‎Русалка – то донька води,
‎Що мовчить, коли світ весь гудить.
‎Вона слухає подих ріки,
‎І співає тихенько пісні.
‎
‎Колись дівчина гарна була,
‎І любила всім серцем життя.
‎Але світ її біль не відчув,
‎Їй вир у пітьму затягнув.
‎
‎Тепер вона – подих весни,
‎Що розчісує верби гнучкі
‎Береже свій водойм від біди.
‎Щоб була завжди тиша на дні.
‎
‎Русалка не тінь і не страх,
‎Печаль в її мутних очах.
‎Вона – вічний спокій води,
‎Що лікує терзання душі.
‎
‎Де ходила по суші вона,
‎Там барвінок і м’ята зросла.
‎Її шепіт за вітром летить,
‎До серця що в болі кричить.
‎
‎Русалка – красуня сумна,
‎Тепер між світами вона.
‎На згадку дівчатам живим,
‎Кохання буває гірким.
‎

Щедра та багата чарівниця осінь
Яблука збирала у великий кошик.
Білі та червоні такі соковиті,
Золоті й рум”яні всі до рук просились.

Хуліган-вітрисько почав пустувати,
Перекинув кошик та й утік із саду.
Врізнобіч котились всі червонобокі,
Схованкою стала їм трава висока.

2015 р.

‎Тече вода – шумить немов співає,
‎Хай змиє біль, що серце випікає.
‎Вода не судить,лиш несе із тіла
‎Те, що душа знести уже не в силі.
‎
‎Шепоче Дана, встань , дитя природи,
‎Очисти дух , повір, що ти все можеш.
‎Вода жива з глибин землі і неба,
‎Хай змиє те, що вже тобі не треба.
‎
‎Візьми долонями і змий із себе втому,
‎І хай ріка несе проблеми з дому.
‎Бо в кожній краплі світло й прохолода,
‎Нова енергія піде по тілу знову.
‎
‎Вода все знає й мовчки пам’ятає,
‎Чий плач вночі ,між хвилями блукає.
‎Та хто з любов’ю ввійде в її лоно,
‎Той вийде чистим, мов дитя невтомне.
‎
‎Вода несе думки із джерела,
‎Де істина,як сонце ожила.
‎І там де хвиля треться об каміння,
‎Живе початок кожного створіння.
‎
‎Тож увійди і серце відкрий щиро,
‎Залиш усе, що тягне й жме без міри.
‎В ній кожна хвиля, як нова дорога,
‎Що з’єднує людину й дух природи.

‎

Поцілував вже вітер сонце,
Повільним хмарам підморгнув,
Пробігся садом, повз віконце
У береги, до верб шмигнув.

Дивись, вже хвилями хлюпоче,
З ячмінних вусів п’є росу,
Притих, із ніжністю шепоче,
Злегка кошлатячи траву.

Порахував покоси сіна,
Розправив листя на гіллі,
Чув, як зозуля голосила,
Йшли-гомоніли косарі.

11.10.2025.
Ганна Зубко

Хмарки біжать,листки шумлять,
Яка ж то насолода!
Дощинки із небес летять,
Дарують прохолоду.
Спекотний і шалений зуд
Раптово припинився,
Бджола залишила свій труд,
Павук в клубок скрутився.
А квіти тягнуться увись,
Приймають пелюстками
Краплини, що були колись
Струмками і річками.

