Знову в сад
повернулась весна,
Ніжним щебетом,
сонцем ласкавим,
Зеленіла, зростала трава,
Теплим вітер ставав
і слухняним.

Загуділа між квітів бджола,
Поряд муха тихесенько сіла,
В береги закортіло й пішла,
Стрітись й там із весною хотіла.

В нових пагонах вже очерет,
І верба зеленіє із зіллям,
Пишуть хвилі знов
неба портрет,
Вітерець пробігає між гіллям.

Крайню хвилю в долоні взяла,
У траву та в краплинах
сховалась,
Все радію, що поряд весна,
І дивуюсь, що знов дочекалась.

15.11.2024.
Ганна Зубко

З мого саду вже осінь пішла,
А на згадку лиш слід залишила,
Залетіла із вітром журба
І посіяла сум, розгубила.

Заглядає в краплинах тепло,
Всякий день його ніжність вбирає,
Уже снігом мій сад замело,
Стогне вітер у ньому, зітхає.

15.11.2024.
Ганна Зубко

На решту осені дивлюсь,
В її листопад неяскравий,
До всього поглядом тулюсь,
Надихуюсь вітрами.

Низька-низесенька трава,
Вгорі десь листя, під ногами,
Милується і цим душа,
І небом над садами.

Нехай сміється через раз
Осіннє сонце й небо плаче,
Люблю, обожнюю цей час,
Де сумно ворон кряче.

У жменю листя наберу,
Пущу за вітром, знов піймаю,
У дощ дрібненький забреду,
В туман позаглядаю.

Час сповільнив, немов, ходу,
Неначе в сні літаю,
Безумно осінь я люблю,
І, люблячи, страждаю.

09.11.2024.
Ганна Зубко

Знову осінь до серця беру,
Своїм зором усю обіймаю,
Поміж листя блукаю, ловлю,
Прохолодою тішусь, вдихаю.

Все про осінь, тепер і колись,
В іншу пору по неї зітхаю,
Усі хмелем, неначе, сплелись,
У її лиш гаї заглядаю.

В світ впустила зимова пора,
У осінню, надіюсь, покину,
Прошу в осені, поки жива,
Щоби листям вкривала могилу.

09.11.2024.
Ганна Зубко

Знову осінь до серця беру,
Своїм зором усю обіймаю,
Поміж листя блукаю, ловлю,
Прохолодою тішусь, вдихаю.

Все про осінь, тепер і колись,
В іншу пору по неї зітхаю,
Усі хмелем, неначе, сплелись,
А я з трепетом розплітаю.

В світ впустила зимова пора,
У осінню, надіюсь, покину,
Прошу в осені, поки жива,
Щоби листям вкривала могилу.

09.11.2024.
Ганна Зубко

Веде погляд у тиху долину,
Кольорів куди жовтень додав,
Крався вітер, все дихав у спину,
Мов пришвидшити
кроки бажав.

Сипав золотом клен,
в сонці сяяв,
Задивлявся на хвиль верболіз,
Хміль все плівся, часу не гаяв,
Зарум’янений вгору поліз.

В холод хвилі
рукам заманулось,
Біжить погляд, водою бреде,
Знов трава
біля ніг сколихнулась,
Вздовж долиною стежка веде.

01.11.2024.
Ганна Зубко

Вже змінитися осінь спішить,
Морозець злегка трави вкриває,
Не поблискує клен, не горить,
Зрідка листя додолу скидає.

Не угледіла в небі птахів,
Неуважність моя пропустила,
Торік бачила клен як горів,
Цьогоріч позолота не вкрила.

Не йду в гай до калини, верби,
Що заглядають в тихе озерце,
Розлетілись надії, втекли,
Залишили в неспокої серце.

18.10.2024.
Ганна Зубко

Хрустіло листя впале
під ногами,
Та зрідка промінь
де-не-де блукав,
Крутився вітер,
шастав берегами,
Його величність
холод завітав.

Без позолоти
жовтень стоїть дивний,
І без дощів,
й тумани обійшли,
День холоднішає
щомиті, щогодини,
Біліють трави,
наче зацвіли.

Ганна Зубко
17.10.2024.

Осінь піде, надовго знов покине
Усе довкола, з сотнями доріг,
Вже снігурів покличе горобина,
І забіліє снігом мій поріг.

Струмок замерзне,
річка біля хати,
Спустіє берег, стихне верболіз,
Потухне посмішка,
вже сум буде зітхати,
А вітру може заманутись сліз.

Ганна Зубко
12.10.2024.

Осінь піде, надовго знов покине
Усе довкола, з сотнями доріг,
Вже снігурів покличе горобина,
І забіліє снігом мій поріг.

Струмок замерзне,
річка біля хати,
Спустіє берег, стихне верболіз,
Потухне посмішка,
вже сум буде зітхати,
А вітру може заманутись сліз.