Тихо капає
дощ за вiкном.
Листя падають, вiтром крутя.
Свiтла мить й коротшає день.
В темноту погрузив все
навкруг.
Я брожу без мети та дорiг.
Листя жовте ногою штурляю.
Пам'ятаю прогулки у двох,
Що у дома в скверике поряд.
Що казати, за тим я сумую,
Я тепло твоīх рук вiдчуваю…
Як ти каву до лiжка, з ранку носив…
Iнодi виплескавши на пiдлогу.
Якби гнiв замiнити на смiх.
Згадуючи на нашу пригоду.
Кожна мить, кожен день та нiч,
Ми б робили святом, Щоб Любов, що була мiж нас.
Вiдчувала себе не зайвой.
Ми з тобою вже довго мовчим.
Хоч й знаєм, що любим…
Бо серця, закрили на ключ.
Викунивши ключ у море.
Як би зараз замки цi зiрвати.
Випустив чувства на волю.
Та перестати, страждати вiд нестерпного болю..
Но мiж нами вiдстань велика,
не ведуть нас дороги до одного
Видно задум у всесвіті
ще не на час,
зустріч наша не скоро…

Ну що ж продовжую,
Скільки болю тут було,
Був хлопчиком хорошим,
Слухняний був,
Слухав всіх,
Не вередував,
В церкву майже кожної неділі,
Но в один момент все змінилося різко,
Десь з четвертого класу а може й раніше,
Перестало крутитися все навколо навкруг Дмитра,
І хлопчик замикатися в собі почав,
Але згасла ще іскра до Знань,
Тут випадок до болю смішний,
Друг сказав дивись там в інтернетах,
Мальованих дівчаток так і сяк крутять вертять,
І все пропав хлопець попав він в веретено що зветься хіть,
На довго він попав в лапи цієй прокази,
Багато спробував із цього гнилого плоду,
Довга боротьба ще буде іти між ним та нею,
Довгий шлях зневіри але не кинутого знання,
Що щось більше є в глибині,
Ось перші спроби признання в коханні,
Але не змога сказати ані слова вживу про це,
Тому що замкнуте Сердце на багатьох замках,
Ще довго мучає спогад про це,
Але Життя продовжується у обох ,
І розмиє старі рани залишині у свідомості,
І вот натякнули з "іншої сторони",
Задишка посеред ночі,
Зранку діазног коклюш,
Натяк був прозорий,
Але не до кінця читаємий,
Скільки клятв було дано і скільки було їх зломлено,
Але тяга була присутня до Знань завжди ,
Але на там пошук вівся,
Про останні два роки та подальше буде згодом,
Ваш Васс.
08.12.23

Дитинство в наших спогадах воно вважається найкращою порою,
В мене воно має свої відтінки і фарби,
лікарі, лікарні,санаторії , дитячий садок, підготовча школа.

Перед очима з'являється спогад,
Лежу на ліжку в лікарні,
Голова на бік повернута,
Мама з кимось говорить не знаю я майже вже не чув розмови якщо взагалі я чув її.
Лежу та все Світлом розливається,
На все дивлюсь невиним дитячим поглядом.

Ще один спогад крутиться,
І прямо проситься щоб його вписали,
Вдома приступ стався ци щось таке
Дитиною був вже не пам'ятаю,
Лежу вся сім'я на мене дивиться,
Все розмито знов але як на краях монітору біле Світло,
І це несчастья пройдене вже нами,

Розуміїх до чого я веду,
В чому людська Сила,
Кожен на це питання,
Має знайти відповідь сам.

А далі Активне та багате на події Життя,
В санаторії конкурс і перша заслужина медаль,
Садочок та веретенок дії,
Пам'ятаю таки для пам'яті спогади,
Це і перші паростки любові,
Пам'ятаю як сьогодні хробрився ,
Вважав себе дорослим чоловічком,
Різні вистави та спільні активності,
Завжди відкритий завжди в колі друзів,
Завжди готовий на допомогу прийти готовий,
Таким вважав себе та й вів себе подібно,
В підготовчій школі розкажати вірш на сцені страшно лячно,
Мама на допомогу прийти готова та й вихователь завжди під боком допоможе ,
Що з змінилось?
Що з надламалось?
Знайти спробуємо далі.

07.12.23

Напишу я міні біографію,
Від учора думка крутиться в голові,
Це її попачоток,

Народження дивним нажвати можна,
Все не як в людей,
Як народитися вибрав сам,
Не тим боком що інші появився я на світ,
Не плакав при народженні як інші діти,
Ще й дивне сталося,
Вже в мертві зарахували,
Але не тут то було,
Вернувся або вернули,
З багатьма діазногами,
Але ж вернувся,
Для цього можливо подальша історія розповість,
P.S: Коли розповіли історію цю перше що сказав: "Значить не хотів бути я тут бути".
07.12.23

До "Старой Грязи" відноситься,
Це його продовження,
Був зломленим підлятком,
Зневірився у всьому,
По стежці низкій крокував,
Сам себе морально я вбивав,
Но бажання жити ще не вмерло,
Ци то страх свій бал грав,
Клятви давав казав що не буду в тій "каші" я варитися,
Але що для юного клятва тільки слова,
Один порив вітру одна думка,
Та все починаємо спочатку,
Клятвопорушник.

Блукав я каридорами сумніву,
Страх був що не справлюсь,
Не справлюсь із даними мені завданнями,
Но прокинулася Любов,
Любов до СОНЦЯ,
До того СОНЦЯ що в глибині,
До того що світить із глибин,
Та вийшов з каридору,
І розвіяло сумнів.

В цих рядких хочу розповісти про ситуацію,
Сттрах драбин та сходів в мені сидить,
В школі страшний момент для дитячої свідомості стався,
Скинули з сходів голова розбита кров,
Ситуація пройшла всі вже розійшлися,
Але в Свідомості відпечаток залишився,
І тепер Ум оберігає защитний клем вмикає при вигляді будь-яких драбин сходів і екскаваторів,
А так багато символізму саме з драбиною,
Від Якова драбини до кар'єрної драбини,
Цей символ скрізь, але вже в Розумі є розуміння цю дитячий страх треба вимикати та робити сміливі кроки далі,
Напевно трохи заплутано але я хотів в ці рядки вкласти свою борьбу з страхом цим.

Желаний много
Желания похоти одно из них
Осознай момент и просвети его
У тебя был момент такой уже
Справился ты отлично
Создай ты ето снов

Ты бегишь от себя
Остановись прости и обними
Не бойся и не беги
Осознай и прими

Ты спасителем мниш себя
Но сам в привязанности не нужной спасения
Видиш
Осознай и отпусти вы порезнь но вы едины
Отпусти и живи. Она давно живёт своей жизню
14.05.23

Нет нормальных слов только так
Был бы другой день и час и заплакал бы в тот же час,
Дурак был все сломал,
Волю всю раздал,
Но успел увидеть,
Успел узнать ,
Дурак был а может,и дураком и остался,
Но нет собрал Себя из многих сломленных частей.

Возможно поздно возможно В САМЫЙ раз,но Собрал,
Но не увидел то что должен был,
Время исправить есть,
Сложный путь предстоит,
Но шанс ещё есть он не потерян.