У країні, де квіти розквітають,
Де серця в людей доброту сіють.
Поема грає, як вітер весняний,
Про добро в людях — великий вчинок.

Доброта — сонце, що світить усюди,
Там, де в грудях серце, як тепле кохання весни.
Людина добра в справах своїх,
Допомагає бідним, несе щастя на крилах.

У вчинках милосердних, справжніх і чистих,
Де відданість добру, там променіла світла велика ріка.
Боротьба добра — як сонячна зірка,
Сяє в небі добро, проганяє тьму, немов волошка.

Характер доброї людини — мов ріка весняна,
Щедра, безмежна, як сад багатий у квітах.
Все добро у людині, з великим серцем,
Там, де щирість і турбота — в гармонії весняних відчуттів.

Допомога бідним — свята мета,
Всі руки, що тягнуться, взаємодопомога.
Бо в кожному добрі, немов у весняному дні,
Сховане величезне щастя, що врятує світ від темряви.

А,що за гарненька така,
Дівчинка маленька.
Ходить стежкою у лісі,
У дивовижній красі.
Сонце тихесенько чисто гріє,
І хмаринки пливуть , наче пелюстки.
Пташині зірки співають,
Немов у небесах .
Сяде дівчина на колоду,
Немов , як немовля.
Грає, як кішки бігають,
Розмовляє , як ніжний ангел.
Слухає пташині голоси,
Дивиться , як мисливець.
Як у дивовижнім лісі,
Щастя , крізь тварин співає.
Небо , сонце і вода,
Поєднані , як чиста краса.
І вітер весело шумить,
І як рибки весело пливуть.
І як додому вона пішла,
Немов назбиравши ягоди лісові.
І трава зелена , немов поле,
І город ,немов врожайний.
І щире серце радісно співає,
І душа радіє сильно.
І краса , як природа,
Все що крутиться у неї.
Як у принцеси маленької,
Головне, що щастя дарує всім.
Маленька дівчинка , як дивовижна квітка,
Усім дарує радість , немов чарівна перлинка.

Запахло весною, радіється люду,
І вишні нарешті в садку розцвіли.
І гамір, і сміх, дітвора скрізь і всюди
Не може натішитись нашій весні!

Та й Мурчик не проти весняних листочків,
Й радіє всім квітам й пахучим гілкам.
Ще б пак! Йому добре сховатись нарешті
Не десь там, під снігом, а в морі тепла!

Тепла і краси, де наш Мурчик гуляє
Як принц, або лицар, чи просто юнак!
Він голову вище задер, ніби знає,
Що він - то є красень, що він - не простак.

Біленький гуляє по гілці вишневій,
Мурчить так поважно, як бравий співак!
А потім стрибає ще й на яблуневу...
То Мурчику добре живеться ось так!

Ой, добре живеться і Мурчик то знає,
Нічого не зробиш - він то заслужив!
Ну все, він пішов, бо ж часу не має -
Ще гілки черешні він не дослідив!

Жив на великому подвір‘ї сірий кіт,
Подалі від людей та ночував в підвалі.
Був як завжди один на самоті
І так життя його похмурі дні тривали.

Блукав до ночі в пошуках харчів,
Та зазвичай їв, що перепадало.
Траплялося від холоду тремтів,
Це Сірого нітрохи не лякало.

Він був сміливим в бійку першим ліз,
Хоч і самотній , цінував свободу,
Але почувши під кущами писк,
Він стрімголов приймчав на допомогу.

Малий клубочок жалібно нявчав
І не чекав вже ні від кого порятунку.
За шкірку взявши ,Сірий потаскав
Його до себе, до свого притулку.

Тепер вони удвох в холодну ніч,
Тулилися, бо так в житті траплялось
І було чути як мурличе у ві сні,
Маленьке кошеня , що врятувалось.

І так минали дні , кіт їжу здобував,
Щодня радів він другові новому,
Та був бродяга і напевно знав,
Що без людей не вижити малому.

Зима прийшла і вітер задував.
Хоч Сірий жалкував бо до малечі звикнув,
Але ,побашивши хлопчину,в мить поклав
Під ноги кошеня і швидко зникнув.

Він так радів , що є в малого дім,
Бо не загине у холодному підвалі.
Все поглядав на світло у вікні,
Але його життя тривало далі,

Була морозна ніч ,на холод не зважав
Як завжди видавав з себе бравару,
Він змерзнув до кісток,що лап не відчував
І вже з останніх сил приліг під лаву.

Та раптом хтось так бережно підняв
І Сірий знов почув знайомий голос,
То хлопчик ,ні на кого не зважав,
Тягнув кота у дім , щоб бути поруч.

Тепер він не один , подалі від усіх,
Маленьке кошення і тихе муркотіння.
Спостерігав щасливо , як кружляє сніг
Вже за вікном по іншу сторону подвір‘я.

23.09.2022.
Автор: Верховчанка
(Людмила Сун-Дун-Чан)

(За мотивами маленького оповідання)

Кап-кап-кап,
Біжить струмок,
Це наш дощик,
Скік та скок.
Він земличку поливає,
Квіти сріблом прикрашає,
Щоб росли вони гарненько,
Підіймались височенько.
Горобці й собі радіють,
Лапки, крильця вправно миють.
Дощик весняний хлюпоче,
Всім добра на світі хоче.

За вікном лежить сніжок
Він засипав поріжок.
Прикрашає все навколо,
Щоб зима була казкова.
Морозець й собі «не спить»
Грати з дітками «біжить».
Тож вдягли ми рукавички
Тільки мерзнуть наші щічки.
Он ялиночка зростає
Вгору віти підіймає.
Щоб не сумно їй було
Ми її друга зліпимо.
Поруч буде сніговик
Він великий чарівник.
Хай же мрії всі здійсняться
Завжди буде мир та щастя.

Лід тоненько річку вкрив,
Свою ковдру розстелив.
Спить собі маленька жабка та веселі карасі,
Сниться їм яскраве сонце і гладенькі камінці.
Шум вітриська, що у волю
Грає з хвилею прудкою.
Шелест липи та дубів,
Спів веселих цвіркунів.
Скоро-скоро крига скресне
Тож приходь до нас вже, весно!

Срібні намистини розсипались землею,
На сонечку блищать, наче кришталь.
Від них оживає травичка зелена,
Тендітну голівку крокус підійма.
Все знову поринуло у світло й тепло,
Щоб разом з весною нам добре було.

Їжачок-боровичок стежкою мандрує,
Він веселий та щасливий по землі крокує.
З неба сипле дрібний сніг й поле огортає
Та весна в його душі квіткою буяє,
Бо сьогодні він побачив диво й чудеса,
Пролісок тендітний з землі пророста.

#Ділюсядитячимивіршамизвами💙
Лід тоненько річку вкрив,
Свою ковдру розстелив.
Спить собі маленька жабка та веселі карасі,
Сниться їм яскраве сонце і гладенькі камінці.
Шум вітриська, що у волю
Грає з хвилею прудкою.
Шелест липи та дубів,
Спів веселих цвіркунів.
Скоро-скоро крига скресне
Тож приходь до нас вже, весно!