Через гори і доли,
Пропливав я річки.
Через степи і поля,
Я ішов в далечінь.

Я шукав дівчиноньку,
Що як квітка цвіла.
Я шукав голубоньку,
Що як вітер співа..

Не знайшов дівчиноньку..
І весь квіт помирав.
Не знайшов голубоньку,
Й не почув співу я.

Повертався я долом,
Де річки і поля.
Помирав я з журбою,
”Де дівчина була..?„

Ти вже не снишся мені кожну ніч,
Й уже не думаю про тебе кожну мить.
Більше не плачу темними ночами,
Більше не бігаю чарівними полями..

І вже сама,летиш далеко ти,
Більше не потребую твоєї підтримки
Яка лиш боком вилізе мені
Більше не потребую твої голосини
Яка під боком ниє про часи

Лети у вирій із бажаннь,
Які хотіла ти мені .
Лети у вирій із тих слів,
Які сказала літом тим..

Хочеться романтизувати життя,
Взяти квиток до кінцевої станції.
Купити каву на окраїні ,
Й гуляти десь під Києвом.
Надіслати листа,що закохана,
Чи милуватись закоханими..
Співати пісні в караоке,
Й танцювати в барі до ночі.
Усвідомити,що ти головний герой життя свого,
І прожити всі ці емоції.
Познайомитись з перехожим ,
Який подарує квітів букет.
Й зрозуміти що зараз ти там де повинна.
В тому місті,і в той час.
Зрозуміти що лиш це все потрібно..

Ти знаєш..хочеться невпинно жити
Та не звичайне щоб було життя.
Щоб було ніби в фільмах чи в тій книзі..
Чи може про принцес як в тих віршах,
Що стали сильними або знайшли свій шлях.

Ти знаєш.. хочеться невпинно жити,
Але життя підводить і не раз..
Хотіла бути ніби в фільмі я,чи в книзі,
А вийшло тут якесь лиш небуття.

Хотіла бути сильною і шлях знайти свій,
Все вийшло навпаки..й не сильна я..
А шлях заплутаний як лабіринт невдач всіх,
Мені потрібна була біла полоса..

Настане час і буде все як в фільмі,
Настане час й для сили та удач..
Шляхи розплутаються,й буде все як в мрії,
Яку в дитинстві склала дівчинка мала ....

Настав той самий знаменитий день,
Дзвінок останній, кінець року й школи.
Зібрались вчителі всі ,і батьки ,
І діти,і уже випускники..

Наділи форму й зачіску зробили,
Книги всі здали і настав вже час..
Прощатися з учителями рідними,
Й поплакати про той хороший час.

Відправляться уже в життя доросле,
Хтось піде вчитись,а хтось працювать.
Але за туалетом не покурять,
І весь урок на парті не просплять..

Зустрінуть вони труднощі й образи,
Які життя доросле принесе.
Але воно лиш тільки почалося..
Тому потрібна посмішка удачі,
Потрібна й віра в те,що буде мир й добро..

Настільки були заможними,
Собі навіть не уявляли!
Коштовних речей скільки мали,
Тих, що простими вважали…

Пізнали, коли загубили,
Дрібниці, життя що складали.
Природніми вчора здавались,
Розкішшю зараз стали.

Насправді як мало потрібно,
Щасливими щоби бути -
Оселя і рідні поруч,
Тривогу, щоб просто не чути.

А світло яким стало дивом!
Мов магія сил невідомих,
Якщо всю добу безперервно
Лампа горить удома.

Те, чим ми щасливі сьогодні,
Для вчора мов траурна меса.
А мир, що був вчора природнім,
Сьогодні примара небесна.

Банально між нами лунало,
Якщо ми бажали миру.
Сьогодні ми всі відчуваємо:
Бажання це конче важливе.

Ми інші, і інші бажання
Сьогодні всіх нас визначають.
Банальності нашого «вчора»,
Як щастя для завтра сяють.

Війна щастя нашого «вчора»
Пітьмою своєю накрила.
У щастя, що завтра в нас буде,
Інші вже будуть крила.

По-іншому будемо бачити
І щастя, і світ навкруги.
І буде нас важко сприймати
Всім тим, хто не жив у війні.

27-12-2022

Чи знаєте як відбувається народження,
Коли не робиться знеболення,
Коли природньо, мов перлина,
На світ з’являється дитина?

Чи чули крик реально матері,
Коли дитину ще не бачила,
Коли на грані божевілля,
Що робиться не розуміє?

Замислювались чи над тим,
Як немовля спокійно жив?
Коли перебував в утробі,
В якому був тоді комфорті?

Не знаючи, що буде далі,
Вважало - світом управляє,
Мамою навіть керувало,
Якщо його щось турбувало.