A.R.*

‎У тихому лісі де тиша шепоче,
‎Там дівчина Мавка гуляє співа.
‎Їй вітер гойдає тихенько волосся.
‎І пісня її лісом лине дзвінка.
‎
‎Вона береже всі дерева і квіти,
‎І всіх подорожніх зустріне вона.
‎Танцює красиво, як полум’я в вітрі,
‎Бо в неї природня і чиста душа.
‎
‎Коли запече у людини скорбота,
‎До лісу прийде,щоб зібрати думки.
‎Підійде до неї стурбовано Мавка,
‎І словом загоїти всі рани живі.
‎
‎Любов Мавки – тиха, глибока, як море,
‎Хто щирий,той зможе відчути її.
‎Бо Мавка красуня – не страх, а опора,
‎Що в лісі живе, там її гарний дім.
‎
‎Та варто людині той ліс осквернити,
‎Як очі у мить запалають вогнем.
‎Вона наче буря здійметься із вітру,
‎І спокій покине нахабних людей.
‎
‎І вже замість пісні, лиш подих тривоги,
‎І усмішка стала як темна роса.
‎Бо хто не шанує закони природи,
‎Того не відпустить додому вона.
‎
‎Не вмовлять її каяття мародера,
‎І серце його не відчує вже сна.
‎Та Мавка не зла – вона помста природи,
‎Вона береже ліс, від людського зла.
‎
‎Та іноді плаче під місяцем сивим,
‎Бо згадує,що вміє щиро любить.
‎Що доля її не родинне затишшя,
‎А віддано й пильно природі служить.
‎

Ой. під небом зоряним
Стоїть нива зорана,
Засіяна зернами,
Тепер дощу треба їй.
Щоб гарненько вмитися,
Водиці напитися,
Зарясніти сходами
Десь аж там за обрієм.

Розлитися хвилями
Зеленими сильними,
Ваговитим колосом,
Сонечком цілованим.
Диво-короваями
На весіллях краятись
І лунати піснею
Щирою вкраїнською.

…Знов під небом зоряним
Стоїть нива зорана.

2016 р.

‎Вже осінь кладе на поля покривало,
‎І перший мороз на траві побілів.
‎Земля засинає, спочити бажає,
‎Бо щедрий врожай вже в коморі лежить.
‎
‎Берегині в цей час оберіг розстеляли,
‎А Макош плела в долі ниті ясні.
‎Тут Лада любов’ю серця зігріває,
‎І Дана співає у ріках своїх.
‎
‎Дівчата у тиші вечірній просили,
‎Щоб швидше прийшов їх коханий до них.
‎Вогні на подвір’ях повсюди палають,
‎Щоб Рід був у мирі,у щасті щоб жив.
‎
‎У сірому небі хай сокіл кружляє,
‎Покрова щоб стала плащем для землі.
‎В обіймах її матінка відпочине.
‎Щоб знову з весни дарувати дари.
‎
‎Хай біла Покрова вкриває нам хати,
‎Щоб лихо й недоля не йшли на поріг.
‎Щоб жили ми в злагоді, вірі і правді,
‎Під покровом Богинь і під захистом їх.

Вже росою цікавиться вітер
І зі сходу проміння густе,
Всі калюжі, неначе, хто витер,
І болото вже, майже, сухе.

Ожив берег — щебет в долині,
І качо́к голоси між ряски,
Там писатися б маслом картині,
Там творити поемі рядки.

Ве́рби діляться тінню своєю,
Шелестить очерет на воді,
Гудуть бджоли всією сім’єю
Поміж квітами, низько, в траві.

Метушаться мурахи між тлею,
Павучок павутину плете,
Та метелик красою своєю
Вже увагу на себе бере.

Задивилося небо у воду
На незвичний веселки вінок,
Величаю словами ту вроду,
Додаючи до вірша рядок.

23.09.2025.
Ганна Зубко

За руку осінь вересень привів
Золотокосу в сукні бурштиновій.
І чути журавлів прощальний спів,
Ним зізнаються у своїй любові

Рідній землі, полям та берегам
І річечкам маленьким й озеречкам,
Без них ті будуть дуже сумувать,
Бо на зимівлю відлетять далеко.

Але як тільки скрізь зійдуть сніги,
То із весною до гнізда прилинуть,
Щоби набратися тут сили і снаги,
Адже найкраще їм на батьківщині.

2023 р.