За вікном лежить сніжок
Він засипав поріжок.
Прикрашає все навколо,
Щоб зима була казкова.
Морозець й собі «не спить»
Грати з дітками «біжить».
Тож вдягли ми рукавички
Тільки мерзнуть наші щічки.
Он ялиночка зростає
Вгору віти підіймає.
Щоб не сумно їй було
Ми її друга зліпимо.
Поруч буде сніговик
Він великий чарівник.
Хай же мрії всі здійсняться
Завжди буде мир та щастя.

Лід тоненько річку вкрив,
Свою ковдру розстелив.
Спить собі маленька жабка та веселі карасі,
Сниться їм яскраве сонце і гладенькі камінці.
Шум вітриська, що у волю
Грає з хвилею прудкою.
Шелест липи та дубів,
Спів веселих цвіркунів.
Скоро-скоро крига скресне
Тож приходь до нас вже, весно!

Срібні намистини розсипались землею,
На сонечку блищать, наче кришталь.
Від них оживає травичка зелена,
Тендітну голівку крокус підійма.
Все знову поринуло у світло й тепло,
Щоб разом з весною нам добре було.

Їжачок-боровичок стежкою мандрує,
Він веселий та щасливий по землі крокує.
З неба сипле дрібний сніг й поле огортає
Та весна в його душі квіткою буяє,
Бо сьогодні він побачив диво й чудеса,
Пролісок тендітний з землі пророста.

#Ділюсядитячимивіршамизвами💙
Лід тоненько річку вкрив,
Свою ковдру розстелив.
Спить собі маленька жабка та веселі карасі,
Сниться їм яскраве сонце і гладенькі камінці.
Шум вітриська, що у волю
Грає з хвилею прудкою.
Шелест липи та дубів,
Спів веселих цвіркунів.
Скоро-скоро крига скресне
Тож приходь до нас вже, весно!

Вночі хтось тихо завітав
Поки я солоденько спав.
Можливо мама, або тато?
Казали, завтра буде свято,
Бо під подушку хтось поклав,
Гостинець - може Миколай?

Багато я зусиль доклав.
Угоду із Святим уклав,
Що буду вчитись, помагати
І вчасно в ліжечко лягати,
Хоч зовсім я дорослий вже,
Бо виповнилось сім адже.

Дідусь мене колись повчав:
"Щоб різочку я не чекав,
Увесь час маєш бути чемним,
Щоб рік, не став цей недаремним,
Бо подарунки за звичай
Приносить Святий Миколай."
05.12.2022 Анна Стоєва.

Котику маленький,
Спи давай рідненький.
Матуся наказала,
Щоб я вже засинала.

Ти очки закривай
І тихо спочивай,
Та обійми Ганусю,
Пухнастою лапусей.

Ти сон оберігай,
Від мене не тікай,
Як тільки ми заснемо
То миттю ми збагнемо.

Що можна уві сні
Качатись в бур'яні,
Стрибати по калюжам,
А кіт - стати вельможей.

Але лиш у казках,
І у дитячих снах.
Мабуть я засинаю,
Бо вже тебе шукаю...

#Ділюсядитячимивіршамизвами💙
За вікном летять сніжинки,
Схожі на м’які пушинки.
Вибігаю я із хати,
Хочу їх собі спіймати
Та малі так швидко тануть,
Що лишають тільки пам’ять.

