Сміється час, єхидно світ всміхається
Підморгує, що краще вже не буде
Надії вщент і руки опускаються
І винна тут не містика, а люди.

Дорослішає людство все поволі,
Але людина поспішає жити
І нещаслива в спішці її доля
Продовжує нахабний час смішити.

Роки долають марафон століть
Кожне з яких ознаменоване війною,
Бо люди так і не навчились жить
В гармонії зі світом й між собою.

2016 р.

Ми – не заручники своєї долі.
Людство крокує, обираючи маршрут,
Вирішує хто буде на волі, хто в неволі,
Хто розіб’ється вщент, а в кого парашут.
Якщо ми дозволяємо нас грабувать, дурити,
Образи терпимо, працюємо за їжу,
Скаржимося одне одному про те, як важко жити,
І покладаємо усе на правду й волю Божу –
Скажу вам чесно люди, що Бог не допоможе.
Тим заробили ми такий страшний тягар,
Що не повстали проти поборів і принижень,
Що до керма пустили бандитів і нездар,
Що загубили той такий важливий стрижень.
А ще цинізму море,
Всі дружно склали руки…
Та ж віра й боротьба –
Найкраща запорука!
Якщо постійно нити,
Що так завжди і всюди,
То як же нам змінити
Цей світ нікчемний, люди?!.
2013 р.

Ми тихо українцями звемося,
Бо стали не престижні на сьогодні,
Мовою чужою користуємося,
Бо наша рідна мова вже не модна.
Ми все крокуємо у прірву забуття,
Куди вже скинули минулого досягнення.
Ми хочемо все кращого життя,
Але не втілюємо в нього свої прагнення.
Ми хилимось туди, куди подує вітер
І тільки скаржимося часто на усе.
Деяким для щастя вистачає літри,
А інших за кордон несе.
Все ж більшість з нас застрягла у рутині
Цього понурого, закляклого буття,
А у надіях ми будуємо картини
Свого казкового і недосяжного життя.
2013 р.

Ця повсякденна метушня
Вже так приїлась до душі,
Що там лишилась порожнеча
Й усмішки слід пропавший.
На серці шрами від минулих втрат
І біль від них, й ще досі сочить кров…
Я досить вже наслухалась порад
Про сенс життя й про нерозділену любов.
Мені набридло чути нарікання
На ненадійну дружбу і крихке кохання.
Навколо сотні сумних, похмурих лиць…
Ці люди йдуть за течією,
Голови схиливши ниць,
І не тішаться долею своєю.
Я ж по життю своїм іду несміло,
Справляюсь із проблемами неуміло,
Але з усмішкою на вустах,
Хоч відчуваю як і всі такий же смуток, біль і страх…

День у день я бачу сотні лиць.
Навколо похмурі незнайомі люди…
Блукаючи вулицями столиці,
Я думаю про те, що є, і що ще буде…
З однієї сторони могли би жити краще,
А з іншої – вже ж краще, ніж раніше.
І ніби хочеться змінити щось, та нащо?
Пливти за течією – це простіше.
Ти думаєш, що я у себе марно вірю,
Скажи, що ти зробив і що ще можеш?
Я в своїй вірі вбачаю особливу міру:
Якщо у себе сам не віриш – комусь нічим не допоможеш.
Суспільства норови буває тиснуть на свідомість.
Так, інколи роблю поспішні кроки,
Та проти правил всіх піду натомість,
Щоб виправити всі свої пороки.
Ніхто ж нас не навчить як кращим стати,
Самі себе будуєм з середини.
Не маючи ні храмів, ні палат
Навчіться будувать в собі людину.

Коли втрачаємо, то жалкуємо,
Не цінували ж поки мали.
Коли говоримо – себе не чуємо,
І друзі через це чужими стали.

Понурюємось у свої проблеми,
Та не на себе покладаємо провину,
А винною вважаємо систему
Правління, Бога і свою країну.

А також, часто, друзів і сім’ю,
Кар’єру і усіх навколо…
Та участь тут не бачимо свою,
Не звужуємо це широке коло.

