Білий котик на нашому подвір’ї з’явився.
І блакитні очі мав, мов то сяйво неба.
Коли сходило сонце він тебе будив
і на галяві з тобою він сидів.
Мурликав пісню він свою і
так ніжно дивився тобі в очі.
А як настане темна ніч то
на охоту знов піде.
І там блукає цілу ніч і має він
свої пригоди.
А коли сходить сонце,
Хоч він і звір ,та все ж таки знає ,
що там його чекають.

Лісовою стежиною до замку
я йшла.
Там в глибині того лісу
незвичайна сім’я жила.
Мали вони чарівний палац і
величезного дуба.
Мов охоронцем до входу
замку стояв.
А в тому замку диво – дівчинка росте.
Марсель цю дівчинку зовуть.
А має з народження вона
довге волосся , що кожного
дня росте.
Цілющу силу має волосся те.
Прикладає його до рани вона
і все знов заживає.
Лікувала Марсель волоссям своїх
усіх і великих і малих, і звірят і пташок.
Приходили до неї і сліпі і на візочку.
Стрибали і бачили знову світ .
Одного дня лісовою стежиною
до замку відьма прийшла.
Бо почула про миле дитя.
Захтіла волосся собі те забрати.
І вночі в будинок зайшла.
До Марсель в кімнату забрела.
І тільки схопила сонне дівча,
та на захист її прилетіла зграя пташок.
Спасли Марсель від страшної біди
і цілющі коси її зберегли.

Свіжить зимова прохолода,
Тішить своєю чистотою білий сніг,
Мереживо на вікнах — насолода,
І скоро рік Новий прийде на наш поріг.
В домівках скрізь засвітяться ялинки,
На них заграють іграшки нові.
За вікнами заходяться сніжинки
В казковому танку святковім.
Усе завмерло і затамувало подих:
Дерева, квіти й трави в унісон,
Ведмедів, їжачків і білочок
Зачарував зимовий дивний сон.

Люлі люлі люлі,
Вщухли усі бурі.
Сонечко сідає,
Місяць визирає,
Час вже мити ніжки,
І лягати в ліжко.

Баю баю баю
Сон тебе чекає,
Книжечку цікаву,
Домовик читає.
В хаті тихо тихо,
Спить і кіт мурлика.

Люлі люлі люлі
Лада поцілує,
Щоб ніякі жахи
не мішали спати.
Вітерець шумить листком,
І присниться гарний сон.

Баю баю баю
Чур оберігає,
Стежить за вогнем в печі,
І щоб міцно спали всі.
Повертайся й засинай,
Не прийде тепер Бабай.

Люлі люлі люлі,
Іграшки заснули
Лиш один собака,
Він не спить до ранку.
Цілу ніч в дворі гуляє,
Вовкулаку не пускає.

Міцно очі закривай ,
Люлі люлі, баю бай.

Верещако Сергій.

У світі шарів, де зорі танцюють в небі,
Де кожен вітерець ласкавий й мрійливий.
Тут мрії плетуть килими з відтінків дивних,
А серця грають мелодіями ніжних.
Під сяйвом місяця й зірок вогняних,
Таємниці світу розкриваються в очах.
Літають у небі казкові кораблі,
Де кожен мить – немов кришталеві хвилі.
О, як чарівно в цьому світі мандрувати,
Де кожна краплина роси – мов казка вишивати.
Світ шарів – це сонця промінь на долонях,
Де мрії стають живими, як чарівні каменя.
Нехай триває ця поема, мов квітучий сад,
Де слова линуть, мов ріка, веселі й владні.
Світ шарів запрошує на танок часу й простору,
Де кожен мрії – чарівність, де вічно вірють у диво.

У світі шарів, де зорі танцюють в небі,
Де кожен вітерець ласкавий й мрійливий. Тут мрії плетуть килими з відтінків дивних,
А серця грають мелодіями ніжних.

Під сяйвом місяця й зірок вогняних, Таємниці світу розкриваються в очах. Літають у небі казкові кораблі,
Де кожен мить – немов кришталеві хвилі.

О, як чарівно в цьому світі мандрувати,
Де кожна краплина роси – мов казка вишивати.
Світ шарів – це сонця промінь на долонях, Де мрії стають живими, як чарівні каменя.

Нехай триває ця поема, мов квітучий сад, Де слова линуть, мов ріка, веселі й владні. Світ шарів запрошує на танок часу й простору,
Де кожен мрії – чарівність, де вічно вірють у диво.

У затишку вечорів тихих,
Таємниці в суті досліджував я.
Де смуток зустрічається з легкістю,
І мрії пливуть, мов вільний потік.

Тут серпанки сплітаються зірками,
Світить місяць, наче вірний світлофор.
В думках згадуються минулі дні,
І серце тихо шепоче: “Живи!”

Під таємничим відкритим небом
Розкриваються таємниці часу.
Де тіні танцюють у півмріях,
А вітер шепоче свої пісні.

О, таємниці тихих вечорів!
Вони неначе книга давніх легенд.
Їх вирішити – не для нас здати,
Лиш залишитись, спостерігаючи.

Так хай же вечори тихі тривають,
Зберігаючи свій вічний спокій.
Бо в їхніх таємницях ми знаходимо себе,
І відкриваємо дорогу до світла.

У країні думок і рацій,
Де числа танцюють у стінах казкових складів,
Математика — найвищий закон,
Відкриває шляхи відкриттів.

Вона — відкриття без меж,
В світі істин, де зорі мов рими,
Розв’язує задачі й створює зв’язки,
Математика — мова творчості вічної.

У руках математика ключі до долі,
Де формули звучать мов пісні,
Від кутів та ліній до найскладніших рівнів,
Вона веде нас крізь час і простір.

О, математика, ти вічно мудра,
Твої числа — музика для душі,
Ти вклала в нас віру в безкінечне знання,
Твоя краса не має межі.

Нехай же лунає голос твій,
В умах і серцях усіх народів,
Математика — вічна поема,
Що сплітає світ і гармонію в нас.

У країні чарівників, в дивовижній казці,
Де сонце мерехтить в золотих проміннях,
Там мешкає великий чарівник,
Володар казкових сил і чудес.

Він чарує вечірні зорі в небі,
Підступається до срібних місячних променів,
Розквітають в садах троянди й лілеї,
І всюди лунає його чарівний сміх.

У лісі густому дзвенять дзвіночки,
Звуть до себе кожного мандрівника,
Щоб розповісти казкові історії,
І виказати дорогу в невідоме.

Чарівник творить світ, що повний дива,
Де кожна квітка здатна розповісти казку,
Де вітер шепоче таємні слова,
І всюди панує веселий сміх.

Літають на небі феї і лелеки,
Приносять добро й щастя в кожен дім,
А в серцях людей горять світильники,
Вогонь кохання, що ніколи не згасне.

О, чарівник, мудрий і добрий,
Ти наш провідник у світі казковому,
Насолоджуймось цією красою безмежною,
І зберігаймо її у серцях своїх вічно.