Ще літній дощ так щедро поливає
Квітник в саду. А пахощі ж які!
Немов парфум, що аналогів не має,
Бо складники він черпає з землі.

З землі, природи, сонця та дощу,
Так виростають айстри та жоржини.
Барвистим рушником радіють майори,
Багряні голови до сонця чорнобривці похилили.

Он там вже гладіолуси в саду
Так манять веселковою красою.
І скромна хризантема у тіньку
Милує око ніжністю своєю.

А ще троянда - всіх квітів королева!
Ну як без неї!? Точно, що ніяк.
Її пелюстки, білі, чи рожеві,
А чи червоні - все їй до лиця...

Квітує серпень, скоро уже й осінь.
Та вона буде повна красоти.
Бо ж літо квітів стільки їй принесе!
А нам ними милуватись до зими !

Ось і літо добігає марафон
Днів спекотних, ранків у росі.
Літо відлітає, ніби сон...
Спогади ж лишаємо собі.

Їх складаємо в скарбничку дорогу
І потрохи у нелегкий час.
Згадуємо літню красоту,
Й літній аромат навколо нас.

Бо ж природа ніби еліксир
Від печалі, смутку і тривоги...
Тільки глянь - на гори наші та ліси!
На квітник, що проростає край дороги.

Все в житті колись минає, то ж життя.
Буде інше літо, інша осінь...
Та сьогоднішньому дню повторення нема...
Він і небагато у нас просить.

Просто жити й цінувати теплий ранок,
Спів птахів біля вікна в саду.
Берегти людей, що поруч з нами.
І не поспішати в осінь золоту...

Бо на все свій час, так кажуть мудрі люди...
Нові дні і без нас прийдуть...
Поки ж насолоджуймося літом -
Поки воно з нами, поки воно тут ...

Ніжні коралі дощу у саду,
У повітрі - ніжна осені принада.
І розвісила та осінь павутинку золоту
По деревах, ніби захистити може їх її бравада!

Теплотою сипле та красуня,
Не шкодує днів сонячних, ясних.
Знає ж бо, що взимку не зігріє...
То ж і не шкодує осінь чарівних

Фарб і гами тої мов у казці...
Бо красу ту ніби чарівник намалював!
Скільки ніжності у тій красі! І скільки ласки
Промінь сонечка красі тій дарував!

Осінь - королева золотава,
Із віночком з листя, з квітами в руках...
Як же добре, що ми осінь дочекались...
Дай же, Боже, щоби нас діждалась і зима ...

Ось і листопад тихенько опустився
Жовтим листом, шелестом легким.
Ніби й не спішив, але й не забарився -
Вчасно так прийшов він ранком чарівним.

Чарівним і сонячним, ранком соковитим,
Листопад зустрів нас лагідним теплом.
Як же промайнула осінь непомітно
Кольоровим й трішки із дощами сном.

Як роса на сонці - швидко час втікає,
Літо загубилось, осені лиш мить...
Ніби ще недавно квітло все, буяло...
Ніби ще недавно яблуні цвіли...

Все, що не забудемо, бережімо в пам'яті,
В чарівній скарбничці - їй нема ціни.
Все, що любе серцю, всі, хто в цьому серці...
Бо ж уже не буде як було колись...

Але ж день на зміну ночі все ж приходить,
Так прийшов на зміну жовтню листопад.
Так і ми надіємось, що весна квітуча
Вже прийде із миром в наш вишневий сад...

Ну я зараз в гості листопад приймаймо,
Бо ж останній місяць осінньої краси.
Лагідність і ніжність осені вдихаймо,
Бо вже скоро тішитись будемо зимі.

Троянда справді королева квітів,
Цвіте вона так гордо і красиво.
Їй все пасує - квітнути улітку,
А чи ховати пелюстки під снігом.

Не гнівається королева - їй не до лиця
Якийсь похмурий настрій через зиму.
Вона ж бо знає, що її краса
Завжди захоплює й окрилює людину.

Подивишся - троянди у снігу,
Немов у царстві Королеви Снігової.
Хоч трішки сумно, щоби ту красу
Не знищив вітер, морозець і холод.

Та як же гарно королеві квітів
У тому білосніжному вбранні!
Як наречена - в білій пишній сукні
На білому банкеті у фаті.

І, справді, око щиро так радіє,
Коли така краса в засніженім саду!
Бо лиш природа такі вміння має
Майстерно поєднати холод й красоту.

Троянда ніби гріється під снігом...
Можливо й сніг троянду полюбив!?
А, може, й доля посміхнулася і в грудні
Він свою горду квіточку зустрів!?