На черешеньці маленькій
Стали гілочки біленькі.
Але ж це не цвіт квітує,
Бо ж зимонька хазяйнує.

То ж розвішала сніжинки
На черешні та ялинці,
На дубочку і калині
На горбочку та в долині.

Її ковдра біла-біла
Навіть річечку накрила,
Все навколо притрусила,
В біле царство запросила.

2018 р.

Є болото в хащах лісу,
Де не ходить живий люд.
Не ведуть туди стежини,
Звірі зрідка там бредуть.

Біля нього є хатинка,
Стара,темна не жила.
І ніхто згадать не може,
Звідки тут вона взялась.

Коли місяць в повні світить,
Як люстерко золоте.
В ту домівку йдуть створіння,
Хтось летить,а хтось повзе.

Звідти музика лунає,
Чути танці гомін й сміх.
Хто завгодно там гуляє,
Від чорта до водяних.

Ось Кікімори зібрались,
Роздобули десь Айфон
Цілу ніч себе знімали,
Пізнавали фотошоп.

За столом чорти сиділи,
Грали в покер й дурака.
Комусь рило накрутили,
Хто найбільше мухлював.

Мавки в танці запальному,
Лісовик пісні співав.
Домовик на барабанах,
Водяник гітару взяв.

За бармена Перелесник,
Всіх він пивом пригощав.
До Полудниці чіплявся,
Й про Ягу не забував.

До світанку тут гуляння,
І ніхто не хоче спать.
Змій Горинич й Вовкулака,
Теж за столиком сидять.

Так до самого світанку
Дискотека буде ця,
Та як півні заспівають,
Ця хатинка знов пуста.

Не вщухала гроза
в темноті, над селом,
Витанцьовував вітер із нею,
Наполохану ніч
із невиспаним сном
Відвів ранок рукою своєю.

Пахнув вітер дощем,
і трава, і полин,
Берег пахнув, осоки і зілля,
Почорнілий, старий,
похилений тин
І березове спутане гілля.

Танув мокрий пісок
під ногами, від хвиль,
Небо свіжістю дихало в воду,
Зрідка грім ще лунав,
за декілька миль,
Пили коні із тихого броду.

27.01.2025.
Ганна Зубко

Не вщухала гроза
в темноті, над селом,
Витанцьовував вітер із нею,
Потривожену ніч
із невиспаним сном
Відвів ранок рукою своєю.

Пахнув вітер дощем,
і трава, і полин,
Берег пахнув, осоки і зілля,
Почорнілий, старий,
похилений тин
І березове спутане гілля.

Танув мокрий пісок
під ногами, від хвиль,
Небо свіжістю дихало в воду,
Зрідка грім ще лунав,
за декілька миль,
Пили коні із тихого броду.

27.01.2025.
Ганна Зубко

Не вщухала гроза
в темноті, над селом,
Витанцьовував вітер із нею,
Роздратовану ніч
із невиспаним сном
Відвів ранок рукою своєю.

Пахнув вітер дощем,
і трава, і полин,
Берег пахнув, осоки і зілля,
Почорнілий, старий,
похилений тин
І березове спутане гілля.

Танув мокрий пісок
під ногами, від хвиль,
Небо свіжістю дихало в воду,
Зрідка грім ще лунав,
за декілька миль,
Пили коні із тихого броду.

27.01.2025.
Ганна Зубко

Був цвіт черемух, крик зозулі,
І пахнув вітер чебрецем,
І червоніли маки в полі,
Було роками, а не днем.

І була річка біля хати,
Де мохом камінь весь обріс,
Міг солов’я у тінь ховати
Густий, зелений верболіз.

Куточок той здавався раєм,
Там народитись повезло,
Виднівсь лісок у полі з гаєм,
Було найкращим те село.

25.01.2025.
Ганна Зубко

По лісу густому у день і вночі,
Вартує дідок із дрючком у руці.
Він пильно обходить обійстя свої,
Щоб шкоди по лісу ніхто не робив.

У лісі господар він з давніх віків,
Та зустріч із ним дана не усім.
Хто в лоно природи іде як у храм,
Тому завжди радий міцний дідуган.

Обернеться зайцем ,сидить під кущем
Чи птахом на гілці зустріне гостей.
Подивиться гостя ,чи добрі думки,
Його пригостити,чи з світу звести.

Та злого не любить він людям робити
З сусідами звик він у злагоді жити.
За гарне вітання, повагу й дари,
Покаже місця де чудові гриби.

Буває захоче із кимось пограти,
То можна по хащах до ночі блукати.
А тільки побачить в очах твоїх страх,
Сам виведе з лісу,покаже де шлях.

Такий от веселий є дід Лісовик,
Що ліс береже і всіх звірів своїх.
Із ним розмовляйте гуляючи в лісі,
Повірте він чує і його це тішить.

Засніжило, засніжило, захурделило,
Білим снігом усю землю встелено.
Він укута її ковдрою сріблястою
Теплою легенькою пухнастою.

Не страшні тепер вітри й морози лютії
Землі-годувальниці-матусеньці.
Навесні заврунитись їй зелено,
Золотим родити влітку зернятком.

2024 р.

Блискітки, блискітки
Із дерев злітають,
Інею іскриночки
Зіроньками сяють.

Устеляють стежечку,
Що веде до хати,
Стрічкою-мережкою
Буде та звиватись.

І накрили ще й поріг,
Рушником яскравим,
Щоб ступить на нього міг
Ти, йдучи до мами.

2025 р.

А ягідки червоні
Солодкі калинові
Присипав білий сніг.
Мороз рум”янив “щоки”,
Що налилися соком,
Все ніби в дивнім сні.

До матінки-калини
Птахи частенько линуть,
Їх пригоща вона.
Все б казкою здавалось,
Якби не плюндрувала
Оцю красу війна.

2025 р.