Знову з сумом
дивлюсь-виглядаю,
Пита-зиркає ранок в вікно:
"Чому сумно?"--- того я не знаю,
Не питай, не скажу всеодно.

Вже весна у цвіту, як хотіла,
Проросло скрізь у полі зерно,
Та чому я птахів не зустріла?
Не питай, не скажу всеодно.

Вітерець появився з-за гаю,
В сади білі, немов полотно,
Мені ж сумно,
чому? --- я не знаю,
Не питай, не скажу всеодно.

Нема сонця, дощу із грозою,
Із-за них, може, з сумом дружу?
Навпаки, може він та зі мною?
Не питай, всеодно не скажу.

27.04.2023.

Біла черешня біля хати,
Персик уквітчаний стоїть,
Сусідів двір вже не впізнати,
До себе погляд все манить.

Любуюсь-дивлюся з балкону...
Поковирятися б в землі...
В думці копаю, саджу, горну,
Й жалкую --- клумби не мої.

Бачу --- сусідка бур'ян поле,
Мені ж приходять тепер в сни
У півгектара город-поле
І безкінечні бур'яни.

Колись --- погані, тепер гарні,
Були смердючі, зараз --- ні,
Ті бур'яни усі чарівні,
Мрію --- стоятимуть в вікні!

Там лобода, полин ще буде,
Високі стебла пирію,
Маки, ромашки не забуду,
Та, може, ще якісь знайду.

Я той букет вже уявляю,
І він буде, клянусь собі,
Подумки гілочки зриваю,
Бур'ян той бачу у руці.

19.04.2023.

Давним-давно все відійшло,
Дуже змінилося село,
Чужа вже хата, не гостюю,
В спогадах, снах
селом мандрую.

Чую, як хвиля хлюпотить ---
Ріка вмивається, не спить,
Церковний дзвін селом луна,
У ньому радість і журба.

У вербах тьохка соловей,
Місяць і зорі у ночей,
Тихі, духм'яні вечори,
І крик пронизливий сови.

У них стрічаю ту весну,
В її світанки зазирну,
У літніх грозах теж була,
І вже до осені дійшла.

По листі жовтому пройдусь,
Знов її сумом переймусь,
Пташиний крик у голові,
Прощальний він... болить мені.

Відволікає вже зима,
У кучугурах і слизька,
Мороз щипає-дістає...
Усе минуле --- все моє.

Знов задивляюсь в зорепад,
Весни пахучий білий сад,
На літо, осінь озирнусь,
В снігах дорогами пройдусь.

Не стомлюсь
в спогадах бродити,
В обійми вітер знов ловити,
У росяній траві, в стежках
Благословенний той мій шлях!

11.05.2023.

Хвилі у річці
кригою штовхались,
Струмки текли
з болотяних доріг,
Завжди до неї
першими вертались
Крикливі чайки,
білі, як той сніг.

Зграї птахів тих
радо зустрічала,
Ключі лелек
в весняних небесах,
Природа щастя
миті дарувала,
Давно позаду
незабутній шлях.

Уже живеться
сумно, нецікаво,
Не повернути
пройдених років,
В вирій птахів
дитинство проводжало,
З вирію вік
ні разу не зустрів.

Дитяче серце
сильно калатало,
Спішно рахуючи
у небі всіх птахів,
Моє дитинство
з ними відлітало,
З вирію вік
ні разу не зустрів.

Той крик пташиний
досі пам'ятаю,
В золоті осінь,
в міді, бурштині,
І, як те листя,
ще, бува, літаю
В далеких спогадах,
а інколи ввісні.

25.05.2023.

Літа минулі...
Ластівки на дроті...
Липневий ранок...
Вранішня роса...
Крива дорога
в ямах, у болоті...
Недавня гостя
у села --- гроза...

Хвилі на берег,
на пісок котились,
Цвіло каміння
мохом, чебрецем,
Переплелось проміння,
з вітром злилось,
Краса мальована,
немовби, олівцем.

У кольорах
цвіло все, вигравало,
В розквітлій липі
бджоли загули,
Гусей сімейство
з двору поспішало
Через дорогу
в берег, до води.

