Відгримів день останній
серпневий,
Через справжню пройшовся
грозу,
Завтра осені, в день вересневий,
НапишУ щось, словами сипну.

ЛистопАд там у руки спіймаю,
Здійму хвилю на річці веслом,
Кличу осінь уже, підзиваю
Календарним наступним
числом.

В її простір зайду, увіллЮся,
У красу задивлЮся земну,
Прохолоди уволю нап’юся,
У долоню роси зачерпну.

16.07.2025.
Ганна Зубко

Ніч купалася в місячнім сяйві,
Згодом день весь купався
в дощі,
ПелюсткИ позвисали на мальві,
Поріділи, здавалось, кущі.

Розляглася трава, поруділа,
Забруднилась на мокрій землі,
Уже літня пора відгриміла,
Поступилась осінній порі.

Перші зграї звуть інші з собою,
До птахів, в небо погляд зведу,
Перехрещу, в задумі постОю,
Непомітно душею сплакну.

02.07.2025.
Ганна Зубко

Бурчав автобус щось дорозі,
Між пасажирів — тишина,
А за вікном та сАма осінь,
А ні весела, ні сумна.

Усе, покрите жовтизною,
Лягало листя поміж трав,
Торкався хтось вікна рукою,
А хтось задумливо мовчав.

Дупласті липи в ряд стояли,
Грайливо промінь пробігав,
Стомились очі, ледь дрімали,
Автобус втому колисав.

19.06.2025.
Ганна Зубко

Густий туман завис стіною,
Скрізь тиша спокій берегла,
Ховалось листя під водою,
Жовтіла, гнулася трава.

Повсюди осінь — подих свіжий,
ЗемлІ неміряно пройшла,
Теплом вкриває усе, ніжить,
У небо зграї підняла.

Стала з веселої сумною,
Сердешний вітер утішав,
Усякий день її журбою
Стежки, дороги застеляв.

14.06.2025.
Ганна Зубко

В розгарі літо, дні буденні,
Жарою втомлена земля,
Зустрілась тінь в густому клені,
Рятівна ниточка моя.

Не сяду — нІде, обіпруся,
Клен сильний , втримає мене,
На небо дИвлюся-молЮся,
А раптом спеку відведе.

Розчарувало уже літо,
Якби до осені втекти,
Туди, дощами де полито,
Густі тумани де, вітри.

Щоб знову ноги йшли, ступали
По плоских, бурих споришах,
А очі небом пробігали,
Шукали втіху у птахах.

Мов бачу осінь між вітрами,
В її сумний вслухаюсь глас,
Знов поринаю із думками
У той, давно минулий, час.

06.06.2025.
Ганна Зубко

Очам не вірю, невже літо ?
Була недавно ще зима,
Усе вже щедро обігріто,
Коситись проситься трава.

Червневі ранки, дні і ночі,
У небі зоряні поля,
Красою квіти врочать очі,
А чи то близько, чи здаля.

Та скоро липа задухм’янить,
Заколосяться всі поля,
Повиснуть яблука рум’яні,
Увагу братиме земля.

Притомить літо, дні гарячі,
Десь пересохнуть болота,
І прийде осінь, пава наче,
Така жадАна і … сумна.

05.06.2025.
Ганна Зубко

Гроза червневою порою
Під гуркіт грому забрела,
Ховались трави під водою,
Що, наче, річкою текла.

А вітер змійкою звивався,
Кошлатив листя, обривав,
Злітав до неба й опускався,
Усе грозі тій догоджав.

На захід сивою стіною,
Не зупиняючись, пішла,
Уже не білою — рудою
Дивилась хата вслід сумна.

04.06.2025.
Ганна Зубко

В спекотні дні, у теплі ночі
Троянди квітнуть — літа дар,
Колючі квіти врочать очі,
Піднявши пахощі до хмар.

І ті сплакнуть дощем-сльозою,
Яку вслід вітер обітре,
Та знов пекельною жарою
День у троянди забреде.

Не захистять гілки колючі,
Росою вечір лиш сипне,
А вже світанок, після ночі,
У прохолоду загорне.

03.06.2025.
Ганна Зубко

Останнім днем весна вітає,
В нім вітер зелень чепурить,
Жарких обіймів обіцяє
Літо у першу свою мить.

Жарою день обдасть і вечір,
У ніч задуху зажене,
Лише світанок поза плечі
Ледь прохолодою дихне.

Ніяк те літо не змінити,
В такому ритмі вже іде,
Схоче — помірно буде гріти,
А схоче — в спеку заведе.

31.05.2025.
Ганна Зубко

Вітаю літо — люблЮ осінь,
В коротких снах по ній броджу,
Ступають в роси ноги босі,
Болотом слід та на піску.

Всміхаюсь літу — в осінь плачу,
Хоч з нетерпінням її жду,
Така вже, маю таку вдачу,
Всміхаюсь, плачу і люблЮ.

01.06.2025.
Ганна Зубко