Квітневий день всміхнувся сонцесяйно
І підморгнув медуночці малій,
Яка секретами ділися із рястом,
А він в любові зізнавався їй.

Про щось співала бджілка-трудівниця,
Бриніла музика струмочка поміж трав.
Весняний день всім радість дарував,
Це все насправді. це мені не сниться.

2021 р.

Закружляв снігопад вже каштановий,
Його свічі яскраво горять.
Навіть вітер тепер не погасить їх,
Зміг тепло їхнє він відчувать.

У весняному буйному мареві
Серед зелені вогники ті
Забіліли пахучими чарами,
Ніби вперше їх бачиш в житті.

Ті біленькі каштанові кучері
Диво-травню на плечі лягли.
І захоплюєшся, і дивуєшся
Скільки б ти не дивився на них.

2020 р.

Захурделило, захурделило,
Дарма, що квітень надворі,
Розквітлі нарциси застелено
Снігом біленьким мокрим.

І листя зелене тюльпанів
Та крихітних ніжних фіалок.
Примчав собі квітень на санях,
Запрягши у них коненята.

Той сніг незабаром розтане,
Як вигляне сонце з-за хмари,
На воза мінятиме сани,
В якого запряжені карі.

2023 р.

Іще зимний вітер віє,
Холод слід свій залиша
Та під тином на подвір”ї
Зацвітає алича.

Білі крихітні пелюстки,
Як метелики малі
Так легесенько гойднулись
На тоненькому гіллі.

А на квітах заблищали
Срібні крапельки роси,
Які ранок тут зоставив
Та у справах поспішив.

2024 р.

З-за хмари сонце
променем кидає
Поміж будинків
і струнких беріз,
Усе безлисте
скоро забуяє,
А там, дивися,
й перший сінокіс.

Той запах сіна…
пам’ять, мов, дурманить,
Вже й зіллям пахне,
і бур’ян не тхне,
І тішить душу
спогад той, і ранить,
Бере за руку,
в береги веде.

І по піску,
і стежкою угору,
Побіля хвиль,
зеленої верби…
Похід злікує
миттю душу хвору,
Торкаючись
минулого руки.

03.04.2025.
Ганна Зубко

А трави зелений килимочок
Квітами живими весь розшитий,
Із фіалочок й барвіночку віночок
Та кульбабок й білих маргариток.

Вишиванками лягли на землю квіти,
Виткала їх веснонька-красуня.
На них глянеш – і немає суму.
Як же серденьку красі цій не радіти?

2023 р.

Зимовий сон, як шлях крізь час,
Де ведмідь обирає тишу.
Тварина, що в холодних снах
Через тьму йде без страху й спішки.

Весною він намагається
Набратися сил, не сумувати,
Ліс йому підкидає їжу —
Підготовка до зими, й не інакше.

Від мороза і снігу, і злих вітрів
У барлозі знайде спокій і тінь.
Але ще йому важлива справа —
Це дбайливо ховати у тілі тепло.

Його шлях — це шлях постійних змін,
Товстішає і тане, однак —
Природа вчить терпіння й витривалості,
Покроково вбиваючи тіні страху.

Не поспішай і ти, як ведмідь,
Знайди в собі силу й спокій.
Тому що в тиші і в тіні
Приходить справжня сила життя.

Вітри гойдають сивий ліс,
Де клишоногий ляже спати.
Живе у ньому темний хист –
Свій ритм природи відчувати.

Два світи – руху і спокою,
В дві частини ділиться рік.
Спочатку – біг, інстинкт і воля,
А потім – тиша, сон, барліг.

Та мить настане – сніг розтане,
Весна розбудить ліс густий.
І звір зведеться, як титан,
Як воїн в битві – молодий.

Бенкет перед зимою

Поля, ліси, глибокі хащі,
Осінній щедрий дар – для всіх.
Горіхи, ягоди, і трави,
Щоб витримати сніг і гріх.

Залишиться усе позаду,
Як сплячка кине свій покров.
Та знову в темній лісостепі
Ведмідь чекатиме обнов.

Бо він не слабкість – він стихія,
Що дихає у такт землі.
І сила ця, і ця магія
Знов розгорнеться навесні.

Під корінням старого дуба,
Де вітер шепоче в пітьмі,
Спить велетень – бурий, могутній,
В обіймах зимової тьми.

Йому не потрібні сніданки,
Не кличе вода чи вогонь,
Він терпить холодні світанки,
Зливаючись з тишею в сон.

Але пробудиться навесні,
Як сонце розтопить льоди,
І знов розіллється в борні
Його дикий дух свободи.