Гусята тішились
зеленою ряскою,
Пливли до верб,
між зілля, осоки,
Біліли чайки
в хвилях й над рікою,
Дроти все більш
вкривали ластівки.

Йшла до криниці
стежка в споришеві,
Скрипіла корба,
хлюпало-лилось,
Завжди нове щось,
в кожнім у тім дневі,
Було тоді
і зараз віднайшлось.

Чому мені тих змін
так захотілось?
Чом не спиняв ніхто,
перешкоджав?
Нераз питалося,
у голові вертілось.
...Автобус мій
в тривозі від'їжджав.

27.01.2024.

Пливе минуле вже рікою,
Слід хвиля заливає,
Вона то тиха, то горою,
І топить, і спасає.

Із голови до ніг облиє,
В піні об камінь б'ється,
А тиха --- добротою вмиє,
Та ніжністю всміхнеться.

Минуле в хвилях верб купає,
Шепоче з осокою,
Кличе мене, туди вертає
Дорослою й малою.

У річці з ним разок скупнуся,
Обсушу вітром коси,
В обнімку берегом пройдуся
Попід кущисті лози.

19.09.2023.

Розгомонілось літо,
розцвіло,
Погляд у сад
калина все манила,
Сон не прийшов,
дивилась у вікно,
Там сива ніч
із вітром говорила.

Слухало небо,
блимали зірки,
В самотності
дивилася-мовчала,
Гойдалися
у темряві гілки,
Шептався сад,
сова в нім розмовляла.

Посеред ночі
півень прохрипів,
Легенько тиша,
наче, сколихнулась,
Удосвіта ---
дзвінкоголосий спів,
Здригнулася самотність,
посміхнулась.

Сипнув світанок
зверху промінці,
Спала роса,
трава заворушилась,
Защебетали
в гіллі горобці,
І та самотність
вмить кудись поділась.

22.01.2024.

Грайливий вітер
в променях звивався,
Зникала з листя
вранішня роса,
А півень співом
на тину вітався...
Через роки
розвиднілась краса!

...До табуна
пішла корова в поле,
Гуси тюпцем
через дорогу в став,
Кури --- в город,
подвір'я опустіле,
Без гавкання
собака задрімав.

Зі сходу сонце
в південь покотилось,
Порхали горлиці
в шовковиці, гули...
Все так було,
насправді, не наснилось.
...Рясніли квіти,
у саду цвіли.

Сідало сонце,
йшли усі додому,
Корова в хлів
і гуси із курми,
Плелися ноги,
в хату несли втому,
В траві співали
хором цвіркуни.

21.01.2024.

В глибоких снах
в минулому кружляю,
Іду-біжу, не зрушивши
на крок,
Достиглі яблука
неспішно обриваю,
Босоніж в березі
ступаю на пісок.

У снах беззвучно
хвиля в берег б'ється,
Із уст закритих
мовляться слова,
Голос не той
почується-озветься,
І сонця, вітру,
правда, там нема.

Минуле в снах
співалось, посміхалось,
Зелена стежка
звивисто вела,
Бувало, плакалось,
тихесенько зітхалось...
Всім дяка снам,
минулому хвала.

19.01.2024.

Життя моє
прожите й не прожите
По стежці смутку
й радощів іде,
Слізьми умите,
в посмішку сповите
Покірно вслід
за долею бреде.

Гуркіт грози вже,
майже, не лякає,
Чужі образи
душу не ятрять,
Осінь мені ще
стежку устеляє,,
Птахи над головою
ще летять.

Зі мною поряд
сонце й вітер з неба,
І синявою ділиться ріка,
Мені достатньо,
розкошів не треба,
Когось здивую,
та завжди така.

Із джерела щ
умиюся-нап'юся,
Погляд гойднеться
в вітру пелені,
В пташиний щебіт
тихо увіллюся,
Їм підспіваю,
А вони --- мені.

Всміхнуся квітам ---
в лузі їх багато,
Зеленим травам,
навіть бур'янам,
Вздовж берегом
пройдуся біля хати,
Своїм зітханням
шану їй віддам.

16.01.2024.