Злетіло слово й оселилось між людьми
Любов’ю в наші душі промовляє
Що б не робили, де б ми не були
Та слово Боже скрізь до нас лунає
Колись, немовби подихом легеньким,
Шепоче ніжно, наче огортає
Щоби зцілити зранене серденько
Щоб нагадати нам, що так кохає
Колись мов дощ по шибці затанцює
Щоби збудити нас у вправній дії
І нагадати що усе Він чує
Що ми висловлюємо тихо так, у мрії
А інколи мов сніжна завірюха
Промчить, щоби зі сну всіх нас збудити
І твердо промовляє, лиш послухай,
Що маєш ще у світі цім зробити
Одначе чи у вечорі чи зранку
Чи сходить сонце, чи уже сідає
Ти з Вірою відкрий своє серденько
Прийми Любов святу,
Що так тебе чекає

Я більше не рахую свої дні
Нехай вони за мною поспішають.
І чи веселі дні, а чи сумні
За них подяку Господу складаю.
Не знаю я, що завтра жде мене,
Не знаю, що дароване Всевишнім,
Та завтра прийде і не обмине
Його прийму в смиренні з серцем чистим.
І благодаттю сповниться душа.
Тріпоче серце, ніжністю зігріте.
Пробач, мій Боже, що була не та.
Та крила Ти даєш мені щоби злетіти.

Господь говорить тихо до кожного із нас…
Говорить і шепоче до нас у різний час…
Лише відкрий серденько і голос цей впусти.
Хвилинку сядь, тихенько, і ти уже не ти…
І лиш тоді відчуєш у затінку душі
Мелодію чарівну Господньої тиші.
І музика заграє, засяє дивосвіт,
Веселкою красуючись наповниться весь світ.
Слова заповнять серце і душу, і уста
Й покотиться сльозинка прозора і легка.
Тоді ти розумієш, що є на світі час
Коли душа говорить із Господом за нас
І ти цієї хвилі підносишся увись
І ти цієї хвилі шепочеш як колись
Твої відкриті очі та серце і душа
Їх полонила мудрість і Господня красота.

Ступає Жива по траві,
‎Де роси світяться на стерні.
‎Заграв життям подих її,
‎Слова її весняні перли.
‎
‎Вона пробуджує ліси,
‎І душі сплячі в людях будить.
‎Її усмішка наче світ,
‎Що все творити знов примусить.
‎
‎В її долонях спить тепло,
‎В очах – глибинь небес священих.
‎Де Жива йде – росте добро,
‎І зло відходить від оселі.
‎
‎Вона з роси й проміння дня,
‎Із співу жайвора у лузі.
‎В її руках жива весна,
‎Що зцілює серця від туги.
‎
‎Дає вона життя воді,
‎Зерну дозріти дозволяє.
‎Вона в душі, в живій ході,
‎Коли любов нас окриляє.
‎
‎Промова в’ється як туман,
‎До неї, Матері Природи.
‎Щоб вічно жив наш рідний край,
‎І не вмирала сила Роду.
‎

Дажбоже, ясний володар небес,
‎Ти світлом огортуєш Рід наш увесь,
‎Даруєш тепло і життя кожен день,
‎Ти світлий наш Бог,ти світовий кремінь.
‎
‎В своїй колісниці з колес вогняних,
‎Женеш ти пітьму за обрій за ліс.
‎І сиплються іскри у роси ,в полях,
‎Щоб щедро родила священна земля.
‎
‎Тобою зігріті ліси і моря,
‎З тобою вмирає і оживає зоря,
‎Народ твій віками молився тобі,
‎Щоб хліб запашний завжди був на столі.
‎
‎Твій диск золотий з неба світить нам шлях,
‎Яким ми ідемо в барвисте життя.
‎Ти завжди народ свій у битвах ведеш,
‎А серце народу у сяйві цвіте.
‎
‎О, світлий Дажбоже даруй нам снагу,
‎Щоб ми відродили Рідну Віру ,й землю.
‎Щоб правда жила і свобода цвіла,
‎І доля народу не бачила зла.
‎
‎Ти Бог наш родючий,життя джерело,
‎З тобою не страшне ні горе,ні зло.
‎Бо світлом ясним захищаєш віки,
‎Онуки Дажбога єднаймося всі.

