В своїй задумі
похилились лози,
Осінь пішла
і сум заполонив,
Трава погнулась ---
вітер приморозив,
І кущ калини
вже не веселив.

Шуміли з вітром
очерет, осоки,
У гаю ясен
жалібно скрипів,
А із птахів лиш
чувся крик сороки,
Вздовж берегом
розкотисто летів.

В воді здавався
зілля кущ букетом,
Слід на болоті
вибився-прилип,
Блукали хвилі
поміж очеретом,
Ніби здригалися
на жалібний той скрип.

Струмок стікав
у річку, хлюпотіла
Пінилася між
вербами вода,
А нагорі
під вітром тріпотіла,
Груша стара,
беззахисна, одна.

18.11.2023.

Притуманений день
після ночі,
Заховався десь вітер,
чи спить,
Мої ноги іти неохочі,
А мені до природи кортить.

У найближче ---
це берег з рікою,
Верболозу кущі, осоки,
У мовчанні
із ними постою,
Зазирну в голубінь висоти.

Те мовчання
про спокій подбає,
Погойдаються
хвилі в очах,
Не сумує воно,
не зітхає,
І не має потреби
в словах.

09.12.2023.

В уяві знову
чешу коню гриву,
У безліч кісок
квіти заплету,
У тих далеких
спогадах пориву
Прекрасне втрачене
на хвильку віднайду.

На дотик відчуваю,
бачу очі ---
Розумні, добрі,
гарні, все сумні,
Приходять в сни
короткі, мов пророчі,
Неначе в душу
дивляться мені.

У перекаті хвиль
з ріки п'ють воду,
Слід від копит
лишають на піску,
Коні у лузі,
поряд біля броду,
Звисають гриви
в росяну траву.

У переплеті
вітру із промінням,
У шелесті
калини і верби
Моє минуле,
геть усе, з корінням,
Коню у гриву
хочу заплести.

04.12.2023.

Була у лузі,
з вітром говорила,
Повз шепіт верб,
осоки пролітав,
Погляд ріка
до хвиль своїх манила,
Шматочок неба
в хмарах заглядав.

Стежка вела,
порхала в гіллі пташка,
Трава не м'ялась --
слід оберігав,
Читалася очима
ніби казка,
Всім любуватись
погляд не встигав.

Підносив вітер
річки прохолоду,
Вгостилась свіжістю,
залишила свій слід,
Як кошеня
погладила ту воду,
І до своїх вернулася воріт.

31.12.2023.

Стежками вузькими і росними
Лиш шоста ранку мине
Погомоніти йду із соснами
Подихом вітру стрінуть мене.
Зачарована ворохнутись не в праві,
У пахощах живиці стою,
Спокій їх настояний на травах
За годину до сніданку п'ю...
Сосни дитинства люблю по - своєму
Там тиші тепле розлиття...
Як живеш у царстві хвойному,
О, мила Джуржівко моя?!.

Вечір.
Сонце заходить і світить жовте проміння.
Птахи співають на деревах біля озер,
Ми сидимо вдвох, і дивимося лише в очі.
Ти робиш розклад на таро,на кохання,
І чомусь вони вказують саме на тебе.
А я вже й не дивуюсь, тому, що давно відчуваю цей трепет..

Я читаю тобі книги,легкі ромкоми,під які можна заснути,
Але чомусь ти не спиш,слухаєш мій голос
Не вникаючи в текст,просто дивлячись.
Я продовжую читати,вставляючи свої думки,
А ти все так же слухаєш,додаючи декілька своїх слів.

Вже темно,я й не помітила як заснула.
Біля тебе.
На ковдрі.
Паралельно до просторого неба..

Є снів багато про моря і весни,
Є сни про гори і літа,
Є також сни про теплі вісти,
Є просто я,спокійна я.

Це звісно добре,що приснилось,
Тобі про весни і моря.
Але я ще бажаю в долі,
Щоб снилась я,тобі лиш я..

І дуже гарний був той сон,
Що снивсь про гори і літа.
Але я все одно чекаю,
Коли приснюсь тобі лиш я..

Піднімайте ви теми важливі,
Буде день,світанок й зоря.
Стануть люди сильніше, мов простір ,
Та робитимуть усе й без прикрас .

Піднімайте,буде в темряві просвіт,
Й без сорому буде борьба .
Будуть люди усюди щасливі,
Й діло добре буде в серцях..

Я ромашки заплету у вінок,
Ті ромашки, що всіяли поле.
Білі квіти танцюють танок
І листками розхитують море.

Море ніжності, вмите у росах,
І п'янких ароматах тепла.
Заплету я ромашки у коси -
Буду в квітах як рання весна.

Або, може, на ніжних ромашках
Поворожу я "Любить-не любить..."!?
Як в дитинстві ворожили часто
Й сподівались, що все ж не розлюбить .

Чи зірвати ромашки в букетик
І вдихати природи багатство?!
Як писали поетки й поети -
Квіти - радість, розрада і щастя.

Або просто погляну мрійливо
На ромашки між жовтим колоссям:
Квіти білі, тендітні, грайливі,
Що так гарно пасують в волоссі!

Не зірву я ромашок, не зможу!
Хай цвітуть у пшениці й житах!
Іншим разом колись поворожу...
Хай квітує ромашки краса !

Марина Семйоник

Магічний травень

Прийшов місяць травень,
Я пірнаю в зелену га́вань,
Милуюся гілочками калини,
А рижий павучок плете павутини.

Десь у садку співає соловейко,
Радіє душа і моє серде́нько,
У квітнику все цвіте і буяє,
Магічний травень мене звеселя́є.

Іриси квітнуть різнокольорові,
Жовті, фіолетові, сині і пурпурові,
Нарциси із листочків виглядають,
Ніби з ірисами в хо́ванки грають.

Трояндочки як цариці поставали,
Всім радість і любов дарували,
Зацвіли пишні квіточки спіреї,
Стоять в білих сукнях, мов наречені.

Блакитний, щасливий і розкішний,
Білий, рожевий, синій і пишний,
Зустрічає прекрасний пан бузок,
Із бджілками танцює свій танок.

Який же чудовий травневий садок,
В нім повні кетяги пахучих і різних квіток,
Приваблюють і манять всіх діто́к,
Комашок, мурашок, жучків і різних пташо́к.

15.05.2023. С.М. Онисенко

#поглядидуші