Постукав дощ, в вікно заглянув,
На шибці сльози залишив,
А потім, наче, в воду канув,
Й з’явився знов,з відра,мов,лив.

Калюжок черги на дорозі,
Стежки промоклі, хміль обвис,
Похмурий вечір на порозі,
Кидає погляд вверх, униз.

З-під стріхи голос горобиний,
Собачий — з двору, від хлівця,
А голос півня галасливий
Почула вулиця уся.

Здригнулась гілка,краплі впали,
З калюж струмочок вниз побіг,
Всі голоси позатихали,
Здається, вечір спати ліг.

10.01.2025.
Ганна Зубко

Колись , я йшов по стежці , наче по доріжці,
І дерева високі , наче ясень великий.
І вусленців багато всюди , мов дивовижний шарм ,
І травнева природа , немов розквітає тут усюди.

Квітів , і так багато , наче великі букети,
І тюльпани дивовижні , і красиві рози .
І сонячних кульбаб, чарівних і дивовижних,
І скрізь ,наче бачив,конвалії,мов гарних і душевних.

Вони наче білосніжні,як веселі дзвіночки,
Символ праці , миру та щастя .
І вони такі цікаві , наче полонез французький,
І наче милі вони, немов як цікава киця.

Ці квіти , як великий скарб чарівний ,
Як велика кохана цінність .
Нехай , усі люди будуть такими , як вони
Бо ми усі наче одна людська гідність .

Під сонцем, полем, аж до краю,
Горби, долини де, ярок,
Біжить дорога біля гаю
І упирається в лісок.

Той притулився до озерця
І до струмка, що воду ніс,
В дорогу іншу обіперся,
З боків ліщиною обріс.

Побіля нього в снах витаю,
В холодне озеро дивлюсь,
Ходжу під сонцем, в тінь пірнаю
І заблукати не боюсь.

01.01.2025.
Ганна Зубко

Під сонцем, ланом, аж до краю,
Горби, долини де, ярок,
Біжить дорога біля гаю
І упирається в лісок.

Той притулився до озерця
І до струмка, що воду ніс,
В дорогу іншу обіперся,
З боків ліщиною обріс.

Побіля нього в снах витаю,
В холодне озеро дивлюсь,
Ходжу під сонцем, в тінь пірнаю
І заблукати не боюсь.

01.01.2025.
Ганна Зубко

Природа кличе, в казку манить,
В давно відому, не нову,
Веде вниз стежка, річка вабить,
Торкає вітер сивину.

Табун качок гойдає хвиля,
У верболозу хруст біжить,
У очерету шелест, зілля,
Що в сні зимовому стоїть.

Безлюдний берег, прохолодний,
Ніде зимою не блистить,
Сам із собою, напівсонний,
У нім затриматись кортить.

Між бур’янів, дерев, у травах,
В вологім плетеві стежок,
Побіля хвиль, де неба спалах,
Бліде мереживо зірок.

31.12.2024.
Ганна Зубко

На сухі пожухлі трави
Першії сніжинки впали,
Як дівоча цнота чисті.
Срібно-білі та іскристі.

Виграють вони на сонці,
Обліпили всі віконця,
Слід лишили, наче стежку
Вишиваночки-мережки.

2022 р.

Всміхався вечір в темні вуса,
Повсюди сутінки стелив,
Ішла назустріч йому боса
Чорнява ніч, яку любив.

І вітер дихав в її коси,
І зиркав місяць з-поміж хмар,
А вечір сипав срібні роси,
До босих ніг її кидав.

Чорнявка-ніч ступала ними,
У шлейфі темряви брела,
Світанок очі ті любили,
Йому їх погляд понесла.

25.12.2024.
Ганна Зубко

Всміхався вечір в темні вуса,
Повсюди сутінки стелив,
Ішла назустріч йому боса
Чорнява ніч, яку любив.

І вітер дихав в її коси,
І зиркав місяць з-поміж хмар,
А вечір сипав срібні роси,
До босих ніг її кидав.

Циганка-ніч ступала ними,
У шлейфі темряви брела,
Світанок очі ті любили,
Йому їх погляд понесла.

25.12.2024.
Ганна Зубко

І задивилось небо в річку
Після тривалої грози,
На свою гарну, нову стрічку —
Веселку в різні кольори.

І задивилась річка знизу,
Й струмок — дорогою спішив,
Погнала в небо вітер звичка,
Зблизька поглянути хотів.

За ним вслід погляд ув’язався,
Обцілував ті кольори,
І, задоволений, подався
Блукати в тихі береги.

Туди-сюди мотався вітер,
Веселки колір блід, зникав,
Його розвіяв, наче витер,
Чи поміж хмари заховав.

06.12.2024.
Ганна Зубко

Здається день
з ноги не тої встав,
Іще ні разу
сонцем не всміхнувся,
Ріденьким снігом
зиму нагадав,
Легким морозом
всього доторкнувся.

Крутився вітер,
в день той заглядав,
Піднявсь у небо,
промінь звідти кинув,
Літав- кружляв,
усе в нім обіймав,
Злегка трусив
червону горобину.

10.12.2024.
Ганна Зубко