Не треба слів гучних і сильних,
Не обіцяй, що назавжди!
Я в цьому більш не бачу сили,
Все тимчасово, припини!

Не треба цих питань, банально,
Не лізь у серце, не кричи.
Я вже давно живу охайно,
Хаос прибравши із душі.

©_Alex.aaa_virshi_

А знаєш, я нарешті відпустила,
Це сяйво мрій, яке мене губило.
І знаєш, та образа вже не прийде,
Бо вибір мій - не жити в користь злидням.

А знаєш, я так довго плакала, страждала,
Все думала, та що ж зі мной не так?
Не розуміла поклику нахабно,
Доки упевненість не взнала я на присмак.

Ти знаєш, зараз я щаслива,
Не дивлячись, що з донькою сама!
Я піднімаюся з колін невпинно,
Потрохи створюючи нову версію життя!

Ти просто знай, лише хорошого бажаю,
Ти посміхайся, змінюйся, іди вперед.
Роби все те, що серце тобі скаже,
Але мою сім'ю облиш насамперед!

©_Alex.aaa_virshi_

Запам'ятай на довгий час,
Як себе ти поміняла!
Як ця історія "Про нас"
Твою мету лиш розтоптала!

Це був важкий урок від долі,
Щоб поміняла свій підхід;
Або театр, де абсурд поволі
Диктує кожен зайвий хід.

Залиш момент, коли програла,
І почуття затьмарити змогли .
Щоб ця помилка тебе не наздогнала,
Щоб очі знов не плакали.

©_Alex.aaa_virshi_

"Кохання не буває!" -
Кричить хлопчина в мікрофон.
Шепіт брехні в душі лунає,
В кишені заздвонить айфон.

Він візьме слухавку ураз,
Не думаючи закричить.
Почувши лезо слів напоказ,
Впаде сльоза, вона мовчить.

Він ще раз грубо запитає,
Неначе в пеклі чорт бридкий.
"Я захворіла... -тихо пролунає -
І висновок дали страшний!

Я знаю зараз ти у справах,
Але послухай, що скажу!
Згадаймо наше літо в травах,
І ця розмова дежавю...

Тоді уперше душу відчинила,
А ти мене поцілував...
Я завжди почуття у серці хоронила,
А ти цих слів очікував.

Період наш, він був прекрасний,
Ти все кричав: "Не відступлю!"
Закінчився роман у нас короткочасний,
Усе одно тебе люблю!!!

Маневри відкладати у шухляду,
І не соромся друзів-гультіпак!
Мала, казав, я для медичного розгляду,
Але у мене знайшли рак!"

Не встиг сказати він нічого,
Зв'язок миттєво обірвала.
Всередині занило в нього,
І ще дзвінок, вона не взяла...

Хотів знайти її і бути поруч,
Хлопчина теж не розлюбив!
Але усе, що мав при собі білий обруч,
Який коханій так надіти і не встиг...

©_Alex.aaa_virshi_

Обійми мене так ніжно,
Як ніхто не обіймав!
Притулюсь до тебе тихо,
Шепіт тихо пролунав.

Розкажу я таємницю,
Душу виверну тобі.
Зруйнував мені скарбницю,
Я замкнулась у пітьмі.

Стогне серце, страх в очах,
Біль по ребрам б'є так сильно!
Захлинаюсь у ночах,
І не можу жити вільно!

У думках лиш образ твій,
І минуле поруч сіло.
Я обрала потяг мрій,
Бо терпіння все зітліло!

©_Alex.aaa_virshi_

Пройдуть роки, пройдуть і ночі,
В яких думками я застряг.
Недовго ще й забуду твої очі,
Твій шарм і біль, який з тобою в мить досяг.

Усі говорять, що облиш,
Марнуєш час дорогоцінний,
Усі твердять переболиш,
Розрив на всіх один, незмінний!

І розум теж це розуміє,
Але у сердці ураган...
Разом життя в багатті тліє,
У голови собі приставлю я наган...

Тремтить рука, душа радіє,
Закінчаться знущання враз!
Але в очах вона з'явитися посміє,
І пропаде весь слід образ...

Чому кохаю її сильно,
Чому я нехтую собою?
Ні, дверь зачинена навічно!
Разом залишуся з журбою!

©_Alex.aaa_virshi_

Він часто дарував для неї квіти -
Вона любила квіти чарівні.
Чи то ромашки, чи то першоцвіти...
Але троянди - то улюблені її.

Він дарував червоні, бо любив,
Вона ж то знала! І букет приймала.
Щодня розкішну красоту носив,
Бо думав він - вона його кохала.

Вона ж любила квіти - не його,
Бо серцю не накажеш, як у книжці.
А він носив букети знов і знов -
Троянди ніжні для своєї квітки.

А потім він приніс їй жовті квіти -
П'янкі троянди та чомусь сумні ...
Він зрозумів - не можна так любити,
Коли нема цвітіння у душі.

І він пішов... Вона ж чекала квіти!
Рожеві квіти! Смуток на душі:
Нема його - й троянди вже не тішать...
Лишились тільки гострі колючки...

Він часто дарував для неї квіти -
Вона любила квіти чарівні.
Чи то ромашки, чи то першоцвіти...
Але троянди - то улюблені її.

Він дарував червоні, бо любив,
Вона ж то знала! І букет приймала.
Щодня троянди ніжні він носив,
Бо думав він - вона його кохала.

Вона ж любила квіти - не його,
Бо серцю не накажеш, як у книжці.
А він носив букети знов і знов -
Троянди ніжні для своєї квітки.

А потім він приніс їй жовті квіти -
Троянди ніжні та чомусь сумні ...
Він зрозумів - не можна так любити,
Коли нема цвітіння у душі.

І він пішов... Вона ж чекала квіти!
Рожеві квіти! Бо зрозуміла враз:
Нема його - то й квіти вже не тішать...
Лиш поруч з ним вона трояндою цвіла...

Я хочу піти, потонути в титаніку
Вийти на п‘ятнадцятій станіціі
Ти в почуття підсипала паніки
Так приймай глядачів овації
Я не прийду на останнє побачення
Не потрібно знову декламації
Включи новини, сьогодні правдиве телебачення
Між нами все довші дистанції
Не відправляй мене за покупками
Краще відправ молодшого брата до школи
І де ж тепер торгують поцілунками?
Якщо уста давно вже охололи
Завари собі китайського Да Хон Пао
Скуштуй нарешті найсмачнішого чаю
Хочеш, приготуй пінистого какао
На листку напиши «відпускаю»
Відправ мені цих дев‘ять літер
Вони без сенсу, такі холодні
Хай їх назавжди розвіє вітер
Хай їх віднесе в безодню

Завантаж мене у свою підсвідомість
Немов програму на свій ноутбук
Відправ мене у невагомість
З‘єднавши декілька сполук
Мене проведуть до тебе, як інтернет до квартири
Підключать, ніби роутер в розетку
Нас розділяють тонесенькі пунктири
І мрії всі завернуті в серветку
Мої долоні дотепер відчувають твій дотик
Плечі пам‘ятають, як ти засинала в обіймах
Між нами пробіг чорненький котик
Назавжди замкнений в чотирьох стінах
А пам‘ятаєш, як наші мрії тліли від тепла
Як вогнем палали наші очі
І навіть тепер, де би ти не була
Я всеодно знаю, чого ти хочеш