І в час, коли йому здавалось,
Життя його йому вже вдАлось,
Стискалося все навкруги,
Штовхахо в непізнаний світ.

Чи знаєте, що робить з ним природа,
Складається як голова в пологах,
І стрес який переживає,
Коли комфорт свій залишає?

А бачили чи ви дитину,
Що мати ще не народила,
Ту що побачила вже світло,
Та ще не повністю пролізло?

Чи знаєте, що ризик є
Дитині інвалідом стати,
Отримати останнім рухом
На все життя родову травму?

Та здогадайтесь, що у перше
Дитина бачить у пологах.
Який природньо є до неї
Найближчий материнський орган?

А знаєте як всі кричать?!
Мати від болю, немовля від стресу,
Батько від жаху, що спостерігав,
Лікар, всіх в спокій щоб привести.

Народження важкий процес.
Чому він раптом пригадався? -
Народжується у війні
Народ, який ще не з‘являвся!

06-01-2023

«Не повернусь» - вона сказала -
«Залишусь за кордоном.
Хочу спокійно зараз жити,
А не чекати згодом.

Дитина буде тут, зі мною.
Побачиш, коли зможеш.
Так, іншого собі знайшла.
Нічого не поробиш.

Так не можливо.
Майже рік я тут на самоті.
Спільним назвати це життя
То неможливо, ні!

Ти долю сам таку обрав.
Казала - не іди.
Але пішов все ж воювати.
Сам вирішив все ти.»

Він мовчки вислухав її
І слухавку поклав.
Що буде так все відбуватись,
Ніяк він не чекав.

Всі живи, але загубив
Сім’ю він і себе.
Війна життя сенс відібрала.
Минуле вбито все.

Світ перекинувся для нього.
Навіщо воювати?
Насамперед свою сім’ю
На фронт йшов захищати…

Його до тями привели:
«Дитина, є дитина!…
Вона твоя є кров і плоть,
Не зрадить, як дружина.

Маєш її побачити,
Все розказати їй.
Заради неї виживай,
Для неї йди у бій!..»

Він схаменувся:
«Так, дитина! Для неї маю жити!
Що й як так сталось, відбулось,
Їй маю пояснити.»

Він став до бою.
Та не може загоїться ця рана,
Бо та, закінчена розмова,
Ще в голові триває.

Він щось кричить… Відповідає…
Пояснює… вблагає…
Психує… сварить… знов вблагає…
І слухавку кидає…

І знов доводить щось своє,
Її про щось питає…
Розмову в голові його
Війна перериває…

***

Яка ж війна клята падлюка!
Руйнівниця життя.
Не тільки куля, а й розлука
В ній холодить серця…

14-01-2023

І знову спека, знову біле щось,
не синька неба з хмарами, як вата.
І тисячі доріг. Усе збулось.
Аж кілька тижнів я була багата.

Багата плесом неба і Сули,
багата раєм, де купають щастя,
була сповита легітно: були
палких обійм і радості причастя.

Та увірвалася на всім лету
з весни, із квітів травня мого краю,
від прохолоди й рідних в самоту,
у смог і спеку. Наче в пекло з раю.

Я знов плестиму тисячі доріг,
мереживом витинаним узори
туди, де вітром щастя - навідліг,
туди, де вмите небо й рідні гори.

Плестиму шлях до роду, до весни
до осені і снігу, і морозу,
туди, де літо опозит зими*,
туди де гримкотливі свіжі грози.

Я знов сплітатиму стрічки доріг
і вишиватиму із слів узір,
що приведе мене на ваш поріг,
туди де радість, де ви всі. Мої.

Малювалось, витиралось:
Тут шлях, тут тополя,
Там словами, там ділами
Писалася доля.
Завивались у віночки
Паничі і мальви
Розплітались. На тім місці —
Павичі і пальми.
На тім місці, де плелися
маки і жоржини,
Мали вплестись дві донечки,
А ростуть два сини.
Ворожила ворожіля
Й циганка гадала —
Ані одна, ані друга
Правди не сказала
Сама собі зворожила
Та й начаклувала
Щоб на місце матіоли
Молочай вплітала.
Щоб вишила далекими
Рушники-дороги.
Щоб по глині, по чужині
Та ступали ноги.
Щоб роками, як билина
В суховій хиталась,
Рідко-рідко до родини
Серцем прихилялась.
Екзотичними квітками
Вишивала долю...
Нахрестила-змережила
І радості й болю.
Виписала як зуміла,
Сплела як сплелося,
Вишивала-ворожила...
Таке і далося.

3, Червень, 2021, Індія
#مرینا_اکرام
#MarynaAkram
#МаринаАкрам
#मरीना_अकरम
©