У сонячному світі, де дитячі душі,
Розцвітають усмішки, як квіти весняні.
У їхніх очах світяться радісні промінці,
І щастя огортає їх, як теплий весняний день.

Дитяча усмішка - це диво безмежне,
Яке ллється з серця, мов струмок води чистої.
Вона легка, наче пух, і тепла, як сонечко,
І вміє розсмішити навіть найсумнішого.

Вона милує серце, мов музика дзвінка,
І зігріває душу, як ласка теплих рук.
Вона лікує болячки, наче магічна зілля,
І втішає враз, як чарівна казка казкова.

Дитяча усмішка - це світло нашої долі,
Що сяє в найтемніший момент нашого життя.
Вона здатна змінити все, навіть найгірше,
І дарує нам віру, що все буде добре.

Тож бережімо це диво, як найцінніший скарб,
І даруймо усмішку дітям із усіх сімей.
Бо дитяча усмішка - це наша надія,
Що світло щастя завжди буде з нами.

У школі, де діти знання здобувають,
Де серце вчительське їм світлом веде.
Де кожна книга мов таємнича казка,
І вченість - це стежина в невідоме лісі.

У класі, де літери перетворюються на слова,
Де розум розквітає, як весняний сад.
Де математика - це гра з числами,
І географія - це мандри країною світу.

У коридорах, де дружба росте як квітка,
Де звуки сміху лунають від дверей.
Де вчителі - неначе кермо на кораблі,
І навчання - це подорож у невідомість.

У спортзалі, де сила здоров'я та духу,
Де командність - це здатність до перемоги.
Де рух - це мова, що каже про життя,
І здоров'я - це скарб, що нам дарується.

У школі, де мрії стають реальністю,
Де кожен учень - це майбутнє країни.
Де душа народжується знанням і вірою,
І школа - це джерело, що ніколи не висохне.

Школа, де серця відкриваються на весь світ,
Де кожен день - новий крок до мрії.
Де вчителі - неначе крила, що піднімають,
І навчання - це священний обряд.

В тихому вечірньому світлі,
Де зірки сяють нашою мрією,
Летить колискова казка, наче пташка,
Щоб уві сні привести тебе в країну світанкову.

Там, де місяць співає колискові пісні,
А вітерець шепоче таємничі слова.
Сплячи, ти ввійдеш у світ, як магічний сад,
Де казкові квіти розквітають на твоєму шляху.

Там літають сни, як кольорові метелики,
Летять високо, ковзаючи небесні простори.
А зірки сиплять блискучі іскри,
Оповиваючи твій сон невидимими крилами.

Колискова казка, як вода в річці весняній,
Несе тебе крізь час, наче легкий ланцюжок.
І лунають слова, як мелодія ніжна,
Обіймаючи тебе у своїх невидимих руках.

Засинай, моє сонечко, в теплім світлі мрій,
Де казка розцвітає, наче квітка весняна.
І в колисковій казці ти знайдеш своє щастя,
Сплетене з вечірніх зірок і чарівних мрій.

Що за день , такий святковий,
Що за ранок , такий веселий.
Уявили , немов небо, потрапивши в світ казковий,
І ніжна усмішка , як мир чарівний.
І у деякі пригоди , наче в лісі,
Ми , як зірки потрапили, в домівці чарівній.
А ми зайшли туди , немов діти веселі.
Як краса , як чиста , святкова казка.
Побачили , немов сльози текли , від щастя.
Що , за під ялиночку зелену і барвисту,
Немов коробку велику , гарну , і красиву.
І сюрприз , як подарунок дивовижний ,
Всі побігли , як веселі тваринки , відкривати.
Що за диво , що за віра та любов,
Сяють у святкові ночі.
І , диво , немов ангел , сюрприз подарувало,
Як радість , що дарує щастя , так щасливо.
І ось , це такий святковий ранок,
З сюрпризом, як великий подарунок!

В казковій нічі, де мрії розквітають,
Жили друзі: лев "Бабай" і кіт "Том",
Кішка "Мішель" і кролик "Стрибунчик" -
Лісові дива, які завжди з ними були.

Ліс тягав їх в свої зелені поля ,
Де кожен кущ мов казковий стрункий арфій.
Серце природи в лісі било в такт,
А друзі грали із зірками в небесах.

Морські хвилі плескали , приносячи казкових гостей,
Рибка "Карась" та рак"Пустоловик"- цікаві морські тварини.
Із скафандром вони під морською хвилею пливли,
Де чекали пригоди та таємничі острови.

На острові зустріли вони черепаху "Дергачку",
Що мудро дивилась на зірки над водою глибокою.
"Бабай", лев мудрий, сказав: "Друзі, будьмо єднані,
В природі сила, коли ми всі разом!"

"Том", кіт лукавий, грав на арфійській струні,
А "Мішель" і "Стрибунчик" танцювали казковий вальс.
Риба-хижак "Щука" обіймала води глибокі,
Усі разом, як друзі, ділилися своїми таємницями.

До лісу та моря вони мандрували вдень і вночі,
Збираючи скарби природи, незрівняні й яскраві.
Повчальні слова їхні лунали в серцях мов приказка,
Бо у казковій ночі , дружба – це найбільший скарб.