У радості ж ми винних не знаходимо,
У щасті також не шукаємо…
З усмішкою гуляти з друзями виходимо,
Добробут й спокій у родині маємо.

Чому ж не думаємо що для цього треба,
А лише звинувачуємо всіх,
Та звинуватить забуваємо себе
В невдачах, бідах, прикрощах своїх?

Потрібно замість скаржитись сидіти,
Якщо упав – піднятися і йти.
Сім’ю і друзів вміти розуміти,
І користь всім, а не лише собі нести.

2012 р.

Мені не потрібні пусті слова,
Вони все одно нічого не варті.
В телефоні 10 непрочитаних смс, в чашці кава,
Новий день вже на старті.
10 пропущених викликів і 10 завдань.
«В контакті» море повідомлень,
В них стільки ж питань.
Кожному щось потрібно, кожен щось вимагає,
На ці пусті речі ні часу,
Ні бажання немає.

Так багато непотрібних розмов
І непотрібних речей
Так мало резонних слів
І корисних ідей…
Є бажання щось змінити, чогось досягти,
Але, на жаль, засоби не виправдовують мети.
Не рідко ілюзії вводять в оману,
У більшості мрії рівноцінні обману.
Отримуючи щось ми більшого бажаємо,
Для цього не роблячи нічого, все чекаємо…
Холодна кава і безліч думок,
Так починався суботній ранок…

2012 р.

Мені не потрібні пусті слова,
Вони все одно нічого не варті.
В телефоні 10 непрочитаних смс, в чашці кава,
Новий день вже на старті.
10 пропущених викликів і 10 завдань.
«В контакті» море повідомлень,
В них стільки ж питань.
Кожному щось потрібно, кожен щось вимагає,
На ці пусті речі ні часу,
Ні бажання немає.

Так багато непотрібних розмов
І непотрібних речей
Так мало резонних слів
І корисних ідей…
Є бажання щось змінити, чогось досягти,
Але, на жаль, засоби не виправдовують мети.
Не рідко ілюзії вводять в оману,
У більшості мрії рівноцінні обману.
Отримуючи щось ми більшого бажаємо,
Для цього не роблячи нічого, все чекаємо…

2012 р.

Один про одного складаєм дифірамби,
А поза очі літри бруду ллємо,
Коли ж потрібно – одягаєм німби,
Та щиро усміхаємось своєму…

Один одному ставимо підніжки,
А грубіяну плюємо у кашу…
Не переймаючися цим ні трішки,
Все скаржимось на долю нашу.

Якби ж ми йшли, не підставляючи другого,
Допомагали б тому, хто упав
І крокували б разом нога в ногу
Наш світ би трішки іншим став…

Таку утопію фантазія несе,
Залишилося мало патріотів,
Що за свої ідеї йдуть на все,
А більшість з нас просто сидить в болоті.

Сидить, мовчить… Мовчання – злато.
В болоті ж краще, ніж вказати
Дорогу праведну усім.

Слова, слова і гра уяви,
А дії? Ні, немає їх.
Ми ніс в чужі всуваєм справи,
Та тільки не осудимо своїх.

2011 р.

Чи ти щасливий?
Спитай себе одного разу перед сном.
Нехай сніжинки, наче в казці,
в танку кружляють за твоїм вікном,
На стінах танці під моторів спів
тіней автівок, світла ліхтарів.
Скоро антракт, finita la comedia,
А світло й тіні ще танцюють в такт,
Стихає за вікном сумна мелодія,
Світанок знов свій починає акт.
Такі бувають ночі дивно-незвичайні,
Сповнені сліз, думок, печалі,
Коли змінити хочеться життя негайно,
І розумієш, що так не можеш більше жити далі.
Осмислюєш усі свої минулі кроки:
Всі огріхи, страхи, пороки,
Неправильні слова чи дії,
Завади на шляху до мрії…
Шалений ритм захоплює думки,
Гортаючи життєві сторінки,
В таку страшенно дивну ніч
З собою опиняєшся віч-на-віч

Листопад, 2021