У місячну ніч, коли зорі танцюють,
Тече річенька малесенька в долину,
Де вишні цвітуть та солов'ї співають,
І краплі роси виграють у калині .

Пливе вона серед гаїв зелених,
Мов діва молода в білому одязі,
Зваблива, чарівна, в ніжній нічній тіні,
Вона тече, наче ріка в пошуках моря.

Звучить ліс дзвінкою свіжістю,
І вітерець шепоче таємні слова,
Річенька пливе, мов у небесній чистоті,
Лине, мов музика, дивовижна розмова.

І чарівність ця, немов казка давня,
Розквітне в серці кожного мандрівника,
Бо річенька малесенька веде за собою
У світ прекрасний, у країну мрій і дива.

У селі, де димить трудовий вогонь,
Де вітер шепоче стежкою полотна.
Життя пливе, мов весняний потік,
В селі, де серце в кожному домі.

Ранок прокидає село весняним світлом,
Свіжість роси ллється на зелені поля.
Бджоли в саду працюють над квітучими лугами,
В селі прокидається новий день.

Світяться дахи під сонячним промінням,
В теплій обійми село прокидається в танці.
Працьовиті руки творять дива на землі,
В селі життя пливе, немов ріка весняна.

Очі старця оглядаються в поле золоте,
Спогади ллють, мов вітри на відкритому морі.
Молодь росте, ніби тендітна калина,
В селі, де душа має свій власний вірш.

Співає соловей на верхів'ї старовинної церкви,
Кожна нота – як дзвінок в серці землі.
В селі, де кожна оселя – свята сторінка,
Життя пливе, немов ріка весняна.

Спільна паства пасеться на зеленому лугу,
Діти сміються, граючи в старому дворі.
Село, як весняна казка, розцвітає,
Життя тече, наче мудра пісня.

І коли заходить сонце за хмарами,
Село вкривається нічною тишею.
Але в домах запалюється світло,
В селі завжди живе своє власне світло.

Так продовжується весняний вальс,
Село, мов поетичний ритм, б'ється в грудях.
І в кожному серці лунає таємничий гомін,
Село — це життя, неповторна мелодія.

В полі золота хвиля летить,
Шепочуть вітри, серпанок, лунають пісні.
Життя в кущах інтригу плете,
Врожай дарує свої секрети.

На чорноземі геть світ оживає,
Зерна як дітлахи сміються в рості.
Жайворонки в небо весняно летять,
Сонце в косах світить у вечорі.

Ріки зрідка гомонять сумісно,
У ланці зливаються їх води.
Поля, наче килими розквітають,
До сонця простягаються долі.

Врожай, ти скарб, подарований землі,
Дарує життя, повне багатство.
Спільно з природою, в танці творчості,
Веселою радістю вітаємо врожай!

Влітку шумить прапор лісу,
Весняний вітерець грає вільно.
Долина мрій лежить в зеленому світі,
Де кожен колір розповідає казку.

А серед квітучих обіймів літа,
Пурпурний летючий таємний квітник,
Бджола, яка одягла золоте крило,
Летюча чарівниця долі арфу грає.

Її очі, як крапельки роси,
Обливають квіти солодким світлом.
Летюча бджола знає, де квіти гарніші ,
Плете віночок із весняних мрій.

Вона - летючий месник роси і тепла,
Сплетені на вустах солодкі оповіді.
Тихесенько, щедро, летюча бджола
Розкидає весняні перлини медові.

Так летюча бджола в лісі кружляє ,
Щедро роздає нектар пелюсткам.
В її долонях літа веселка розквітає,
Співає вітерець в таємницях лісових.

Тож нехай летять легко бджолині крила,
В небесну височінь, в долину весняну.
Бджола веде нас в лісові стихії,
Де весняний світ, як казковий острів.

Знову в снах
я ходжу в берегах,
По траві росяній й де пісок,
У віршах на кручі, в піснях,
Все квіти сплітаю в вінок.

Там, внизу, ріка й озерце',
А за ним ясенина-гайок,
Повз калину тече джерельце,
Веде погляд у даль бережок.

Обцілую очима це все,
І річку, й озерце', й гайок,
Може в снах прийду колись ще
На любимий такий бережок.

09.09.2022.

Крутий берег
в кущистому зіллі...
І ріка повноводна, пісок...
Вітерець у вербовому гіллі...
У воді затонулий листок...

Білизну' бачу чайок, їх чую...
Річка тиха, як, нібито, спить...
Пишу щось на піску,
щось малюю...
Зачерпнулась вода,
хлюпотить...

Хвилі дотик долонь,
як цілунок...
Вода чиста до самого дна...
Сон поклав на подушку
дарунок,
Повертаюсь в минуле сумна.

10.02.2024.

В білосніжних ромашках, палає
В маках поле, немовби, горить,
Всюди погляд біжить-поспішає,
В зелень лугу і гаю летить.

Сколихнув вітер ніжно калину,
І шумлять колосисті поля,
Спів полився
пташиний в долину,
Йде-ступає в нім постать моя.

А калина квітує-любує,
Джерело біля неї все б'є,
І струмок повз болото прямує
В невеличке, все те ж, озерце.

Хлюпіт хвиль
приведе у задуму,
І на мить стане погляд, замре,
Пробіжиться по схилі крутому,
У природи глибінь зазирне.

02.02.2024.

Білосніжність ромашок...палає
В маках поле, немовби, горить,
Всюди погляд
біжить-поспішає,
В зелень лугу і гаю летить.

Сколихнув вітер ніжно калину,
І шумлять колосисті поля,
Спів полився
пташиний в долину,
В нім ступає, йде постать моя.

А калина... калина квітує,
Джерело біля неї все б'є,
І струмок повз болото прямує
В невеличке, все те ж, озерце.

Хлюпіт хвиль
приведе у задуму,
І на мить стане погляд, замре,
Пробіжиться по схилі крутому,
У природи глибінь зазирне.

02.02.2024.

Білосніжні ромашки, палає
В маках поле, немовби, горить,
Всюди погляд біжить-поспішає,
В зелень лугу і гаю летить.

Сколихнув вітер ніжно калину,
І шумлять колосисті поля,
Спів полився
пташиний в долину,
Йде-ступає в нім постать моя.

А калина... калина квітує,
Джерело біля неї все б'є,
І струмок повз болото прямує
В невеличке, все те ж, озерце.

Хлюпіт хвиль
приведе у задуму,
І на мить стане погляд, замре,
Пробіжиться по схилі крутому,
У природи глибінь зазирне.

02.02.2024.

Мрію-рвуся в поля ті безкраї,
Тінню стежками
тими пройдусь,
Гіркоти полину наламаю,
Приласкаю колосся, торкнусь.

Пошепочуся з вітром, спіймаю
Маків посмішку, росу стрясу.
Уже вкотре ту відстань долаю
У розлогих кущах споришу.

У ту синь волошкову, як очі,
У ніжнішу ромашок красу...
В гомінливі у дні, тихі ночі
Оберемком я їх занесу.

02.02.2024.