‎

‎Гримить над світом Перунова сила,
‎У небі сяє вогняна стріла.
‎Пориви вітру аж дуби схиляють.
‎Гроза очищує і села і міста.
‎
‎Тебе Перуне- громовержцю славлю,
‎Ти блискавицею розрізуєш пітьму.
‎Даруй народу силу і відвагу,
‎І бережи мій дім ,і цю землю.
‎
‎Ти захисник всіх воїнів хоробрих,
‎Перуне батько грому і грози.
‎Твої слова ,це істинні закони,
‎Які пройшли від предків в ці часи.
‎
‎Твій грім лунає,ворогів лякає,
‎І темна сила тоне у пітьмі.
‎Світило сонце з неба зігріває,
‎Хай мир прийде у ріднії хати.
‎
‎У хмарах срібних бачимо твій образ,
‎Коли над лісом буря ожива.
‎Хай твоя сила нас веде в дорозі,
‎Прийми від серця всі оці слова
‎

Липневий день до обрію скотився,
Завершує цей місяць вже свій хід
І достигають яблука та сливи,
Ще й винограду синій й білий плід.

І близько-близько Спас уже медовий
Та яблучний настане скоро теж,
Із медом пироги будуть готові,
Освятиться у храмі оте все.

Ми смакуватимемо медом й пирогами,
Яблуками та грушами також.
І небо мирне й сонечко над нами
Хай завжи-завжди буде. Дай то Бог.

2024 р.

На небесах немає мірил,
Хто на яхті, а хто без вітрил,
Хто багаті, хто бідні,
Бо перед Богом всі рівні.

Не так важливо, звідки ти родом,
Який твій статус чи рід.
Не мають ваги титули, гроші,
Душа —- ось істинний світ.

Чи в палаці, чи в бліндажі,
Чи ї си в ресторані, чи сухі коржі.
Перед Богом всі ми, як діти,
Ми в Його очах немов квіти.

Розділяють нас тільки страхи земні,
Та в серцях палають думки одні,
Любов, що з’єднує світло і тіні.
Перед Богом ми всі рівні.

А за вікном ідуть дощі…
Липневі дні… й осінні грози…
В садах курличуть журавлі, у серці повіва морозом…
І знов рідненькі на щиті у дім родинний повертають…
Нам не забуть хвилини ці…
Їх душі в вічність відлітають…
А так хотілося б пожить, дітей побавить і онуків,
Та це життя всього лиш мить…
І не страшні вже більше муки.
І часто з вічності в цей світ душа свій погляд направляє,
На цей ріднесенький поріг, де зараз з вітерцем гуляє…
Тоді усе своє тепло, й любові чистої озерце,
З молитвою дарує нам. Нехай зрадіє кожне серце.
А ми приймаймо в чистоті
Усе що серденька торкнеться.
І цей невидимий зв’язок нехай ніколи не минеться…

Сюди покликала нас Мати
В благословенний Богом край.
У Меджугор’є прекрасне,
Душа де відчуває Рай.
Тут всі печалі залишаємо Рідненькій Ненці,
Що з висот молитви нашої чекає….
Щоби покаявся народ…
Щоб ми серця свої відкрили,
Щоби очистилась душа,
Й молитви щиро підносили
У дім Небесного Отця.
І ці сльозинки,
Що стікають
У просьбах наших і мольбі
Тобі, Матусенько рідненька,
Ми віддаємо…
Лиш Тобі…
Ми дякуємо за Синочка,
Якого привела в цей світ…
Тебе Ісусику благаємо,
Благослови вкраїнський рід.
Благослови нам Україну,
Щоби піднялась із руїн…
І хай обійме мати сина
Й складає Господу поклін.
Нехай сміються щиро діти,
Нехай співають небеса,
У полі хай буяють квіти,
Нехай чарує їх краса.
І наш рідненький, синьо-жовтий,
Замайорить в наших серцях…
Його ми маємо любити,
Бо сам Господь створив цей стяг.
Пшеничний лан й блакить небесна
Так мила нашому Творцю…
Не впадемо ми на коліна,
Пройдемо місію оцю…
Тебе благаємо уклінно,
Рідненька Діво Пресвята,
Моли за нас свого Синочка…
Хай мила буде жертва ця…
Ти направляй наші серденька
І наші забери жалі…
Бо Ти небесна наша Ненька!
Бо любі діти ми Твої!
Молитви наші не змовкають…
Вони підносяться у Рай…
І краща доля нас чекає.
ГОСПОДЬ
БЛАГОСЛОВИТЬ
НАШ КРАЙ !!!