А тепер вона ладно поводить плечем,
та торкає колиску невмiло,
день поснув немовлям пiд вечiрнiм дощем
та її невибагливим спiвом.
Вона знає мелодiю з давних давен,
бо сама її десь-колись ткала
простиралом для всесвiту, бо навзаєм
вiн народжував свiтло з темряви.
Скiльки буде кохання у цiм дитиня
помiж нею та часом несталим –
тож спiває й музика летить навмання
щоб те завтра раптово настало.

31.03.2025

– Чого ти скиглиш скривджене дитя,
Ковтаючи цю мить, як гiрку каву
Та обпiкаючи порепанi вуста
У поцiлунку з втомленою правдою?
Говорив Батько, забираючи назад
Усе, що дарував менi на свята,
Їх розглядаю нинi забагато,
Безперестанку дивлячись назад.
Та не журюсь, що тим моїм лялькам
Не порадiла вчасно та сердечно –
I новочаснi забере безпечно
Та послiдовно божеськiм байкам.

Вишиванкою доля стелилась,
На ній колір червоний і чорний,
Світла радість й журба оселились
У моїй і твоїй, друже долі.

І сміялась. і плакала часто
Наче скрипка чи диво-сопілка
Про недолю чиюсь та про щастя,
Про розлуку й кохання довіку.

Хай же стелиться доля барвінком,
Рушником вишиваним крилатим,
Жити всім щоб під небом блакитним,
Сонечку й мирним дням усміхатись.

2025 р.

Для кожного завжди важливо,
Щоби поважали й любили
І бажано, щоб розуміли,
Додасть це наснаги і сили.

Але щоби це усе мати,
Увагу слід теж приділяти
Хто поруч. І поспівчувати,
Підтримати й пораду дати.

Допомогти коли треба,
Не думати тільки про себе,
Сприймати чийсь біль, наче власний,
Тоді Бог пошле тобі щастя.

2020 р.

Десь – де саме – невідомо
За круглими дубовими столами
Лицарі за кухлями з вином
Щось згадуть, хизуючись ділами
Як на турнірах квітку здобували
Що дами їм з трибун кидали
І що ? – і де ті лицарі
І де ті дами з вуалями й
Гарячими вустами
Пропало все
Стоїть у замку пустка
Туристи ходять тихо так
Що чутно – серце стука
Гід їм щось розповідає
Як колись тут лицарі
За круглими дубовими
Столами …….

Прости мені, мій Господи, за все:
за те, що жити треба- а не хочу,
за те, що вірила у щире і просте,
за те, що душу роз’їдали всі охочі.
Дозволила. Так, винна тільки я.
Як же тепер? Собі простить не можу.
І рветься вщент жива душа моя…
поки жива… Ніщо вже не поможе.
Де кладовище душ? Я хочу там лишитись,
не можу світ цей бачити таким.
Усім так добре в ньому нині жити,
і брешуть, лицемірять, як ті пси.
А совість чи вина – це позавчора,
і справжність, людяність – це наче спам.
Коли про інших – голосно говорим,
коли про себе – в блокування, в бан.
Прости мені, мій Господи, так зле,
коли на перехресті привидом витаєш,
коли до неба довго час іде,
а ти далеко, а час не вертає…
Наблизь мене до неба. Я давно
ледве живу, хоч дихаю поволі.
Напевно, що мені вже все одно…
Більше не можу. Прощавайте, болі.

Прости мені, мій Господи, за все:
за те, що жити треба- а не хочу,
за те, що вірила у щире і просте,
за те, що душу роз’їдали всі охочі.
Дозволила. Так, винна тільки я.
Як же тепер? Собі простить не можу.
І рветься вщент жива душа моя…
поки жива… Ніщо вже не поможе.
Де кладовище душ? Я хочу там лишитись,
не можу світ цей бачити таким.
Усім так добре в ньому нині жити,
і брешуть, лицемірять, як ті пси.
А совість чи вина – це позавчора,
і справжність, людяність – це наче спам.
Коли про інших – голосно говорим,
коли про себе – в блокування, в бан.
Прости мені, мій Господи, так зле,
коли на перехресті привидом витаєш,
коли до неба довго час іде,
а ти далеко, а час не вертає…
Наблизь мене до неба. Я давно
ледве живу, хоч дихаю поволі.
Напевно, що мені вже все одно…
Більше не можу. Прощавайте, болі.

Простеливсь барвінок диво-оксамитом,
Оченята сині догори підняв,
Милуватись хоче він усеньким світом:
Дощиком і сонцем, заходом заграв.

І на скатертині теж його зустрінеш,
Рушниках крилатих та на сорочках
Густо ним рясніють вишиванки дивні
Й коровай весільний вміє прикрашать.

Завжди він зелений: влітку і зимою,
Восени й весною колір не міня.
Стелися ж, барвінку килимом-травою,
Хай про тебе лине пісня не одна.

2017 р.

Половіють жита молоді,
Вкрився золотом колос пшеничний
На землі українській святій,
Лине жайвора вранішня пісня.

Її чує щодня хлібороб,
Йому з нею працюється краще,
Витирає спітніле чоло,
А душа переповнена щастям,

Бо на славу удався врожай,
Увінчається труд короваєм.
А ти, жайворе-пташко співай,
Нехай серце вона звеселяє.

2021 р.

А на коліна не ставай ні перед ким,
Перед начальством ти не прогинайся,
Перед найближчим другом ти своїм,
У ворогів ти не проси пощади.

Гордість свою та мужність прояви
І доведи. що духом ти незламний,
Що в тебе до життя іще снаги
Є так багато. Хай тобі позаздрять.

А на коліна можеш впасти ти
Перед матусею, могилою бабусі,
Треба свої коліна прихилить,
Коли державний прапор ти цілуєш.

І ще навколішки молитву вознеси
Всевишньому, за все Йому подякуй.
Та все життя у серці пронеси
Любов до ближнього і до Вкраїни -мами.

2018 р.