У країні, де квіти розквітають,
Де серця в людей доброту сіють.
Поема грає, як вітер весняний,
Про добро в людях — великий вчинок.

Доброта — сонце, що світить усюди,
Там, де в грудях серце, як тепле кохання весни.
Людина добра в справах своїх,
Допомагає бідним, несе щастя на крилах.

У вчинках милосердних, справжніх і чистих,
Де відданість добру, там променіла світла велика ріка.
Боротьба добра — як сонячна зірка,
Сяє в небі добро, проганяє тьму, немов волошка.

Характер доброї людини — мов ріка весняна,
Щедра, безмежна, як сад багатий у квітах.
Все добро у людині, з великим серцем,
Там, де щирість і турбота — в гармонії весняних відчуттів.

Допомога бідним — свята мета,
Всі руки, що тягнуться, взаємодопомога.
Бо в кожному добрі, немов у весняному дні,
Сховане величезне щастя, що врятує світ від темряви.

А,що за гарненька така,
Дівчинка маленька.
Ходить стежкою у лісі,
У дивовижній красі.
Сонце тихесенько чисто гріє,
І хмаринки пливуть , наче пелюстки.
Пташині зірки співають,
Немов у небесах .
Сяде дівчина на колоду,
Немов , як немовля.
Грає, як кішки бігають,
Розмовляє , як ніжний ангел.
Слухає пташині голоси,
Дивиться , як мисливець.
Як у дивовижнім лісі,
Щастя , крізь тварин співає.
Небо , сонце і вода,
Поєднані , як чиста краса.
І вітер весело шумить,
І як рибки весело пливуть.
І як додому вона пішла,
Немов назбиравши ягоди лісові.
І трава зелена , немов поле,
І город ,немов врожайний.
І щире серце радісно співає,
І душа радіє сильно.
І краса , як природа,
Все що крутиться у неї.
Як у принцеси маленької,
Головне, що щастя дарує всім.
Маленька дівчинка , як дивовижна квітка,
Усім дарує радість , немов чарівна перлинка.

Запахло весною, радіється люду,
І вишні нарешті в садку розцвіли.
І гамір, і сміх, дітвора скрізь і всюди
Не може натішитись нашій весні!

Та й Мурчик не проти весняних листочків,
Й радіє всім квітам й пахучим гілкам.
Ще б пак! Йому добре сховатись нарешті
Не десь там, під снігом, а в морі тепла!

Тепла і краси, де наш Мурчик гуляє
Як принц, або лицар, чи просто юнак!
Він голову вище задер, ніби знає,
Що він - то є красень, що він - не простак.

Біленький гуляє по гілці вишневій,
Мурчить так поважно, як бравий співак!
А потім стрибає ще й на яблуневу...
То Мурчику добре живеться ось так!

Ой, добре живеться і Мурчик то знає,
Нічого не зробиш - він то заслужив!
Ну все, він пішов, бо ж часу не має -
Ще гілки черешні він не дослідив!

Жив на великому подвір‘ї сірий кіт,
Подалі від людей та ночував в підвалі.
Був як завжди один на самоті
І так життя його похмурі дні тривали.

Блукав до ночі в пошуках харчів,
Та зазвичай їв, що перепадало.
Траплялося від холоду тремтів,
Це Сірого нітрохи не лякало.

Він був сміливим в бійку першим ліз,
Хоч і самотній , цінував свободу,
Але почувши під кущами писк,
Він стрімголов приймчав на допомогу.

Малий клубочок жалібно нявчав
І не чекав вже ні від кого порятунку.
За шкірку взявши ,Сірий потаскав
Його до себе, до свого притулку.

Тепер вони удвох в холодну ніч,
Тулилися, бо так в житті траплялось
І було чути як мурличе у ві сні,
Маленьке кошеня , що врятувалось.

І так минали дні , кіт їжу здобував,
Щодня радів він другові новому,
Та був бродяга і напевно знав,
Що без людей не вижити малому.

Зима прийшла і вітер задував.
Хоч Сірий жалкував бо до малечі звикнув,
Але ,побашивши хлопчину,в мить поклав
Під ноги кошеня і швидко зникнув.

Він так радів , що є в малого дім,
Бо не загине у холодному підвалі.
Все поглядав на світло у вікні,
Але його життя тривало далі,

Була морозна ніч ,на холод не зважав
Як завжди видавав з себе бравару,
Він змерзнув до кісток,що лап не відчував
І вже з останніх сил приліг під лаву.

Та раптом хтось так бережно підняв
І Сірий знов почув знайомий голос,
То хлопчик ,ні на кого не зважав,
Тягнув кота у дім , щоб бути поруч.

Тепер він не один , подалі від усіх,
Маленьке кошення і тихе муркотіння.
Спостерігав щасливо , як кружляє сніг
Вже за вікном по іншу сторону подвір‘я.

23.09.2022.
Автор: Верховчанка
(Людмила Сун-Дун-Чан)

(За мотивами маленького оповідання)

Кап-кап-кап,
Біжить струмок,
Це наш дощик,
Скік та скок.
Він земличку поливає,
Квіти сріблом прикрашає,
Щоб росли вони гарненько,
Підіймались височенько.
Горобці й собі радіють,
Лапки, крильця вправно миють.
Дощик весняний хлюпоче,
Всім добра на світі хоче.