Два оленя стояли,
Від не бачиной краси.
Водоспад перед очима
Переливався з жовтим
Коліром трави.
Навколо сосни стояли
На урвищі,
Де росли тільки мхи.
Сонце ніжно відбивало
Від озерної води.
Олені довго вагалися,
Чи пити з крешталевої води.

Стояли білі дерева у саду.
Маку й не видно було,
Коли тюльпани мали
Червоний відтінок,
Що добре виглядав
Посеред зеленого поля.

За полем був степ.
Там росли де не де тюльпани,
Де матінка природа заховала
Богом забуте село.
Але там в затінку від дерев
Росли ромашки.

Великі пагони м’яти.
Люди інколи туди приходили,
Збирати рослини для чаю.
Але скільки б не питали,
Ніхто не знав, що це за село.”

Ударив грім… один раз, другий,
День голосніше привітав,
Той, мов, не чув,
стояв похмурий,
Його не радо зустрічав.

В води потоці грім котився,
Петляла блискавка між хмар,
А день, як вкопаний, дивився,
На себе визвавши удар.

06.04.2024.

Ударив грім…
один раз… другий…
Віталась голосно гроза,
Із ранку день стояв похмурий,
Дощем добавилась сльоза.

В води потоці грім котився,
Стрибала блискавка між хмар,
День з голови до ніг умився,
Взявши на себе весь удар.

06.04.2024.

Схід спалахнув…
сльоза вступила…
Крильми махнув лелека, вслід
Із вітром ніжність полетіла
До верб зелених, в тихий брід.

Здригнулась річка,
морщить лоба,
Рябіє в чайках гомінких,
Плететься в берег, йде худоба
До водопою, трав густих.

Веде дорога, дві стежини
Тягнуть нагору кривизну,
Попід колючої ожини,
Кущів зарослого бузку.

Стрічає там, на кручі, спокій,
В підніжжя — лагідність ріки,
Не зрушить постать,
погляд доки
Не облетить усі кутки.

Полюбить дужче ясенину,
І брід з озерцем, і кущі,
Знов обцілує всю калину,
Чарівну в сонці і в дощі.

Зависнуть хмари
в синіх хвилях,
Шедевр покажуть —
свій портрет,
Бур’ян сколишеться на схилах,
Понад водою — очерет.

03.04.2024.

Падає небесна зірка в ніч безмежної тиші,
У серці палають мрії, в небі зірки мовчать тихо.
Сповивається світ в мрійливість, в таємницю вечірню,
І мовчить серце в очах, як зірка віддаляється в далечі.
Тремтять віти дерев, листя шепоче під вітром,
І місяць срібною стрілою малює таємний знак.
Падає небесна зірка, мов зі сну вона прокинеться,
У серці любов і туга, в нічному небі зірка згасне.
Але в глибині душі лишається вічний вогонь,
Де віра і надія зорею сяє назавжди.
І коли ніч знову настане, і зірка знову впаде,
Любов і мрія не згаснуть, як світло вічності в нас залишиться.

Видно блискавки яскраві,
Чути грім за небо краєм.
То Перун по небу мчиться,
На яскравій колісниці.

Трави гнуться до землі,
То Стрибог жене вітри.
А з хмаринки для врожаю,
Лада дощик посилає.

Дощ скінчився і на зміну,
Сонце випустив Ярило.
Всю природу зігріває,
Велес ліс оберігає.

День підходить до кінця,
Сонцю час вже спочивать.
І щоб світло не згасало
Сварог зорі випускає.

Все пов’язане в природі,
Завжди поряд з нами Боги.
Цей світогляд, Рідна Віра,
Рід міцний,це наша сила.

Все той маршрут років багато,
Місто — село і навпаки,
Завжди автобусом долати,
Пішки занадто довго йти.

Одна з поїздок
в пам’ять вжилась…
Автобус їде, я — в вікні,
Там ліс, галявина відкрилась,
Ніби казкова, як ввісні.

Ряди ялинок вздовж дороги,
На повороті, край ліска,
Краса червона — мухомори,
Кинулись в очі здалека.

Що мухомори ядовиті,
Гриби зовсім неїстівні —
Вони цим дуже знамениті,
На вигляд самі чарівні!

В осінній час щоріч їзди’ла,
Зірко вдивлялася в вікно,
Усе шукала-виглядала,
Та мухоморів не було.

Ялини в шишках всі стояли,
Клен жовтий поряд шелестів,
Низька трава до них тулилась,
Жаль, мухомор не червонів.

07.12.2022.

Сива ніч… сивий день…
туман сивий…
І полин у гіркій сивині…
Сива річка і птах полохливий…
Приглянулось все сиве мені.

Загублюся в тумані густому,
Наодинці в своїй самоті,
Подолаю непрохану втому
Й піднімуся на схили круті.

Дихне вітер у верби зелені,
Очеретом густим шелесне,
Сколихнеться полин у долині,
Тихо росу додолу змахне.

11.03.2024.

Піднялась зграя,
в далеч полетіла,
Поодинокий лист
вслід тріпотів,
Замерзла річка
стихла, заніміла,
Лиш очерет
невпинно шелестів.

Усе хитавсь,
старався розбудити,
Хвилі шукав
у льодяному склі,
Відгородилась,
щоби відпочити
У прохолоді, у зимовім сні.

Рікою небо
вже не любувалось,
Крутився вітер,
високо злітав,
Примерзле листя
між кущів валялось,
Іскрився іній,
на траві блищав.

08.03.2024.