Пробач, любов моя, якщо знайшла ці вірші.
Це все було давно, хоч почуття були й не гірші.
В гріху зачатий я, в гріхах росту і помираю, —
Бич на горба мого притримай, о благаю.

Я несказанно рад, що дні прожив в печалі,
На долю випала війна — одна в думках, інша в реалі.
І хоч я долі відчайдушно й опирався,
На серці шрам глибокий не один зостався.

В промінні твоїм я не раз, не два купався,
Моя Версавіє, мій гріх, що щастям звався.
Ти лиш одна мені приносиш світло й радість,
Тобі заповідаю все, моя остання слабкість.

Люби мене тепер — усього, твого і живого,
І не неси бур'ян на цвинтар… там нема нікого.

ML

Вибач, люба, та час нам прощатись.
Впав зі скелі й зламав собі п’яти —
Нам ніколи більш не танцювати,
А я хтів ще тебе раз обняти.

Ти за мною більш не засумуєш,
У тебе світ свій, життя так вирує.
Не суджу, бо я все розумію —
В нову подорож речі пакуєш.

Не сумуй, сумувати не варто,
Не накоєно ще помилок,
Не загублено років охапок
Не народжено купи діток.

Може ще колись притулиш щічку,
В нічку темну, коли палю свічку.

FR

Це лишень одна четверта з того,
що я хотів тобі показати.
Моїх вибачень недостатньо,
але було стільки знаків…

Я молився і просив Його волі,
аби Він усим керував.
Я чекав цієї нагоди вісім місяців,
але якби треба було — я би й ще зачекав.

Слів нема, я отримав масу насолоди.
Мені подобається твоя енергія,
твоя віддишка і твій потяг
до високої моди.

Пальто і взуття, вкупі —
вигляд був просто неперевершений.
Я, напевно, ніколи не зможу
собі цього простити.

Особливо тепер, коли знаю,
скільки тобі довелось заплатити.
Краще б обмежився спілкуванням
виключно по суботах.

Всього п'ятдесят хвилин…
Клята робота!..

SO

З півоберту заводиться, до сотні — як стріла,
зате у пору всякую не боле голова.
Та схаменися, милая, посидь хоч 5 минут,
нікуди то не дінеса — без тебе не підут.

Заведжена як дзига, натягнута струна,
за метеор прудкішая — весела чи сумна.
Ти де така вродиласа, ну хто тебе зробив,
між людством і тобою поглянь який розрив.

За всі ці твої якості люблю тебе сповна,
моя криниця радості від корби і до дна.
Одного тілько боюса, бо хто якщо не я,
розстанемось з тобою ми — й зостанешса одна.

Живого серця мойого ти геть не берегла,
лий сльозки над могилкою, лий, лий моя мала.

TM

Ну що ж Соломоне, я, схоже знайшов її-
Малу що не хоче губитись між фіф.
Мені почуття це ще геть не знайоме:
я вперше не хочу ніяких інтриг

на гроші батьків ця будує притулки
для тих, хто між смертю і пилом застиг,
Де нетрі шепочуть в повітрі щосили,
бо всохлий язик вже до ньоба прилип.

Де люди без імені, без права на вибір —
щоночі сплять покотом на холодній землі.
Я жив у Раю – блаженство невігластво.
Чи зможу знайти ще таку хоч одну?

Гадаю, що, може, з такими людьми
Цей світ ще не зовсім скотився на пси.

SO

Шкода що виросла ти в багатстві
Що в батька твого достовбіса полів
Зорі що в небі і дощ моє царство
Грози і грім – брязкіт даху світів

Як мені буває за тебе соромно
Але ні на секунду не перестаю тобою пишатись
Дух що наповнює тебе собою
Ти шо наповнюєш мене – весь твій дух

Бігаєш гола по диких саваннах,
втягуєш запах із квітів трав
Мав би добрячий гарпун зо сталі
Вже би до ранку тебе вполював

Гріє надія побачитись ще раз,
а як ні — то ти й так вже міцно сидиш у моїх печінках

SO

Я кохаю тебе, зарозуміла ти дурепо,
Я люблю твій белкотливий банячок.
Ти — моя цілодобова спека,
Я гаситиму тебе, мов тисяча річок.

Навіть не мрій позостатись вдовою по мині —
На такій швидкості помремо в один день.
Ти вперта, як осел тупорилий,
Я неспинний, як в пужару олень.

Ти — моя молода кобила,
Я — твій пристаркуватий жеребець.
Буде нам з тобою весело,
Гарантію даю — це капець.

Ти — моя вкрадена шоколадка,
Я — твій застряглий між зубів горішок.

SO

Ти полетіла й залишила в моїм серці дирку,
Велику таку агромну, размєром з двох літрову бутилку
Тебе не стало — і в мені мов затворилася кватирка.
Хто тебе поверне — мій великоглавий друг.

Твоя здоровенна макітра — пустка, що стягує вселенський мозок,
Твій подих — рев дикої кобили.
Хто наважиться накинути на тебе віжки —
Збиратиме потім докупи свої щелепи, зуби й мізки.

Як мені хотілось побути ще з тобою трішки.
Капає вода з бурулі, вмиває твої ніжки.
Тане лід довкола, купаюсь в ополонці.
Ти мій огризок неба, моє персональне сонце

Твій лоб спітнілий, піт стіка струмками.
Викрутити б твій светр і тим напувати мух(бджіл) з ґедзами

SO

Прийшла безсовісна весна
І розтопила білий сніг
Й перетворила білий світ
На царство жижі і боліт

Ілюмінацій вже нема
Стоїть оголена земля
Всюди сміття й глибокий бруд
Не викинутий старий брухт

Дар Божий цвіт, нова трава
Пускають листя дерева
Пташиний спів, довгезні дні
Нові надії, плач котів

Та головне як я просив
любов вона не принесла

SO

А може, це і є вона – та сама справжня любов:
Милуватися нею, дивитись,
як вона потихеньку росте,
Підпускає, а потім відшиває різних статних хлопців.

Якби сильно хотілось більше не перейматись,
Щоб в серці не щеміло, не ковтало в ,
На сором людський себе не виставляти,
Щоб те, що в умі, лишалось в умі
І ніколи не стрілося на язиці.

Яка ж вона мила, яка ж вона гарна,
Коли на колінах до Бога звертає.
Одягнута скромно, прикритая в шатах –
Ні плечі, ні ноги не світять закатом.

Втоплю почуття, назову її братом.
Нічого від Бога не зможу сховати.

SO