Уже весна поза вікном,
Теплом все огортає,
Ступає гаєм і садком,
Вздовж берега гуляє.

Там свіжість річки,
хлюпіт хвиль,
І щебет не втихає,
Там чаєк білий помах крил
Все вітер обіймає.

07.03.2025.
Ганна Зубко

Пішла зима, мов не була,
Морозом попрощалась,
Зайшла із березнем весна
Й відразу уквітчалась.

Бруньки набухли, лід поплив,
Пташки щебечуть — мило!
Світ погарнішав, світ ожив,
На серці потепліло.

07.03.2025.
Ганна Зубко

Уже скоро весна,
защебечуть птахи,
Молочій зажовтіє у травах,
Відлітають роки невідомо куди,
Залишають життя
в своїх справах.

Зацвітуть знов сади,
задухм’янить бузок,
І коса задзвенить між травою,
Пригадалось з моїх,
із життєвих казок,
Посміхаюся, з болем порою.

Яблуневий туман
сипне вітер до ніг,
Заколишеться гілля. Як мило!
І полине туди, до далеких доріг,
В те село, що садами біліло.

22.02.2025.
Ганна Зубко

Лелеки тут вже, але ж лютий,
В сніжку, в морозі, ще зима,
І хоча ріки в кригу скуті, —
Назад дороги все ж нема.

Із літа — в зиму, луги вкриті,
Немов усіяна рілля,
В зими немилість оповиті,
Дивитись боляче здаля.

Непередбачлива природа,
Буяє стрімко, чутко спить,
Міняє п’ятниці погода,
Хмурніє, променем блистить.

22.02.2025.
Ганна Зубко

І світить сонце та не гріє,
Немає мови — лютий йде,
Своїми днями не біліє,
Навіть надії не дає.

У сірість вітер заглядає,
Захід у холоді горить,
І днями час іде, спливає,
В обійми березня спішить.

15.02.2025.
Ганна Зубко

І світить сонце та не гріє,
Немає мови — лютий йде,
Своїми днями не біліє,
Навіть надії не дає.

У сірість вітер заглядає,
Захід у холоді горить,
І днями час іде, спливає,
В обійми березня спішить.

Погода звична в пізню осінь,
Дощем все зрошує поріг,
Звисає листя іще досі
В садах, що поруч, край доріг.

А дощ то йде, а то вщухає,
Весь день насуплений, хмурний,
Гнідого осені сідлає,
Копитом тупає баский.

Неквапно, тихо поганяє,
Останнім днем той кінь бреде,
Зима ж — на білому в’їжджає,
Ось-ось у грудень він зайде.

30.11.2024.
Ганна Зубко

Котрий день іде дощ, накрапає,
Хмурним небом
над садом висить,
Пропав сніг, і сліда вже немає,
Не біліє зима, не блистить.

Потемніла земля, сад спустілий,
Змокле листя поміж трави…
Уже сниться
зимовий день, білий,
Й безголосі у ньому пташки.

Подих вітру там не спіймати,
Й прохолоди не чути у снах…
Дощ продовжує накрапати,
Сум — блукати
в спустілих садах.

11.12.2024.
Ганна Зубко

День йде поволі, йде, старіє,
Останнім листям шелестить,
Потроху снігом вже біліє,
Зими показуючи мить.

Влітає вітром із-за рогу,
Стежки прирівнює до скла,
Уже добралась до порогу,
До посмутнілого вікна.

Зима і злиться, й лагідніє,
Водою капає зі стріх,
Десь ген туманом засіріє
Понад долинистих доріг.

Дерева вкутуючи в іній,
Всміхнеться сонечком, сяйне,
І погляд неба ніжно-синій
Чимдуж до себе приверне.

01.12.2024.
Ганна Зубко

Погода звична в пізню осінь,
Дощем все зрошує поріг,
Звисає листя іще досі
В садах, що поруч, край доріг.

А дощ то йде, а то вщухає,
Весь день насуплений, хмурний,
Осінь гнідого вже сідлає,
Копитом тупає баский.

Тихо, неквапом поганяє,
Останнім днем той кінь бреде,
Зима ж — на білому в’їжджає,
Ось-ось у грудень він зайде.

30.11.2024.
Ганна Зубко