Ти піди по селу та послухай,
як і з ким розмовляють хлопці,
коли їсти жінки їх кличуть,
матюкають життя завзято.

Я хотів би гріхів не знати,
днем під соснами не ховатись,
щоб мене із терпінням затятим
дома рідні чекали обличчя.

Щоб у мене хтось вірив сильно,
як у вигадки й байки старців,
і в війну, і в морську пригоду
полетів би за мною птахом.

Я хотів би нічого не знати
навіть зовсім нічого не чути,
на сніданок, і на обіди
цілувати твої ніжні губи.

І байдуже, що скажуть ті люди,
мені страху нема про завтра,
тільки б очі мої милували
твої ніжні, як персик, груди.

Ти піди по селу та послухай,
я списав би на то сторінки,
як ти кроком своїм ледь чутним
постирала мої границі.

АС

Я люблю тебе
здорову чи каліку
з тобою залишитися
хочу аж довіку

За будь-яких обставин
і в будь-якій з ситуацій
або твій пес у полі
або король в палаці

Хоч грішний,
та люблю Тебе мій Боже
Але й без неї
жити теж не можу

УП

Скажіть Їй, що я її кохаю
скажіть Їй, моря й океани,
і, може статися, я вас пощаджу,
не залишаючи насамоті без риби.

Скажіть Їй, що я її кохаю
сади, луги, поля і городи,
і, може статися, що я вас пожалую,
не засіваючи в усі року пори.

Кричіть їй, що я не сплю ночей,
все уявляючи ночі, де нас двоє,
що хочу лиш від неї дітей —
не одного чи двох, а бодай троє.

І що я закритий сам в душі своїй
а ключик від душі належить їй.

УП

Я не соромлюся гріхів
і не боюсь за них розплати,
і те, що було, не зі мною,
нема вини чи чуття втрати.

Мене на гріх вела любов,
і без претензій чи симпатій,
коли постану я на суд,
вона — мій істинний ходатай.

Я не зву тебе слабкість
і не лічу гріхом
та здалось що ти стати
хочеш моїм ребром

я поволі до раю
землею йшов пішки
й перед входом на тебе
затримався трішки

УП

Кожен спокушений був жіночою красою,
безжально володіють нами фарби,
і мудрість залишається дест там стороною,
і чужинцям готовий дарувати ти ласки.

Ось мить любові, переситившися вволю,
не терпить миру до місця одного
і по ночах тікає в чужоложжя,
буяючи сказом, визволяючи пристрасті.

І згадати те, що світ наш невеликий,
то не спаде на думку свідомості,
що, віддаючи перевагу до когось одного,
іншого обдаровуєш неприязню.

Не дай же Боже мені бути спасенним,
не бувши перед смертю нею упоєним.

УП

Набридла мені сухість слів,
якими не описати почуття,
нав'язливе буття цих днів,
що стосунки губить густо.

Коли в душі на самім дні
закисне брага всіх понять,
аморфне сміття з ранніх пір —
додам я їй різноманіття.

Геть ледь помітний силует,
що мається в моїм закаті,
душею шле мені привіт,
і його наміри приємні.

Піду за ним на всякий ризик,
чого чекати — все й так ясно.

УП

Стомився,
випало перо
марудити папір цей блідоликий,
втомився пензель,
не витримав нутром,
на скатертинах вже писав,
як нехрист.

Соромся, земле,
з твоєї лихої вдачі
безславить Бога
ще незайманий поет.

Нехай на тебе наганяє небо сум,
коли зійду в могилу мимоволі,
а зараз, поки ще живий, труджусь,
порадуйся зі мною на привіллі.

Ти сплутаєш незнаний силует,
і позадкуєш вслід чужій ході,
та не біда, це не найстрашніший гріх —
коханих впізнавати в чужих з горя.

А доки, поки ще немає інших,
будь вся зі мною й кожную хвилину,
коли нас вітер, змерзлих, розбудив,
Вдихай зі мною вітер спозаранку.

Не пожалій себе ні краплі і ні грама,
щоб я помер, в пів сили лиш коханим.

УП

Я не буду дивитись,
як щаслива ти з ним,
і поїду в далекії далі.

Щоб із пам'яті дні,
що ми були удвох,
загубилися, зникли, пропали.

Я не буду ревти
ночами в щоденник.
Навіть зараз, в цю мить,
я не плачу.

І від болю у грудях
затиснутий кадик.
Сам собою пошитий у дурні.

Я твою доброту
виставляв за любов,
а як виявилось —це було марно.

УП