Дуже давно жили два музиканта. Вони постійно змагалися між собою, хто з них кращий, а коли вони по одному і не завжди виходили на сцену і грали нову композицію та один із них запрошував один одного послухати нову створену композицію сварилися після виступу, бо одного з них директор театру хвалив та всі люди були захоплені, бо слухали музичний твір з задоволенням, неначе вся сцена з глядачами була підкорена, а у іншого композитора виходило, але гірше.
І так старався композитор, що прийшлося йти до відьми та просити в неї допомоги. Композитор звернувся до відьми сказавши, що в нього є мрія одна. Вона спитала, яка мрія? Він промовив: «я хочу бути схожим на свого товариша». Відьма спитала, що ви маєте на увазі? Він сказав, що мій товариш краще за мене у всьому. Відьма допомогла йому, промовив: «тобі треба піти в далекі гори. Ітимеш 7 днів та сім ночей поки не дойдешь до самої високої гори». Композитор спитав чому так ви кажете?А нова відповіла: «у тебе є мрія, я тобі сказала, що зробити, а ти, як знаєш и дала йому чарівний шарф». Спитавши навіщо мені чарівний шарф, а вона промовила, так треба. Бо ходит міф:
«Високо - високо на вершині гори в хмарах живуть Сильфи.
Сільфи діляться на світлих і темних. Світ світлих сильф – легкі створіння неймовірної краси. Вони чарівно танцюють, дарують поцілунки, проте, як повітря мінливі, норовливі і непостійні. Вони подвбні на людей, але, на відміну від людей безмертні, до того ж володіють магією.
Живуть сильфи неймовірно довго, майже вічно і ніколи не старіють - завжди виглядають молодими та напрочуд привабливими.
А світ темних сильф розташовуються під землею.
В надрах землі ховаються карлики — темні сильфи — вправні ковалі, володарі незліченних скарбів.
Вважалося, що сильфи можуть набувати людського вигляду в зменшеному вигляді, щоправда, на дуже короткий час. До людей вони зазвичай ставляться з інтересом і нерідко беруть їх у своє суспільство. Казали, що деяким пощастило навіть пожити деякий час серед цих істот. Самі сильфи теж іноді спускаються на землю.
Їхній роботі ми зобов'язані появою і слабкого подиху, і найпотужніших ураганів. Сильфам стародавні приписували роботу з моделювання сніжинок та збирання хмар. Останнє вони робили за допомогою духів води – ундін, які постачали вологу.
Деяким сильфам доводиться часто займатися проблемами людей, полегшуючи їхній біль і страждання. Вони також відіграють роль тимчасових ангелів-хранителів. Згідно з давніми віруваннями, кожній людині передбачена певна сильфа.
Сильфи хороші помічники в охороні будинку та власності. Їхня енергія може бути такою сильною, що грабіжники побояться навіть з'явитися поблизу. Є у сильфів і найважливіше призначення. Справа в тому, що людині, що володіє астральним зором, земна атмосфера може здаватися наповненою згусками криваво-коричневого туману. Ці астральні згустки є нічим іншим, як скупчення негативної енергії, випромінюваної у простір свідомістю більшості представників людства.
Низький духовний рівень людей, їх жадібність, заздрість, ненависть один до одного наповнюють астральні та ефірні шари планети задушливим коричневим газом, надмірні скупчення якого порушують рівновагу природних стихій та провокують різні катаклізми – землетруси, повені, урагани тощо.
Невтомна праця стихій рятує планету та людство від багатьох невідомих нам небезпек.».
І додала тобі треба натрапити на світлу Сільфу. Композитор злякався та пішов від відьми при цьому подумавши, то тільки міф. Що це за відьма така? Що це за допомога така?.
Трохи згодом, коли товариши дуже сильно посварилися в театрі та директор сказав: йди та перероби все, що ти написав та зіграв. Час трохи пройде будуть тебе слухати люди та радіти за тебе та за твій талант. Тільки трохи попрацюй над собою, в тебе добре виходить, а треба краще, якщо хочеш з нами бути». Він ще більше розвалився та пішов до гори взявши собою чарівний шарф та нотний зошит з олівцем за порадою відьми. Пройшовши декілька кілометрів під кінець дня згадав пісню:
« Я піду в далекі гори
На широкі полонини,
І попрошу вітру зворів,
Аби він не спав до днини.» та почав записувати ноти під ці строки.
На третій день люди кудись тікали, він спитав одну жінку: ти куди? А вона йому тікай звідси там торнадо. А він не повіри та каже: я закохався в тебе. Виходь за мене, а вона мовчки побігла.
Він пішов далі та за декілька шагів він побачив торнадо і бігти було нікуди, бо рідко хто втікав від Торнадо.
Торнадо його захопило в свої сіті він там літав довго, поки Торнадо не вкинуло його на землю. Все що він взяв собою розліталося по різних місцях. Так він без пам’яті лежав ще 3 дні, аж десь рано зранку на сьомий день він проснувся, не повіривши своїм очам побачив гарну фею вона літала біля нього та потім його поцілувала та зникла.
Трохи згодом він повернувся до театру та з ним коїлися дивні дива. Композитор пішов виступати зігравши мелодію та заспівавши текст пісні. Люди мовчки слухали його та через 1 хвилину, коли він закінчив йому обладнували стоячі та кричали браво. Навіть директор подякував йому, промовивши: можеш, коли хочеш.
Після концерту люди підійшли до директора і сказали, що у вас талановитий композитор, хай ще щось нам зіграє. Директор так радів та побіг просити композитора зіграти та заспівати щось ще, бо люди просять. Композитор не відмовився. Всі були раді та задоволені.
Побачивши це його товариш теж за нього зрадів, сказавши: «нарешті ти повернувся». Товариши затоваришували та обмінювалися різними ідеями.
А коли промайнув деякий час, то товариш почав ревнувати, чому це він став краще за нього, подумавши про себе: «дивно все це».
Композитор так радів, що його люблять глядачі та хочуть його слухати, тай не дарма він пішов до гори. Та він згадав про кохану, яка тікала від Торнадо. Трохи згодом він зустрів її та запропонував вийти за нього заміж тай вона була не проти. Та перед весіллям знову до Композитора прийшла його фея, яка зачарувала його та мрія його здійснилася. На ранок віт так захопився всім що відбувалося з ним та навіть забув про власне весілля пішов за мрією покоряти гори. Та цією ніччю фея зникла назавжди, але він так все це повірив, що не міг жити без феї.
Йшли місяці всі були захоплені подіями і при цьому він чекав свою фею, коли вона прийде.
Через декілька днів фея прийшла, а він взяв чарівний шарф та накрив її цим чарівним шарфом. Миттєво померла її фея і всі мрії були нездійсненними. Тобто розбилися всі його мрії. Убитим горем композитор вже ніколи не зможе бути знаменитим.

