Чебреці, чебреці, чебреці
Чомусь терпко запахли дитинством.
Згадую як тримали в руці
Батога, що Петровим ще зветься.

Соняшник нам конем слугував.
“Осідлавши” його ми скакали.
Було безліч іще в нас забав.
Але дні ті так швидко промчали.

Не вернути ніколи вже їх,
Лише спогади душу тривожать.
Чебреці. чебреці, чебреці,
Запах ваш у дитинство відносить.

2021 р.

Вишивала доля чорним і червоним,
Блакитні й рожеві мали кольори
Дні, котрі наповнювались радістю й любов”ю,
А сумні гірчили, наче полини.

Ниточка до нитки, стібок до стібочка
Полотном життєвим пролягли вони.
І такі узори, що жоден художник
Підібрать не зможе, як і кольори.

Вишиванки долі. Знає про них кожен,
Вона ж вготувала потроху всього,
Радістю та смутком, жартами і болем
Вишила життєве наше полотно.

2020 р.

А на подвір”ї запахло любистком
І м”яти розносить вітрець аромат.
Візьму їх у руки – згадаю дитинство,
Де матінка рідна садила їх в ряд.

І мила моє кучеряве волосся
У травах отих, щоби гарно росло.
Не забувається, в пам”яті й досі
Як мені добре й приємно було.

Давно відлетіла голубонька сиза,
Матусенька рідна у той інший світ.
Лиш м”ята духмяна й зелений любисток
Нагадують, як пахли руки її.

2018 р.

В душі плекаю Слово, як маля,
Думки в рядочок сію, наче жито.
Нехай же комусь серце звеселя,
А я із того теж буду радіти.

Як до вподоби те, що я пишу,
Когось торкнеться поетичне Слово,
На світі недарма значить живу,
Добром згадає хтось обов”язково.

2019 р.

Спориші, спориші, спориші,
Так давно вже ніхто вас не косить.
Біль і тугу мою заглушіть,
Все єство миру й злагоди просить.

І під сонцем, дощем, на вітрах
Всеньке літечко ви зеленійте.
Я пройдуся босоніж по вас,
То й не так мені буде боліти.

І полегшає знов на душі –
Лиш торкнуся листочків-долоньок.
Ви цілющі таки, спориші,
Бо частинка батьківського двору.

2016 р.

Світанковою зіркою сяяла,
Сонцем вранішнім пестила ніжно,
Колисала нас вечором пізнім
Добра й радісна усмішка мамина.

Веселковою падала зливою,
Гріла ласкою всіх променистою.
Залишилася світлою й чистою.
Де ж ви дні ті чудові щасливії?

2016 р.

Поселю у душу я добра криничку,
Пов”яжу у косу я любові стрічку.
Водиця джерельна – пити, не напитись,
Хто скуштує, буде у злагоді жити.

Із віри й надії теж сплету віночок,
Хай полум”яніють квіти щастя в ньому
Та кохання ватра в серденьку палає,
А ще світла радість без кінця і краю.

2018 р.

Куди це поспішаєте, літа ви молодії?
Чомусь так стрімко ви мчите. що вас не здоженеш.
Та спомини приємнії так серце моє гріють,
Хоча що було у житті, того вже не вернеш.

Залишилось лиш згадувать деньки ті золотії
Як юність усміхалася і молодість цвіла.
На коси снігу сивини осінь густо насіє,
Але душа зостанеться назавжди молода.

2021 р.

Як хочеться весен мирних
І літа зі співом пташок
Та барв строкатих осінніх
Й зими білий-білий сніжок.

Прозорої неба блакиті
Та річки дзвінкий водограй
І нива, де жито й пшениця
Уже почали достигать.

У лузі цвіли незабудки,
А в лісі суниць аромат
Та голос віщунки-зозулі
Зміг всім многа літ накувать.

2024 р.

Стара хатина край села,
Спустився вечір тихо-тихо,
Сріблястий місяць вигляда,
Крізь шибку сіє ніжне світло.

Вечеря на столі смачна,
Уся зібралася родина,
Щоб пом”янути брата й сина.
Горить-потріскує свіча…

2017 р.