В травневім ранку щебіт лине,
Вітрець з садка його приніс,
Свій цвіт каштан
ось-ось вже скине,
Понад дорогою що зріс.

Похмурість неба плаче, схоже,
Краплі дощу вже на вікні,
А я не плачу, не поможе,
Не допоможе це мені.

І дощ іде, без вітру, тихо,
У душу сум його проліз,
Ще є біда, ще поруч лихо,
Але немає в мене сліз.

05.05.2025.
Ганна Зубко

Ніби вчора була струнка та молода…
Сьогодні ж стала сива згорбена стара.
Всі мрії станули, як льодова вода.
В очах печаль підкралась, як мара.

Самотні думи розпирали уночі…
Всю силу й волю зажимала у кулак.
Сльозу поволі витирала на щоці,
Та все ж чекала і шукала долі знак.

Той знак, що це ще не кінець її життя.
Ще будуть танці. Вальс і танго й ча-ча-ча.
Їй дні завжди таки давались без ниття.
А по ночам без просу плакала душа…

Маленька не впевнена мрія,
Як озеро серед пустелі.
Дорогу вперед завжди стелить,
Із думки утворює дію.

Мрія зробить роки веселі.
Утвердить всю, що є надію.
Як озеро серед пустелі,
Маленька не впевнена мрія…

І зросте, що сьогодні сієм.
Пожинатимем свої плоди.
Вчасний крок робити зумієм.
Ніжно в серці працює завжди
Маленька не впевнена мрія.

Як давно вже торкалися руки
Ніжних квітів отих, польових,
Очі пестили, їх не забути
Всіх тих митей, на диво, простих

Біля стежки, що вилася полем,
Край дороги їх погляд здибав,
Залишилося спогадом-болем,
Як приваблював мак, чарував.

Як біліли ромашки і сині,
Наче очі, волошки були,
І зозульки дрібнесенькі, милі
Мої руки додому несли.

Усі квіти ті ніжність сплітала,
Обціловані сонця теплом,
Їх у снах своїх, часом, шукала,
У густих пшеницЯх за селом.

19.04.2025.
Ганна Зубко

Як же квітне черешня, о Боже!
Услід вишню обліплює цвіт,
Задивляється всякий,хто може,
Ним любуюсь немало вже літ.

Такі миті кінця щоб не мали,
І трава не старіла… і я,
А думки навертались, шептали
І душа защеміла моя.

19.04.2025.
Ганна Зубко

Те, що було, ніколи не вернеться.
Те, що буде, без просу прийде.
Що сьогодні насадим, те й прийметься.
Що насіяно було, однозначно зійде.

Не обтяжуй життєву дорогу.
Не пускай в своє серце печаль.
Не зрости там ненависть і злобу.
Жени смуток і тугу вдаль…!

Все, що було, без просу минулося.
Все, що буде, залежить від нас.
І як би кому, що не хотілося
Нас розсудять. Суддя буде Час.

Вік мій порою молодою
Мрії віночком, наче, плів,
Якась була із гіркотою,
Якась, мов, пахощі хлібів.

Одна тягнулася до сонця,
Інша ховалася у тінь,
Котрась поглядала з віконця,
Немов заплуталась у лінь.

Здійснитись жодна не зуміла,
Бажання вогник догорів,
Не відросли у мрій тих крила,
І вік віночок той розплів.

05.04.2025.
Ганна Зубко

Шум дощу… шепіт хвиль…
і осОки…
Одиноко лелека бродив…
А здається минуло сто років,
Як мій погляд між ними блудив.

Зашумів дощ,
вернув в те далеке,
Незрівняне, що стало чужим,
Є тут хвилі, і бродять лелеки,
Не таке все, не стане таким.

Дощ стукоче, мов кличе, гукає,
Кида краплі в прозоре вікно,
Уже й вітер сильніш завиває,
А мені всеодно… всеодно.

05.04.2025.
Ганна Зубко

Шум дощу… шепіт верб…
і осОки…
Одиноко лелека бродив…
А здається минуло сто років,
Як мій погляд між ними блудив.

Зашумів дощ,
вернув в те далеке,
Незрівняне, що стало чужим,
Є тут хвилі, і бродять лелеки,
Не таке все, не стане таким.

Дощ стукоче, мов кличе, гукає,
Кида краплі в прозоре вікно,
Уже й вітер сильніш завиває,
А мені всеодно… всеодно.

05.04.2025.
Ганна Зубко

Вже черемуха знов відцвіла,
Поспадало все листя із клена,
Вслід пора за порою пішла,
Як дитинство і юність “зелена”.

Посміхалася цвітом весна,
Позолотою осінь сміється,
Зникла молодість, як не була,
Лише спогадом десь озоветься

Ще приходить
з цвітінням весна,
Прихорошує осінь ще клена,
ЗасніжИть ще зимова пора
І повториться знову зелена.

24.03.2025.
Ганна Зубко