Я тобі подарую пісню
Таку гарну і ніжну-ніжну,
Яка душу твою потішить,
Про кохання моє повіда.

Тобі усмішку подарую,
Заворожу тебе, зачарую,
Гляну в очі твої блакитні,
Будеш вічно мене любити.

2017 р.

Так хочу тебе обійняти,
Огорнути м’якою периною.
Скоро буде весна процвітати.
По щоках лине вітер з перлинами.

Я знаю, з тобою все буде добре.
Настане той день, коли ти засяєш.
У моїх думках лине те море,
Де я вперше відчула, коли щастя маєш.

Нам було тісно в цьому тихому місті.
Життя одне, тож верши те, що треба.
Колись зустрінемось ми в модному ліфті
І скажем собі: “Ми це зробили. Ми – вище неба”.

Це не в моїх силах,
Птахом десь полину
Будувати міцніші краї.

Поглянь ж, моя люба,
Поглянь, моя мила,
Застряли надовго ми в цьому лайні.

І все те пусте,
Зима ця пройде,
Та пам’ятатиму вічно те слово.

Скочило з уст,
Побігши рікою.
“Я тебе люблю”, – сказав ти мені.

Згадай цю годину
В тихую днину
І потім розкажеш, як було тобі.

Тоді я все кину
І птахом полину
За зелені діброви, за шумні гаї.

Будувати се щастя
Нестримне, невпинне,
Хоча, може, і помру навесні.

А я хочу в очі дивитись
І відчути твій погляд на мені.
Хочу до тебе серцем торкнусь
І на вухо шепотіти люблю

А я хочу в очі твої дивитись
Коли поряд зі мною ти йдеш.
І в обіймах твоїх зігрітись.
І поцілунку насолоди дати.

А я хочу в очі дивитись
Коли з тобою сам на сам.
Хочу ранком тебе будити
І чекати схід сонця разом.

А я хочу в очі твої дивитись
І тонути з тобою разом.
І життя нам тихо шепотіло
Бути з тобою разом.

Він і вона
Наче і різні
Різні тіла
Інші думки
І сподівання
Інші
А як зійдуться
Розом
Руки зовсім
Випадково
У коло
Зімкнуться
Нечуваний
Грім і блискавка –
Справді – нічого
Не видно було
І не чуть
Їх оглушить
Ладні вони
Тільки заради пари
Своєї жить

Люблю, коли тріскає лід…
Чи то в серці твоєму, чи то в віскі!?
Не знаю навіть навмисне,
Можливо уяви мій плід…

Люблю, коли в ту секунду, коли із морозу в тепло…
Так, ніби взірвався весь світ і у нього, як лава спекотна – усюди й кругом потекло…

Той лід так тріщить, але знаєш!?
Лише пару секунд наяву…
І серце твоє, не вгадаеш!
Так само, та я в ті секунди живу!

Ось і чотирнадцяте лютого настало ,
Романтичне сонце встало.
Небо ласкаво блищить ,
І вода рожева весело бринить.

І люди весело сміються ,
І , наче птахи , один одного вітають.
Із цим святом золотим,
З серцем чистим та душевним.

День святого Валентина , свято любові і тепла,
І подружжя , наче рибки, взаємно віншують.
Як рожеві крила , ніби на біло-рожевому птаху,
Як чудові , щирі серця ,дарували навзаєм цукерки.

Цукерка , наче символ добра і щастя ,
Символ сильного кохання , як сильна благодать.
Шоколадно-романтична ,як природний сік,
І приносить нам доброти , як надійний мрійник.

Карамель , як сонечко , яскраво вкрита ,
Наче прикрашена кольором солодким.
І дівчатка хлопчикам , та хлопчики дівчаткам ,
Наче настрій поетичний , піднімають радощам.

І написав ,я цей вірш ,наче для усіх коханців миру,
І нехай ,ця романтична пісня, славиться приязною.
Нехай , усі будуть вільні і щасливі ,
І жити , наче як у добрій злагоді.

Від погляду твого.
Замість божевільних слів.
Лиш тисяча ударів серця.
І кров по венах мов
Червоне вино, мій розум затуманило.
І хочу лиш сказати я тобі.
Нехай коханням твоє серце озветься.
І разом із моїм, в унісон, лиш б’ється.
Звучить мелодія для нас.
І в ритмі танго, жага нас поєднала.
І почалась історія твоя й моя.
І тисячі ударів серця…

Я зламаю собі ребра
Щоб серця мого ти не дістав.
Щоб твої руки й слова.
Застрягли в уламках моїх ребер.
Але цілим зосталось серце моє.

Адже колись я по шматках
Зібрала його.
Зашила білими нитками
І добром освятила.

А ти зродився із попелу зла.
По іншому ніяк.
Той зродився із попелу добра
Ніж в спину не встромить
І серце не вириватиме з грудей.

А посіє в ньому кохання.
Стане садівником для рози
З чарівного саду життя…

Я простягну тобі своїх долонь.
Лиш тільки дотик все розкаже.
Як трепет ніжного биття по крові
В серці відлунням озветься.
І імпульс мого тіла,
З коханням проснеться.