Моє дитинство пахнуло повидлом,
Сливовим та густим із терпким смаком.
Моє дитинство сяяло гірляндами
І було кольору садів у маках.

Я пам’ятаю простір у кімнатах,
Тепер такої тісної хатини.
І так жили ми наче небагато
Але живем щасливо і понині.

Моє дитинство мало запах мила
Із назвою смішною ” Уті-путі”.
В дитинстві я, здається,була сміла
Але в той час мене не повернути.

В дитинстві дихати гірським повітрям
Була мені найбільша насолода.
Вона летіло у обличчя цвітом
І не впливала на нього погода.

Дитинства мині недооцінені
І потім їх нам так не вистачає.
Хватайте люди ви дитинство в жмені,
Хай завжди пам’яті про нього вам хватає.

Куплю квитка додому я.
І заблукаю в рідних я степах.
Босоніж по галявині зеленій
я пройдусь.
І мило сонцю посміхнусь.
Десь там в гаї соловей защебече,
десь жаби там заквакають в болоті.
До рідної хатини я прийду,
тихенько на лавочці посиджу.
І відчую аромат батьківської хатини.
Почую рідні голоси і відчую
аромат, що завжди пахне пирогами.

Я не поет, митця лиш тінь прозора,
Минувша тінь великих я творців.
Моє перо змінив кнопок набором
І вкрав чорнило підлий інтернет.
Я не прозаїк, не Шекспіра учень
Й шевченкових віршів не варта і рядка.
І кожен вірш я свій немов вимучую,
Немов рука як камінь є важка.
Мені не змога неба досягнути,
Лягти на папір рівненським рядком,
І не писати “Бути, чи не бути”.
Мені пичатать разом, чи разом.
Не в тому часі проявитись маю,
Не тим цінителям вказати мені хист.
І я клянусь,що гірко я страждаю,коли як в Гоголя згора за листом лист.
Можливо не завжди усе так гарно як в Українки або у Франка,
Але моя душа не безталанна,
Вона горить, вона в цьому жива.
Мені кортить так вивернути душу,
І висловити словом своїм гнів.
І хай вогонь таланту гріє душі,
Мою він також трішечки загонів.

Дідова підказка й бабусина ласка,
Мамині цілунки й татові казки.
В ті б часи вернутись і клубком згорнутись.
А в душі спливають ці прості рядки.
У дитинстві все здавалось вищим.
У дитинстві час інакше йшов.
У дитинстві кольори в веселки всі яскравіші.
Ах навіщо я так швидко із дитинства пішов.
Срібні водограї знов мене чекають,
І холодні роси ноги огортають.
Та часи минають,мрії відступають
І життя доросле нас усіх чекає.

Головна
Влада,сила, примха, докір
У наказах її спокій.
Зверхність здалеку покаже,
Живе так як карта ляже.

Всі капризи геть на показ
І відверту всю жорстокість.
Докорінну та зрадливу
Безпринципну й горделиву…

Чом корону ти оділа
Й на пристол сміливо сіла?
Чом ти дивишся гордливо
Погляд кинувши брезгливий?

Чим ти краща,чим мудріша?
В чому суть твоя біліша?
Сили власної не маєш,
Симбіозом виживаєш.

Де змогла там і зосталась
Там красою придержалась,
Там утерлася в довіру,
Там висадила ніж у спину.

Ти не та ким видаєшся,
У обличчя лиш смієшся,
Обернувшись позад очі
Ти кинджали точиш точиш.

Хто ж насправді Королева?
Та в кого рука сталева,
В кого у очах іскриться мудрість десь на дні в зінницях.

Де надійні ніжні руки беруть на свої поруки,
Та з колін що піднімає
Всім і вся допомагає.

Щирість,мудрість і відвага,
Перешкода і наснага,
Сила духу й сила слова
Та що підкоряє знову.

Розвіявши мряку сонця не побачиш.
В загубленім саді немає дерев.
Якщо не кохаєш, зраду не пробачиш
І не воскресити того хто помер.
Простужену душу ” пробач”, не лікує.
Упертість не всюди нам може здатись.
Утомлений погляд з-під вій не дарують.
Зібравшись із силами просто всміхнись.

Моє щастя прокинулось вранці,
І протерло лице кулачком.
Він мені посміхається й зайцем
Суне з ліжка тихенько бочком.
Моє серце так тихо і ніжно
Нитку щастя пустило за ним.
Утікає мій зайчик так смішно
Я із ниткою поруч біжим.
Берегти,цінувать, цілувати
Обіймати вночі й білим днем.
Дарувати любов й получати
Бути мамою,що Супермен.
Нитка щастя життя перетнула,
Не одна вона їх тисячі.
Не одного та нитка вернула
Із далеких країв далечі.
Моє щастя ще поки маленьке,
Тихо спить уночі,мов клубок.
Спи зайчатко сіренько-біленьке,
Спи прекрасним й чарівним ти сном.

Моє щастя прокинулось вранці,
І протерло лице кулачком.
Він мені посміхається й зайцем
Суне з ліжка тихенько бочком.
Моє серце так тихо і ніжно
Нитку щастя пустило за ним.
Утікає мій зайчик так смішно
Я із ниткою поруч біжим.
Берегти,цінувать, цілувати
Обіймати вночі й білим днем.
Дарувати любов й получати
Бути мамою,що Супермен.
Нитка щастя життя перетнула,
Не одна вона їх тисячі.
Не одного та нитка вернула
Із далеких країв далечі.
Моє щастя ще поки маленьке,
Тихо спить уночі,мов клубок.
Спи зайчатко сіренько-біленьке,
Спи прекрасним й чарівним ти сном.

Моє щастя прокинулось вранці,
І протерло лице кулачком.
Він мені посміхається й зайцем
Суне з ліжка тихенько бочком.
Моє серце так тихо і ніжно
Нитку щастя пустило за ним.
Утікає мій зайчик так смішно
Я із ниткою поруч біжим.
Берегти,цінувать, цілувати
Обіймати вночі й білим днем.
Дарувати любов й получати
Бути мамою,що Супермен.
Нитка щастя життя перетнула,
Не одна вона їх тисячі.
Не одного та нитка вернула
Із далеких країв далечі.
Моє щастя ще поки маленьке,
Тихо спить уночі,мов клубок.
Спи зайчатко сіренько-біленьке,
Спи прекрасним й чарівним ти сном.

Моє щастя прокинулось вранці,
І протерло лице кулачком.
Він мені посміхається й зайцем
Суне з ліжка тихенько бочком.
Моє серце так тихо і ніжно
Нитку щастя пустило за ним.
Утікає мій зайчик так смішно
Я із ниткою поруч біжим.
Берегти,цінувать, цілувати
Обіймати вночі й білим днем.
Дарувати любов й получати
Бути мамою,що Супермен.
Нитка щастя життя перетнула,
Не одна вона їх тисячі.
Не одного та нитка вернула
Із далеких країв далечі.
Моє щастя ще поки маленьке,
Тихо спить уночі,мов клубок.
Спи зайчатко сіренько-біленьке,
Спи прекрасним й чарівним ти сном.