Колись дуже давно багата сім’я віддала свою дитину бідній сім’ї, де жили моряки. З часом батьки зрозуміли, що дівчинка була дуже незадоволена всім і вона потайки ходила до річки. Дівчина мала здібності перетворюватися в водну діву. Ці водні діви виходять при світлі місяця на поверхні вод і берегів, грають на арфах, співают і водять хороводи. Одна водна діва розчісуючи золоте волосся, водна діва наспівувала чудову пісню. Почувши її, моряки, що пропливають повз, забувають про все, і гинуть, натикаючись на рифи або стають коханими у водному царстві. Водна діва схоплювала їх в обійми і разом з ними хилилася на дно озеро, річок, морів і джерело, де дарували своє кохання і де роки і століття проходили як мить.
Краса їхня зваблива, очі знеструмлять, як небесні зірки, а розсипаються по плечах кучері шелестить і дзвенить чарівною музикою, як тільки людина почує музику їхньої кучері, вона впадає в непробудний сон. Так діва мститься всім чоловікам. Ундіна могла керувати погодою, насилаючи дощі. Ундіна носиться над нивами та полями, і з одного боку, наповнюючи їх вологою дають багатий урожай, а з іншого, посилаючи несвоєчасні зливи та бурі, ушкоджують жнива. Батьки гадки не мали, чому вона туди ходила. Аж раптом сусід побачивши русалку та пізнавши дівчину сусідів злякалися та побігли дізнаватися правду у сусідів при цьому сусід поширив чутки по селу.
Довго ходили дивні чутки по селу. Так всі розбиралися, що посварилися між собою. Та батьки заборонили донці ходити до річки. Поки не стався поганий випадок з людьми.
Тим часом молодий парубок виїхав в річний похід взявши з собою друзів.
І от вчора був повінь, вода убувала і прибувала, в цей час мене занесло, а я погано орієнтуюсь на місцевості і заблукав. Оглянувши все навкруги я прокинувся один без друзів. Тільки по гарному голосу я зміг вийти на берег. Поки виходив знайшов чарівну квітку та побачив струну, яка лежала біля дерева. Молодому парубку було нічого не зрозуміло, але він не здогадуючись ні про що зірвав папороть на березі річки та одразу взяв обмотав талію одним кінцем струни, а іншим кінцем обв'язав навколо дерева.
Ундіна закохалася у молодого парубка – а той у неї. Знаючи про те, що народивши дитину, вона втратить безсмертя, водна діва все одно погодилася вийти заміж за коханого. На вінчальному вівтарі молодий парубок поклявся їй у вірності: "Дихання кожного мого ранкового пробудження буде запорукою любові та вірності тобі".
Через деякий час, Ундіна відкриває коханому після шлюбної ночі таємницю свого походження: «Знай же, мій коханий, що стихії населені істотами, на вигляд майже такими ж, як ви, але тільки рідко - рідко вони показуються вам на очі, у вогні іскриться і танцюють дивовижні саламандри, у надрах землі копошаться худі, підступні гноми, у дібровах пурхають лісові жителі - ельфи, їхнє царство - повітря, а в озерах, річках, струмках живе велике плем'я водних духів...».
Ундіна продовжила: «В одному ми гірше вас. Ми і подібні нам породження інших стихій безслідно розсипаємося в порох духом і тілом і, тим часом як ви коли-небудь воскреснете для нового, більш чистого життя, ми залишимося там, де залишаються пісок, і іскра, і вітер, і хвилі... Тому - то й немає у нас душі, стихія рухає нами, нерідко вона підкорює нам, поки ми живемо, і розвіює нас, коли ми помремо... І знайти душу ми, породжені стихією, можемо, тільки злившись у потаємному таїнстві кохання з ким - небудь з вашого племені. Ну ось - тепер у мене є душа, я зобов'язана нею тобі, мій невимовно любий...».
Через рік Ундіна народила йому сина. Минали роки. Вона старіла, і чоловік почав втрачати до неї інтерес. Одного прекрасного дня водна діва застала його в обіймах іншої, молодшої за неї дівчини. Убита горем, водна діва прокляла свого чоловіка: "Ти присягнув мені своїм ранковим диханням! Так знай - поки ти не спить, воно буде при тобі, але як тільки ти заснеш, дихання покине твоє тіло і ти помреш".