Вербові котики м'якенькі і пухнасті,
Такі лагідні, шовкові і трішки довгасті,
Милуються на гілочках верби,
Наші перші передвісники весни.

Дивлюся і любуюся такою красою,
Як вітерець колихає вербу над водою,
Сонечко гріє її гілочки тоненькі,
Муркочуть, як дзвіночки, котики біленькі.

Похилили кошенята маленькі голівки,
Поховалися у свої рідненькі домівки,
Ніч прохолодна у лісі настала,
Вербові діточки спати полягали.

18.02.2023. С.М. Онисенко

А вже весна готується в дорогу!
Пакує квіти у всі свої валізи.
Вона так хоче прилетіли до нас знову!
З собою візьме і всі свої капризи!

Бо ж як вона без них - весна ж примхлива пані:
Сумна й весела, радісна й печальна...
Та головне, що буде вона з нами,
Бо ж цілий рік на зустріч цю чекала!

Та поки лютий добіга свого фіналу
І незабаром скаже "до зустрічі" усім...
Він тішив нас, усе робив для того,
Щоб нам тепліше було на душі.

Та ми й не маємо до нього скарг й докорів,
Був лагідним до нас, не дуже й лютував.
Колись морозив, часом, й заспокоїв
Й біленьким снігом настрій рятував.

Яке ж то щастя зиму зустрічати,
А потім проводжати і вже спішить весна.
Як добре потім й літа дочекатись,
А там і осінь, за нею знов зима...

В природі все прекрасне, щире, ніжне.
То ми взаємністю не платимо завжди...
Природа ж нам дарує, не шкодує
Ні крапельки своєї красоти!

Шумить бір, хвилюється,
До весни готується.
Шепочеться з вітерцем,
Грається з промінцем.
Сніжний килим вже зникає,
А зелений проростає.

#віршімоєїдуші💛
Оттак диво-дивина,
Місто вкрила пелена.
Все навколо білим стало,
Мов хмарки порозкидало.
Гілочки дерев срібляться
І дахи усі іскряться.
Ці дрібнесенькі сніжинки,
Схожі на легкі пушинки.
На плече до нас сідають
Та, на жаль, швиденько тануть.

Хатинка маленька стоїть при дорозі,
Коло неї тихенько росте садок,
Засумували всі деревцята на морозі,
Червона калина та невеличкий бузок...

Лягла на земельку біла тиша,
Із хмаринки летять пухнасті сніжинки,
Вітерець поплетений виноград колише,
Морозець посипає сріблом білі стежинки...

І тільки, за хатою, біля городу,
Стоїть невеличка зелена ялинка,
Вона не боїться ніякої погоди,
Її прикрашає біленька хустинка...

Старенька груша біля тину задрімала,
Шовковицю за ручечку вона тримала,
А яблунька до вишеньки притулилася,
Тихесенько берізка над ними схилилася...

А в тому садочку, що біля хати,
Живуть пташечки - горобці і синиці,
На дереві кусочок сала почали дзьобати,
А я стою і милуюся біля криниці...

08.02.2023. С.М. Онисенко

Хатинка маленька стоїть при дорозі,
Коло неї тихенько росте садок,
Засумували всі деревцята на морозі,
Червона калина та невеличкий бузок...

Лягла на земельку біла тиша,
Із хмаринки летять пухнасті сніжинки,
Вітерець поплетений виноград колише,
Морозець посипає сріблом білі стежинки...

І тільки, за хатою, біля городу,
Стоїть невеличка зелена ялинка,
Вона не боїться ніякої погоди,
Її прикрашає біленька хустинка...

Старенька груша біля тину задрімала,
Шовковицю за ручечку вона тримала,
А яблунька до вишеньки притулилася,
Тихесенько берізка над ними схилилася...

А в тому садочку, що біля хати,
Живуть пташечки - горобці і синиці,
На дереві кусочок сала почали дзьобати,
А я стою і милуюся біля криниці...

08.02.2023. Світлана Онисенко

Ще літній дощ так щедро поливає
Квітник в саду. А пахощі ж які!
Немов парфум, що аналогів не має.
Бо складники він черпає з землі.

З землі, природи, сонця та дощу,
Так виростають айстри та жоржини.
Барвистим рушником радіють майори,
Багряні голови до сонця чорнобривці похилили.

Он там вже гладіолуси в саду
Так манять веселковою красою.
І скромна хризантема у тіньку
Милує око ніжністю своєю.

А ще троянда - всіх квітів королева!
Ну як без неї!? Точно, що ніяк.
Її пелюстки, білі, чи рожеві,
А чи червоні - все їй до лиця...

Квітує серпень, скоро уже й осінь.
Та вона буде повна красоти.
Бо ж літо квітів стільки їй принесе!
А нам би ними милуватись до зими!

Літо знову пахне запашними
Вишнями й черешнями в саду.
Літо знову нам дарує
Свою ніжну вітамінну смакоту.

Літо не змінилось і прийшло,
Хоч і літо від війни страждає.
Та дарує нам своє тепло,
Мабуть, літо добре пам'ятає

Літні ранки, теплі ночі й дні,
Радісні купання в теплих хвилях
Українських рідних всім морів...
Літо пам'ятає і вже скоро

Все вернеться на свої місця,
Й літо вже чекає свого часу.
Щоби з радістю, і щастям, і теплом
Україну нашу зустрічати.

Літо вже готується... Ще трохи...
Ну а поки - вітамінів час.
Набираймось сили і терпіння.
Все найкраще - ще попереду у нас!

Так хочеться трохи веселки сьогодні,
Барвистих, яскравих, ясних кольорів.
Щоб сонце ласкаве в блакитному небі
Проміння розкинуло між теплих вітрів.

Щоб квіти цвіли і не в'янули довго,
І трави буяли від лагідних злив.
Щоби спів пташиний літав між гілками
Й доносив нам рідний український мотив...

Хоч трохи, ковточок, тої радості треба
В природи "позичити" хоч на день, або два...
Природа квітує, хоч часто теж плаче,
Їй тяжко також, що в Україні війна.

Та природа тримається, навіть робить сюрпризи,
Дарує тепло і свою красоту.
То ж вчімось у неї - печаль проганяємо!
Надіймось на Бога та ЗСУ.

Милуймось природою, цінуймо цей день,
Пам'ятаймо про віру й надію.
І вже скоро веселка перемоги й добра
Осяє усю Україну.

Краса ховається у простоті:
В одній волошці, м'яті чи травичці.
У гілочці берези чи верби,
У полі житньому та у полях пшениці.

Знайди красу у буйних літніх травах,
В пелюстках чорнобривців чи троянд...
Краса сховалась і в листках багряних,
Які дарує восени нам сад.

Яка ж красива хмарка у блакиті!
Легка пір' їнка в небі голубому...
Віднайдемо таку красу ми тільки
На тій землі, де ми у себе вдома.

Ми можемо поїхати у світ,
І, може, краще будемо там жити.
Та завжди в серці батьківський поріг
Нас буде ніжним трепетом манити.

Ну і ті квіти, їхня простота,
Вони ж цвітуть лише на Україні!
Дай Боже, щоби мирною була
Земля вкраїнська, де мама із дітьми щасливі.