Ці дні без Тебе й не з Тобою,
Огорнуть лише журбою…
Лиш телефоннії дзвіночки,
Надають сил відкрити очки…

Думки усі мої про Тебе,
З усмішкою підігрівають мене.
Твою усмішку представляю,
Лише Тебе завжди чекаю…

Твій ніжний голос мов чарує,
Мій мозок тільки його чує.
Всі інші пропускає мимо
Надіється, щоб сталось диво.

Почути голос Твій бажаю,
В думках Тебе я обіймаю.
Твоє тепло відчуть я мрію,
Без цього певно я здурію…

Не буде звісно так завжди,
Примчишся скоро Ти сюди.
Зрадіє все живе навколо,
Від ніжного сіяння Твого🌞💜.

Обійму тебе, коли звільнюся,
Коли тиша змінить цей гул.
Коли в очі твої подивлюся
Вже не буде смертельних куль.

Я тримаю твій образ в серці,
Як броню від тривог і зла,
Твої очі мені — як сонце,
Бо Ти світло мені принесла.

Обійму тебе — не словами,
А душею, що вижила в вогні.
Ти була моїми крилами,
У найтяжчі й безсилі дні.

Я пройшов крізь ніч і розлуку,
Через втрати, пісок і біль,
Та пам’ятав смак твого поцілунку,
Він в бою незламний щит мій.

Обійму тебе — і сльози ринуть,
Не від болю, а від кохання.
Я живий, Бог не дав загинути.
Все минуло. Ми разом в єднанні.

Обійму тебе, коли звільнюся,
Коли тиша змінить цей гул.
Коли в очі твої подивлюся
Вже не буде смертельних куль.

Я тримаю твій образ в серці,
Як броню від тривог і зла,
Твої очі мені — як сонце,
Бо Ти світло мені принесла.

Обійму тебе — не словами,
А душею, що вижила в вогні.
Ти була моїми крилами,
У найтяжчі й безсилі дні.

Я пройшов крізь ніч і розлуку,
Через втрати, пісок і біль,
Та пам’ятав смак твого поцілунку,
Він в бою незламний щит мій.

Обійму тебе — і сльози ринуть,
Не від болю, а від кохання.
Я живий, Бог не дав загинути.
Все минуло. Ми разом в єднанні.

Очі матері — мов небо,
Чисте, світле, золоте,
Доброти в них більш ніж треба,
І любов що нас веде.

Вони плакали ночами,
Коли син ішов у бій,
І молилися словами,
Щоб вернувсь живим мерщій.

Очі матері — молитва,
Що тримає крізь роки,
У них віра, у них битва,
І любов на всі віки.

Навіть змучені, старенькі,
Сяють щастям у віках —
Бо у серці їх маленькім
Мир для світу — не в словах.

Очі матері — мов небо,
Чисте, світле, золоте,
Доброти в них більш ніж треба,
І любов що нас веде.

Вони плакали ночами,
Коли син ішов у бій,
І молилися словами,
Щоб вернувсь живим мерщій.

Очі матері — молитва,
Що тримає крізь роки,
У них віра, у них битва,
І любов на всі віки.

Навіть змучені, старенькі,
Сяють щастям у віках —
Бо у серці їх маленькім
Мир для світу — не в словах.

Що дав мені ти, крім печалі?
Цей цвіт троянди геть зів’ялий…
Його до рани прикладаю,
а серце все ж без тебе в’яне.

Що дав мені ти, крім печалі?
Слова: “Я теж тебе кохаю”.
Вони навік мене зв’язали,
мов на душі кайдани маю.

Що дав мені ти, крім печалі?
Пекучі сльози над листами,
які колись мене втішали,
а зараз дражнять, ятрять рани.

Що залишилося від тебе
на згадку, в пам’яті, в душі?
Печаль. Сльоза. Листи до мене
і в порох стерті пелюстки.
04.09.1995 ©Ірина Вірна

Твоя присутність – наче божевілля.
Себе не бачу. Всюди тільки ти.
Твоя відсутність – як важке похмілля,
І неможливо вже себе знайти.
Ніби жива, а дихати не можу,
Бо у повітрі знов тебе нема.
Давно пішов. Залишив насолоду,
І задихаюсь нею вкотре я.
Вона болить, пече і спопеляє,
Розбавлена обманом і дощем,
Щоб не звикала, бо тебе не стало
Ще вчора. І так ще, і ще, і ще…
І знову вчора стало на порозі.
,,Я тут востаннє”,- як собі сказав.
О, дихаю. Живу, але в тривозі:
Не хочу,щоб наступний день настав.
І знову швидкоплинне божевілля,
І знову все з обманом і дощем.
А потім – невблаганне те похмілля-
Себе шукаю. Не знаходжу… Щем…

Я звикаю думати про тебе.
Я звикаю чути голос твій.
Я звикаю і, здається, вже не треба
Ні бажань, ні моїх диких мрій.

Я звикаю лиш тебе чекати,
Я звикаю пам’ятать тебе.
Я звикаю так тебе кохати,
Що сварю сама себе за це.

Я звикаю. І для мене це – страждання.
Я звикаю. І це мука неземна.
Я звикаю до твого незнання
Моїх думок, ніжності й тепла.
1997 р. ©Ірина Вірна

Ти моя перемога

Ти моя мить, не просто сон,
Як промінь світла крізь бетон.
Коли темно навколо й нема дороги,
З’являєшся, наче моя перемога.

У тобі моя сила, мій незламний дух,
Твій голос лікує від зневіри й мук.
І серце б’ється, мов барабан бою,
Коли йдеш по життю, разом зі мною.

Моя ти надія, мої сподівання,
У словах твоїх, я чую кохання.
Коли падаю ти подаєш руку,
І я знову встаю, долаючи муку.

Любов моя ти і мій стяг,
Мій ритм у серці і вільний шлях.
Коли поруч ти, приходить наснага,
Бо в тобі моя сила, моя відвага.

Моє кохання і моя перемога,
У нас на двох одна дорога.
І допоки у грудях вогонь палає —
Я боротимусь, бо ти мене надихаєш.

Твої очі — мій тил

Твої очі — мій тихий причал,
У їх світлі немає тривоги.
Коли світ навкруги замирав —
Ти була мені силою й Богом.

В них спокій, немов уві сні,
Що торкає серце до глибини.
Навіть в бурі, вогні, у війні —
Твої очі ведуть до істини.

Там, де кулі свистять у імлі,
І надія ховається в тінь —
Твої очі — як промінь в мені,
Що веде крізь тяжкість падінь.

Я живу, бо в них бачу життя,
І вертаюсь до тебе з дороги.
Бо твої очі — мій тил, моє я,
Мій захист від кулі й тривоги.