Знаєш один плюс собаки який більший за всі мінуси?
Собака не буде спочатку в коханні клястись, а потім по чужим койкам скакати

Я забрав своє
Все що лишилося мені
Після твоєй зими
Наш вогонь не змиє сніг
Я забрав твоє
Як вірний пес зберіг
Залиш собі мене
В останній день землі
Породи вогонь
Щоб нам спалити віт
А я його держу
Щоб ніхто не зник
А ні ти ні я
Не здіймали сил
Щоб зібратись нам
І спасти наш дім
А я забрав своє
Прибіг як вірний пес
А ти забувай мене
Інколи їж мене
Давай мені любов
Потім пхай ногою
Я все одно вернусь
Тримати наш вогонь
тримати наш вогонь

Я закохалась в неба голубінь,
У сіро-білі хмари,ледь димчасті,
А ти шматочок свого мені скинь,
І порівняєм, бачиш які класні!

Спіймаю вітер, теж тобі пошлю,
І жовті лози, і вербу плакучу,
Стою я тут, все бачу наяву,
Сфотографую я його, озвучу.

Любуюсь небом досі, що іще,
Яке, мій брате, відео прислати?
Немало пам’ять наша береже,
Але вже дещо важко пригадати

Ще кілька хвиль
спіймає об’єктив,
Той кущ калини,
за́вжди дуже ря́сний,
Хоча мене, ти брате, не просив,
Та цей дарунок,
знаю, своєчасний.

26.10.2025.
Ганна Зубко

„Я закохалась в неба голубінь,
У сіро-білі хмари,ледь димчасті,
А ти шматочок свого мені скинь,
І порівняєм, бачиш які класні!

Спіймаю вітер, теж тобі пошлю,
І жовті лози, і вербу плакучу,
Стою я тут, все бачу наяву,
Сфотографую я його, озвучу.

Любуюсь небом досі, що іще,
Яке, мій брате, відео прислати?
Немало пам’ять наша береже,
Але вже дещо важко пригадати

Ще кілька хвиль
спіймає об’єктив,
Той кущ калини,
за́вжди дуже ря́сний,
Хоча мене, ти брате, не просив,
Та цей дарунок,
знаю, своєчасний”.

26.10.2025.
Ганна Зубко

Не моє це — якісь забага́нки,
Не озвучу я їх, не чекай,
Тішить сад квітом, росами ранки,
Утіша позолотою гай.

Голубінь неба тішить безкрая,
Всякий птах, що у ньому летить,
Подарунків від тебе не мала
Й не чекаю і не кортить.

Теплотою від тебе не віє,
Ніжність, знаю, тако́ж не твоє,
Із тобою душа моя тліє,
Ти біда моя, горе моє.

24.10.2025.
Ганна Зубко

Перецвів уже мак на городі,
Колоси́ться пшениця густа,
Височіє все хрест при дорозі,
Понад річкою, в центрі села.

Поросла бур’янами стежина,
Споганіла дорога, в ямах,
Бузина під тинами, кропива,
Де відсутнє життя у дворах.

Вперся став у горбисту дорогу,
В хащі верб, де співа соловей,
Випасати б там знову корову
З табунами крикливих гусей.

19.10.2025.
Ганна Зубко

Вже інші дні, у свіжій прохолоді,
Вже безперервно падають дощі
Все ж тішить осінь
змінами в погоді,
І тішать змоклі квіти і кущі.

Дощ не втихає, по вікні стукоче,
У нім не моче вітер лише крил,
Літа-кружляє скільки і де хоче,
А може й десь
вже шкоди наробив.

Якби́ туди, в густу росу́, калюжі,
Вітрець де віє, до́щик поросив,
То дуже б тішилася б, дуже,
Хто б що не думав,
що не говорив.

Із заздрістю в минуле заглядаю,
Де була вільною,
як вітер у полях,
Тулю́сь вікна,
всміхаючись зітхаю,
Посеред стін, в неволі,
наче птах.

30.09.2025.
Ганна Зубко

як вітер у полях,

Бажаю всім добра — від серця, без зупину,
Щоб мирна квітла в небі Україна,
Щоб усміхалось сонце кожен день,
А вечір починався із пісень.

Бажаю світла в кожному віконці,
Любові та здоров’я сину й донці,
Хай радість в серці ніжно розцвітає,
Та з доброти свій день розпочинає.

Бажаю віри — щирої, живої,
Щоб шлях вів тільки до мети святої,
І хай добро, немов жива ріка,
Єднає нас — людей — навіки, на віка.

Сидиш, буває, з кавою на ґанку,
Спостерігаєш за цвіріньканням пташок,
Та раптом відставляєш філіжанку ,
Затримуючи подих і ковток.
Кудись майнула думка- невидимка,
Така яскрава, радісна, стрімка,
Легенька і пухка, немов пір’їнка…
Зависла на секунду і втекла.
Ти простягаєш до небес долоні,
Щоб упіймати утікачку там,
А потім притискаєш їх до скроні,
Щоби не дати вирватись мізкам.
Нічого не знайшовши, видихаєш,
І усмішка блукає на вустах,
Ту думку не впіймав, ковтаєш…
Можливо, десь проявиться
в віршах ?

A.R.*
02.07.25.

Завітаю до себе на каву,
Залишу на подушці свій сон,
Не шукатиму те, що проспала,
Приглушу зайвий шум, зайвий фон.
Позмітаю думки із поличок
І турботливо їх приберу,
Порахую на ґанку синичок,
Привітаю і холод , й жару.
Помилуюсь рясними плодами,
Що вночі опадали з гілок
І заснути мені не давали,
Бо не спить уночі мій садок.
Вип’ ю каву малими ковтками,
І , мабуть, до кінця не доп’ю,
Бо зірвусь милуватись квітками,
Саме Так пити каву Люблю!

A.R.*
01.08.25.

Серце ! Ти як? Не розбилось?
Що так у грудях гуде?
Ніби в котлі ти варилось,
Так, що аж пар з тебе йде .
Серце! Нема прохолоди.
Пекло нестерпне кругом!
Серце! Бажаєш свободи?
Ти є її джерелом!
Важко буває пробитись,
Вирватись з надр у світи.
Серце ! Доводиться битись!
Щоб досягнути мети.

31.07.25
A.R.*