На небі місяц, він у крові
Всіх помилок моїх зухвалих.
Як на сорочці виглядають ґудзики барвові,
Пришиті від людей недобрих і поганих.

Я скоїла безжальне вбивство,
На плечі ліг великий гріх.
Так від минулого відчула я насильство,
Неначе кара в вигляді страшних утіх!

В душі моїй було так страшно, неспокійно,
По шкірі ніби ставили тавро.
Я замовчала , але міміка зверталась емоційно,
Тоді мое нутро промовило : "Достатньо!"

Я знала - сильна, зможу поміняти,
Тоді прийшов до мене вибір - життя або багно,
Змогла усі уроки від життя прийняти,
Це вирішальний крок для зміни усього!

©_Alex.aaa_virshi_

Так дивно звучить кожен день,
Від рідних, друзів і знайомих
Коронна фраза : "Будь собою!"
Не розумію я цих слів!

Який в них сенс і як відчути,
Не знаю приклада для дій.
Тому і розум мій не чути,
Немає поклику для мрій!

Я знаю фразу: "Будь скромніше!" -
Коли в гостях сміюсь гучніше.
Я чула часто: "Потерпи!" -
Коли невзмозі була йти!

Частіш лунало: "Замовчи!" -
Коли казала щось рішуче.
Ну і зазвичай: "Не спіши!" -
Коли старалась, навіть дужче!

Тому я зараз так скажу,
Сама не знаю ким я буду!
Я, як той вовк, завию на луну
І тим упевненість собі здобуду!

©_Alex.aaa_virshi_

Пообіцяй мені, що будеш поруч,
І не залишиш зради слід...
Не зможеш ти піти ліворуч,
А потім їсти мій обід!

Пообіцяй, що не забудеш,
Все те, що рветься з вуст твоїх...
Мою повагу ти здобудеш,
Якщо спокуса не твій гріх.

Пообіцяй мені підтримку,
Підставив в мить важку плече.
Повір, для мене щирість вчинку,
Де відчуття надійності прийде.

Пообіцяй повагу через роки й дні,
Напоказ друзям шоу не влаштовуй.
Не хочу я в майбутньому брехні,
Таку мене любити спробуй!

©_Alex.aaa_virshi_

Тече сльоза, а в спині меч,
Він вструмлений тобою!
Хотіла ношу покласти з плеч,
Аби тільки залишитись собою...

Не могла навіть подумати тоді,
Що колись зробить таке найближча людина.
У момент, де потрібна допомога від матері,
Мене зрадить і лишить родина!

С кожним днем моя біль не згасає,
А відточується, росте!
Труднощі на дорозі, самотність вже не лякає,
А те, що велика діра у душі, то пусте!...

Я навчуся з цим жити,
Колись зможу прийняти дії такі .
Але по ночам продувжую тихо тремтіти,
Приймаючи дози заспокійливого і немалі.

©_Alex.aaa_virshi_

Ти щасливий, я одна,
Слухаю в своїй кімнаті музику зрання.
На годиннику четверта,
Але знаю, ще не спиш,
Бо усім твоїм "міледі" треба час свій приділить!

Навкруги мене лиш книги, поглинають сум душі,
Враз мені допомагають всесвіт мрій увесь знайти...
Увійду в історій вир, не рахую часу меж.
Оклик десь у глибині: "Я так само хочу теж!"
В голові все зрозуміло : казка лиш та нереальний ідеал!

Тут практично кожна мріє, щоб із нею сталось так!
Щоб прийшов зухвалий лицар, щастя у життя приніс,
Але часто забувають,
Що монета з двох боків.

От по цій причині точній
Я не хочу більш шукать.
Краще з книгами в безодні,
Аніж з бидлом у думках!

©_Alex.aaa_virshi_

одного дня ти скажеш - зрозумів
твої секрети більш не таємниця
ти надто божевільна , не свята
хоч не проста , але і не цариця

не йдеш - летиш
живеш одним сьогодні
ненавидиш і любиш водночас

змирюсь
вклонюсь
і тільки посміхнусь
а відвернусь - тоді заплачуть очі...

а коли вимикали світло
перетворювалось місто на небо
бо ліхтарики - рукотворні зорі
а масиви будинків - печери
відкіля в мандри плинули хмари
хто з дощем , хто з лихим суховієм
між районами - закохані пари
а в масивах будинків - старенькі

місто спить і не спить , лиш дрімає
зігріває себе чаєм з медом
колискові малечі співає
і їх слухають янголи з неба
буде добре - лунає дзвіночками
і колядками
і щедрівками
переможемо
і розквітнемо
синьо-жовтими зорями-квітами...

2022 рік

Моїм рідним

Дякую рідні, що ви в мене є!
Про що ж залишається мріяти ще.

Дякую любі, що я не одна!
Сім'я щаслива, щаслива і я!

Завжди будьте разом, любов бережіть,
Образи і сварки подалі женіть!

Моя сім'я - це найцінніший скарб!
Вона складається з різнокольорових фарб.

Щиро посміхаються наші діточки,
Розцвіли на клумбі гарні квіточки.

Я так пишаюся вами, мої рідні!
Нехай збуваються всі ваші мрії!

02.05.2023 С.М. Онисенко

Я залИшусь у ТвОїй пам‘яті цим сАмим віршЕм
Незважаючи на те, що ми зовсім незнайомі
Твої мрії під прозорим плащем
Разом зі мною повЕрнуться додому
Твоя неповторність - одна із доведених аксіом
Мої почуття між рядків читатимеш пошепки
А мені введуть по венах шприцом
Залежність від Твоєї ніжної посмішки
Ти головна героїня Бальзаківських епопей
Де ріжуть душу тупими питаннями
Там зрадить кожен за нікчемний трофей
Тільки, щоб не бути останніми
І відповідь шукати серед тисячі теорій
Твоя привабливість всі межі перейшла
Відправивши розум на відпочинок в санаторій
У моїх віршАх, нарешті, спокій віднайшло
Ти справжня, що найголовніше щира
Такі риси не можливо придбати в крамниці
Тобі так личить цей характер командира
Який приховує твої особисті таємниці
Залиш у собі цю неповторність
Ти ж ангел, що живе серед людей
У якого на першому місці совість
Котрий до мого серця має ключ від дверей

Весняне сонце по-іншому сідає,
По-іншому світає навесні.
Природа тихо-тихо оживає,
В навіть сняться зовсім інші сни.

А як інакше!? Любо так на серці,
Коли проміння в шибку загляда,
Коли вишневим ніжним білим цвітом
Садок біліє - то прийшла весна!

А як ми всі чекали на весну!
На тепле сонце, на крихку надію!
Як перша квітка тягне пелюстки,
Щоб від землі черпнути трохи сили.

Для нас весна, немов ковток повітря,
Неначе струмінь віри у життя.
Крізь темряву - легкий промінчик світла,
Який провів би нас у тихе укриття,

В якому затишно й спокійно ніби вдома,
Де купа квітів, водоспад тепла.
Від радості - легка солодка втома
І тут ніхто не знає, що таке "війна".

Де б таке місце на землі знайти!?
Колись так було добре в рідній хаті...
Колись, коли ракети не гули
І поки не прийшли нас "визволяти"...

Нам би весну у серце повернути,
Нам би надію поселити в дім...
Та головне - ніколи не забути,
Що найдорожчий скарб в житті - то мир.