Соняхами жовтими
Літечко квітує,
На душі так сонячно,
Бо тебе люблю я.
Добрим теплим поглядом
Ти за мною стежиш.
Почуваюсь молодо,
Ти ж, неначе лебідь

Обнімаєш міцно так,
Кутаєш у ніжність.
А зима наші серця
Нехай не засніжить.
Холод не торкнеться їх,
Байдужість і старість,
Хай не в”януть там повік
Кохання троянди.

2017 р.

Навесні,
із пробудженням ранкової зорі…
Навесні
я співатиму тобі мої пісні.
Навесні –
ці пісні бентежно-лагідно-сумні.
Навесні
я чекатиму тебе в своєму сні.
Навесні…
навесні…
навесні…
2023 р. ©Ірина Вірна

Я несу тобі квіти –
Світанковий жмуток.
Весняні мрійноцвіти –
мій тобі подарунок.

Я несу тобі сяйво,
У долонях тримаю.
І не буде вже зайвою
моя пристрасть-кохання.

Я несу тобі слово –
це таємне зізнання.
Хай воно і не нове,
але все ж не останнє.
11.04.23 ©Ірина Вірна

Незчулася – а граю в лицемірство.
Не зналася, але тепер свати.
Не вірила, але повсюди звірство.
Не плакала, та це не назавжди.
Не думала, але це все реально.
Не зичила, але ,на жаль , збулось.
Не мучилась, бо ж це все віртуально.
Не скучила. Уже так повелось.

Чому ти зраджена?
Життя…
Чому ображена?
Прощай.
Чому так боляче?
Мине.
Ну а за що це все?
Хитне.

Хитне не раз,
а ти поплач.
Потім забудь.
Тоді пробач
і йди вперед:
до своїх мрій,
до всіх бажань.
Ти тільки дій!

Це не твоя вина.
Нема
пояснень вчинкам.
Там пітьма.
Ти спину рівно-
тільки так!
Для тебе – сонце.
Він – слабак.

Ще буде щастя
і любов.
Ще буде радість
без умов.
Він був лише знак,
що не твоє.
Кохання там
вже не живе.

Ти справжня завжди.
Ти свята.
В тобі – краса
цього життя.
Себе цінуй найперше!
Знай:
для тебе сяє
небокрай!

І коли ти прийдеш до мене,
Не побачу твоєї тіні
Не тому, що пульсують вени,
Не тому, що це по обіді,
Не тому, що обрАзи грають
То сумне, то веселе мецо,
Не тому, що уже не мають
Більше наші зустрічі сенсу;
Не тому, що осіння злива
Топить розум – завжди топила,-
Не тому, що весна грайлива
Вже, незчувшись, тепло розгубила.
…Усе просто.Не маєш тіні.
Так, хотіла давно її вбити.
Не могла, стоячи на колінах,
Щохвилини примарою жити.

Вона все писатиме знов свої вірші,
А він все питатиме шлях у житті.
Вона так чекатиме справжньої тиші,
Він спрагло шукатиме вічної мли.

Вона все насправді давно зрозуміла,
А він знов блукає між ,,так” і між ,,ні” .
Вона ж бо сміється, хоч геть не до сміху,
А він плаче, ниє, бо думки сумні.

Вона намагалася – він не повірив.
Вона посміхалася – він пропустив.
Вона знову зникла. А він не помітив.
Вона не з’явилася.Він помарнів.

Вона не писатиме вже свої вірші,
А він не питатиме шлях у житті.
У кожного – своя занедбана тиша,
У кожного – спогад і шем на душі.

Молоде кохання, як вино,
Згідно з технологією зіграло все одно.
З нотами ванілі й обіцянок —
Манило мріями і блиском цяцянок.

Ще вчора — “сонце” й “все життя”,
Сьогодні — вже чужі, оце так відкриття.
Всі тости — за “навік” і “вічно”,
Не звертай уваги — суто символічно.

Серце — в ритмі, мозок — в шоці,
Маю надію — нейрони на твоєму боці.
Вино хороше потребує витримки і часу,
Щоб не мати потім смутну гримасу.

Бузок цвіте, цвіте бузок,
А вітер пахощі розносить.
Вдихнути б їх іще разок,
В небесну задивитись просинь,

Як в твої очі голубі,
Що зваблюють мене щоразу.
Серденько віддаю тобі,
Воно твоє, воно не зрадить.

2016 р.

Давай ми з тобою скупаємось
Під теплим напливом доща!
Де веселка за обрій ховається.
Там серце затихло, співає душа…
Давай ми з тобою зануримось
У водні глибини, де горя нема!
Де чайка в повітрі милується,
Де зранку у росах трава запашна…
Давай ми з тобою загубимось,
Де сонце сідає і сходить зоря!
Де гори в тумани закутались,
Де б’ються об звивисті скелі моря!
Якщо ти хоч на мить сумніваєшся,
То я тобі скажу – навіки твоя!
А може все ж таки закохаєшся
І будемо в світі краси ти і я…!