Червоні та білі, рожеві та жовті
Квітнуть хризантеми у саду.
Вони красою є осінньою,
Щоб відганять журбу.
На пелюстках блищіть роса, мов хто розсипав срібні намистини,
А сонце їм проміння посила, щоб пораділи ще хоч на хвилину.
Їх кольори милують око, радіє серце від краси.
Та розуміємо, що це все не надовго,
Бо знову прийдуть холоди.

Я принесу букет жоржин,
Поставлю їх на підвіконня.
Вони, мов, спогад літніх днів
Від них так віє теплотою.
Розлився терпкий аромат
Заполонив усю кімнату.
Така чарівність і краса,
Що навіть слів не підібрати.

Лягає сонце спочити
За обрій промінь хова.
На небі барви яскраві,
Мов хто пейзаж малював.
Така краса неймовірна,
Що аж захоплює дух.
Але за мить усе зникне
Бо ніч і зорі вже «йдуть».

Не хоче літо відпускати землю.
Тримається за кущики й траву.
Зеленим кольором малює наостанок,
Щоб не забули ми про цю красу.
Та й осінь теж уперта панна,
Своє нікому не віддасть.
Багрянцем й злотом покрива дерева,
Дощем і вітром з клена лист зрива.
І щоб не думали ми, не гадали,
Що краще осінь чи весна.
Природа в будь-які часи прекрасна
Така мінлива й чарівна.

Кружляв у повітрі кленовий листок
Так повільно спокійно та ніжно.
І на лаву до мене його принесло,
Приземлився і ліг на спочинок.
Від його кольорів так і віє теплом,
Наче, з сонечком він поріднився.
І здалося мені, що це літо нам шле
Свої щирі гарячі привіти.

Дрібненько сіє дощик на дахи,
На землю свої краплі посилає.
А вітерець розгойдує гілки
І листя все додолу обриває.
І лиш дубки у цей похмурий час
Своєю теплотою гріють нас.

Який терпкий, який солодкий
Витає аромат у квітнику.
Тут ще буяють різні квіти
Не розгубили всю красу.
Жоржини пломеніють біля стежки,
Дубки рожеві з айстрами стоять,
А чорнобривці підняли голівки,
Щось хочуть вересу сказать.
Нехай ще трішки казка ця побуде,
Вона так настрій підійма.
Дає натхнення й радість людям,
Теплом їх душі зігріва.

Стелиться туман над містом
Покриває пеленою сад.
Там дерева всі умиті від роси стоять.
Пробивається крізь сірість ясний промінь,
Щоб навколо все теплом зігріть.
Але хмари відступать не хочуть
Закривають нам свою блакить.
І на фінішній прямій вже жовтень
Справи впорядковує усі.
Все-таки, яка чудова осінь
Скільки в ній чарівності й краси.

Як добре, що осінь поступово
Наповнює красою сад і гай,
Дає нам змогу попрощатись з літом,
Щоб не забути його зелені розмай.
Та й недаремно, кольори такі обрала,
Бо мають вони сонячне тепло,
Щоб до холодних днів не болісно звикали,
Щоб легше нам прощатися із сонечком було.

Яка краса куди не подивись.
Навколо все в осінніх барвах.
Жовтеньке листя падає до ніг,
А он стоїть червона піраканта.
Берізка «коси» вже позолотила
Та й грушка «приміряє» помаранч.
Ця осінь нікого не оминула
Всіх одягнула у новий «наряд».