Не полишай все у минулому:
палкі цілунки й ніжні дотики;
якщо від них літати хочеться, якщо вони тобі – наркотики.
Якщо в душі смутки і розпачі –
вдихни по-новому свій світ,
розправивши широко плечі,
змахнувши крилами – в політ.
Та не зрікайся тихих роздумів
про неминучість майбуття.
У теплу літню сутінкову
ніч починається життя.

2018 р.

Люблю життя за майбуття,
За добрий погляд, за тривогу
Знайомих і близьких.
Люблю життя недовгої дороги,
Удач мінливих і крихких.
А ще люблю за дощ нежданий,
За шелест листя чарівний,
Люблю за те, що так жаданий
Сюжет казковий, непростий.
Люблю життя я за розлуку,
Люблю його я за кохання,
Люблю за горе і за муку,
Люблю за радість й розставання.
Люблю життя за Україну,
За те, що серцем ми багаті,
І дякую я за родину,
І за добро у нашій хаті.
За те, що маю свою долю,
Свою, чужої і не треба,
І за свободу, і за волю,
За щойно впавшу зірку з неба.
Люблю життя за захід сонця,
За розквіт, неминучий, днів,
За те, що бачила з віконця,
Як в небі журавель летів.
Я щиро дякую йому
За те, що в серці маю мрію,
За те, що маю змогу дарувать її тому,
Хто загубив свою і віру, і надію…

Ти написав такі слова прекрасні,
Що як читаю їх, то поринаю
У вирій тих подій… Які ж вони пристрасні,
А скільки в них думок, ідей!
Я знову й знову перечитую рядки,
Та їх немов би проживаю,
Гортаю з насолодою сторінки,
Читаю кожне слово, нічого не минаю.
Виписую цитати знову й знову.
Я відкриваю щось для себе нове,
І поринаючи у твір, в його основу,
Захоплююсь звучанням твого слова.
Обожнюю портрет твого героя,
Хоч він і викликає осуд
Своєю пафосною грою,
І той його байдужий розсуд…
О, які ж ті рими мелодійні,
Западають в душу і постійно
Їх в пам’яті перебираю –
Ціную, люблю і пам’ятаю.

До 2008 р.

Улюблена справа це
написання вірша?
Ти; напевно жартуєш.?!
Та ні! В кожному вірші ,
в кожному рядку , там моя душа.
І яка ж винагорода?
Багато вже грошей заробила,
на писанині своїм?
А, може збудувала вже свій дім?!
Та ні, знаєш мою винагороду
розумом не поняти.
Для цього треба сердце добре мати.
Шкода мені тебе.
Що лиш матеріальне в тобі живе

Заграй , дівчино, на гітарі.
Улюблену пісню мою.
Та так ,щоб струна
порвала сердце моє.
Щоб кожний акорд задів за живе.
Щоб з кожним басом стукало
сердце моє.
Заспівай дівчино,
так голосно, як душа від
шаленого кохання цвіте.
Грай грай дівчино, адже
ти єдине що в мене є.

За сонце Богу дяка, вітер,
За дощ і сніг, і за мороз,
За те усе, росою вмите,
За небо місячне також.

За пшениці, жита, за землю,
Що їх, плекаючи, ростить,
Цілющу воду в ній джерельну,
За небо, хмари, всяку мить.

За вечори, і ночі, й ранки,
За пори року геть усі,
Лугів квітучих вишиванки
У неописаній красі.

І за траву, що під ногами,
В пісках, у хвилях береги,
За дні, що стали місяцями
І розтягнулись у роки.

16.05.2024.

Життя міняється, думки,
Нові стежки ведуть поволі,
У них вплітаються стежки,
Що були першими у долі.

Нові, звиваючись, ідуть,
А поміж них всі ті, колишні,
До хати, в береги ведуть,
В садок до яблуні, до вишні.

Біжать по полю, між пшениць,
Лугами, гаєм, по місточку,
До джерела і до криниць,
Що у долині й на горбочку.

Ідуть, ведуть усі стежки,
І смутку, й радості слідами,
А навздогін летять думки,
І так роки всі за роками.

15.05.2024.

Келих червоного вина ,
І більше ніякої втоми.
Так думала вона.
Яка наївна, говорила їй душа.
Адже втома ця не лікується вином.
Лиш тільки часом, крок за кроком.
Втома згасне, зоствивши попіл…

Лоскоче вітер, вид дивує,
Зелений дуже, запашний,
Зібрався погляд, йде-мандрує,
В неволі жив мов неживий.

Веде дорога, крута стежка
Травою тулиться до ніг…
На волю вирвалася все ж я,
Переступила той поріг.

13.05.2024.

Вітер зустрівсь
дорогою мені,
Обвіяв ніжністю,
торкнувшись до чола,
Вмить відлетів
за схили кам’яні,
Що завиднілися
неподалік села.

Село ж стрічало
річкою, містком,
Тополями
і берегом в кущах,
Та одиноким,
вже старим, млином,
І вулицями
у пустих хатах.

Хиталась хвиля,
билась об місток,
Літали ластівки,
лелека закружляв,
Життя піднесло
ще один урок —
Біля воріт
ніхто не зустрічав.

Не тішив в вербах
вітру хоровод,
Бо не дзвенів
собака ланцюгом,
В косинці мами
не білів город.
Болюча дійсність…
краще була б сном.

06.05.2024.