Сонячні кролики - це символ дитячої наївності,
  Вони навчають нас бути відкритими і веселими.
  І кожен стрибок їхній - ніби нота в мелодії,
  Що нагадує нам, що в дитинстві схована справжня мудрість.

  Отож нехай сонячні кролики завжди будуть з нами,
  І нагадуватимуть, що веселощі - це найважливіше.
  Бо вони навчають нас, як треба жити з посмішкою,
  І як радість може здолати будь-які негаразди.

• Твір:

  У дитинстві світ був маренням, мов казкова скарбниця,
  Де іграшки дитячі квітли, немов квіти весняні.
  Вони були мости до світу, де казка вічна цвіла,
  І кожна з них мала свою дивовижну історію.

  Ляльки веселі, у сукнях яскравих, мов квіти в саду,
  І ведмедики пухнасті, що співали пісні в лісі.
  Машинки гуділи, мов струни в мелодії вітру,
  А кубики складались у чудові будівлі мрій.

  Граючись, діти мандрували у своїх уявних світах,
  Де кожна іграшка мовляла свою мову ніжності.
  І під час казкової гри, діти забували про час,
  Занурюючись у світ, де жоден смуток не смів вступити.

  Іграшки дитячі, це були друзі найкращі в світі,
  Що залишали сліди радості в серці кожної дитини.
  Вони були скарбами, ціннішими за золото,
  І дарували нам спогади про безтурботні дитячі роки.

  Отож, нехай згадки про іграшки дитячі завжди в нас живуть,
  І нехай у серці відбивається вічна мелодія дитинства.
  Бо іграшки це не лише предмети, а й частинки нашої душі,
  Що зберігають у собі безсмертя щасливих моментів.

• Твір:

  У світі де час текучий, немов річка в полі,
  Жив хлопчик малий, у своїй дитячій веселості.
  Він бачив усе нове, як чарівність світанкову,
  І крокував вперед, наче лицар, мужній і сміливий.

  В очах у нього світліло сонце ранкове,
  І серце його било в такт мелодії весняної.
  Він мріяв про пригоди, про далекі краї,
  І відчував усе, як справжній мандрівник світовий.

  Хлопчик творив дива, в своїй невинній ігривості,
  Та його душа була чиста, як води джерельна.
  Він вчився усьому новому, як сторінка біла,
  І прагнув до знань, як пташка до вільного польоту.

  Хоч світ був інколи суворий, немов зимова ніч,
  Хлопчик вірив у добро і світле майбутнє.
  Він виріс у сильного, як дуб старовинний,
  І став оберігом для своїх, мов лев величний.

  Так хлопчик пройшов світом, у своєму великому шляху,
  І залишив слід свій, наче відбиток долоні на піску.
  Його ім'я лунало, як мелодія найкраща,
  І він став легендою, що живе в серцях нащадків.